Упродовж восьми днів у палаці Лянцкоронських у селі Тартаків тривав волонтерський ревіталізаційний освітньокультурний табіррезиденція “Тартаків &Тартак”, який привернув увагу небайдужих до історії архітектурних пам’яток. Вони мали змогу у соціальних мережах спостерігати за усім, що тут відбувається, дивлячись відео та фото з місця події. Фотограф, відеооператор та дрон акумулювали перші кадри для фільму про те, як можна давати архітектурним перлам України нове життя.
Волонтери, приїхавши у Тартаків, були вражені, що такий гарний палац знаходиться у занедбаному стані. Про його колишню розкіш натякають лише рештки ліпнини. Збереглися мури, а даху нема. Всередині палац нагадує зарослі джунглі. З тим учасники табору обіцяли впоратися.
На подвір’ї замку розташували волонтерський табіррезиденцію. Тартаківський сільський голова Степан Орловський потурбувався про польову кухню, та щоб волонтери мали більшменш комфортні умови проживання. Перші три дні учасники проекту, серед яких були реставратори, архітектори, художники, історики, юристи, захисники пам’яток з 20 міст України вивчали історію замку, старовинні карти, проводили тренінги та радились як врятувати цю пам’ятку. Також обговорили проблематику відновлення історичних пам’яток, шляхи популяризації української культурної спадщини за кордоном. Представники компанії Skeiron презентували можливості 3D сканування культурної спадщини і присутні мали змогу побачити яким би виглядав реставрований палац.
ЧОМУ САМЕ ТАРТАКІВСЬКИЙ ПАЛАЦ?
Голова благодійного фонду «Софос» та керівник таборурезиденції “Тартаків &Тартак” Юрій Воронецький розповів, що “цей проект – це партнерство двох фондів, які працюють у сфері культурної спадщини як один фонд, і як ініціатори, і організатори отримали грант від Українського культурного фонду. Фахівціволонтери вирішили створити благодійний фонд, який би займався системно і цілеспрямовано питаннями культурної спадщини замків, палаців, садиб, однак тільки об’єктами, які знаходяться у державній власності, і не займатиметься культовими спорудами. Вважаємо, що ними мають займатися безпосередньо ті конфесії, які проводять там свою діяльність. В Україні 73 відсотки об’єктів культурної спадщини знаходяться поза межами великих міст, які потребують порятунку, бо є у напівзруйнованому стані. Багато з них, а деякі просто шедеври архітектури, знаходяться у віддалених селах, де громади не мають фінансової можливості відновити їх. І ми вирішили подбати про них”.
Чому волонтери обрали для реалізації проекту саме Тартаківський палац? Юрій Воронецький пояснив, що “Тартаків виник в тому сенсі, коли ми почали досліджувати свою культурну спадщину і дійшли до того, що є багато проблем і Тартаків такий об’єкт, де, умовно кажучи, зійшлися всі негаразди, які властиві об’єктам культурної спадщини України, які є в депресивному регіоні, не мають фінансування і переживають повне забуття. Адже пам’ятка, хоч вона навіть і цікава, не цікава для туристів через віддаленість. Наш проект є волонтерськотворчим, і має кілька цілей: зробити потужну промоцію, щоб якомога більше людей дізналися про Тартаківський палац. Для цього попросили долучитися до акції лідера групи “Тартак” Сашка Положинського, оскільки слова Тартаків і Тартак співзвучні. Він погодився, і це привернуло увагу до проекту багатьох його шанувальників. Далі зібрали фахівців людей дотичних до культурної спадщини: істориків, реставраторів, будівельників, які на цьому добре знаються, розробити нові концепції, нові стратегії відродження та збереження пам’ятки. Ми добре усвідомлюємо, що ні в держави, ні в громади немає коштів на фінансування таких об‘єктів. Подумали, що якщо об’єднати зусилля громади, місцевої влади, благодійного фонду, це дало б позитивний результат і допомогло повернути із забуття пам’ятки архітектури. Ця резиденція це експеримент. Волонтерство об’єднує людей, які з доброї волі безкорисно працюють над вирішенням проблеми збереження пам’яток. Серед пропозицій: відкрити в одній половині кав’ярню, в другій хоспіс чи готель та краєзнавчий інтерактивний музей. Головне, щоб сюди почали приїжджати туристи і палац став культурнотуристичним центром. Ми уже маємо позитивний досвід діяльності, щодо збереження Підгорецького замку, волонтерами якого є. Один з організаторів проекту біолог Сергій Начвінов з Одеси, вважає, що саме волонтерство це можливість допомогти і зберегти архітектурні пам’ятки, які не можуть існувати самі по собі. Їх знищують люди, як і будують. Однак чомусь весь світ знає, що у Франції згорів НотрДам деПарі, а про те що у Тартакові згорів палац ніхто. А це наша архітектурнокультурна спадщина.
Мене вразив занепад такої архітектурної перлини, каже пан Сергій, коли вперше приїхав сюди, то не міг пройти до палацу. Ми зробили фотографії, щоб потім мати змогу порівняти як він виглядав, і яким став. Контрастність велика. Раніше багато що з декоративного декору просто звисало і могло впасти на голову. Місцеві діти розповідали, що тут проводять багато часу, тож ми вирішили зробити замок безпечнішим, і прибрали його. Наш проект передбачає не тільки винести сміття, навести лад, а дати нове життя палацу. Ми приїхали сюди, щоб показати яким має бути палац, зацікавити їх історією рідного краю. Показати, як важливо зберегти пам’ятку архітектури та парк, які є улюбленим місцем їх відпочинку. Після обіду проходили тренінги, фахівці ділилися на команди та відпрацьовували нові альтернативні стратегії відродження культурної спадщини в сучасних умовах.
У Олександра Положинського своє бачення як можна продовжити життя палацу: «Важливим чинником є бачення самої громади. Якщо відокремити від того, де знаходитися сама будівля і ця прибудова, перша думка, яка виникає це готель з рестораном і величезним парком. Але питання в тому чи поїхали би сюди люди? Чи є тут ще щось цікаве для туристів? На мій погляд сама будівля дуже придатна для готелю. Інший варіант мистецький центр. Зараз хлопці та дівчата будуть представляти проекти і у кожного своє бачення. Кожна ідея заслуговує на увагу.
Якщо відкинути фантазію і не обмежувати себе географією і фінансуванням, то це міг би бути якийсь творчий центр, пов’язаний з музикою. Можна багато що вигадувати. От чом би не робити тут кіностудію? Варіантів може бути безліч».
Волонтер Олександр Захарченко з міста Фастів, який займається мистецтвом та бере участь у таких соціальних проектах, каже що дуже втішений результатом, адже був великий обсяг роботи і спільно з громадою і владою зуміли зробити задумане. Він помітив, що такий формат об’єднує людей. Тож коли повернеться у рідне місто, організує щось подібне.
ВІД ПОТОЦЬКИХ ДО УРБАНСЬКИХ
Тартаківський палац має цікаву історію. Він був побудований на початку XIX століття на замовлення гетьмана Речі Посполитої Збігнєва Лянцкоронського у 1896 році на підвалинах оборонного замку Потоцьких ХVІІ століття. Прототипом проекту послужило “Казино де Парі” в Монако. Старий замок Потоцьких – крім підвалин – попередньо розібрали. Саме в XVII ст. Тартаків став головною резиденцією магната Щенсного Казимира Потоцького. Навколо палацу був гарний парк. В кінці алеї є залишки усипальні Урбанських, одних з власників палацу. Тартаків у ті часи був жвавим містом, славним своїми великими ярмарками. Сам цісар Франц Йосиф приїжджав у місто та ще й придбав тут арабських коней.
Учасниця табору – директор музеєзнавчого центру Олена Жукова з Харкова, каже, що палац – є типовою пам’яткою на території України, яких сотні. Їй було цікаво подивитися чи здатні люди без допомоги держави, відповідних державних інституцій власними силами перетворити занедбаний палац на пам’ятку екскурсійно-туристичного комплексу для туристів. Упродовж декількох днів вона спостерігала як зпід руїн оживає пам’ятка архітектури. Вона каже, що часто плутають садибний комплекс з палацом або палацовопарковим ансамблем, яких не так і багато залишилося. Якщо садиби використовувалися для життя поміщика, то палаци це була репрезитативна архітектура. Вони будувалися для того, щоб показати соціальний стан власника у тогочасному суспільстві. І використовувалися, як правило, для великосвітських розваг, прийомів, дипломатичних зустрічей, полювань… Тут зберігся й парк.
Разом з колегами пані Олена займалася дослідженням історії цієї пам’ятки архітектури. Музеєзнавець зазначає, що інтер’єр палацу почали руйнувати під час Першої світової війни: «Офіцери російської армії квартирували у цьому палаці, на фотографіях ми бачимо, як вони там п’ють горілку за столами, в оточенні гарних предметів інтер’єру. Але відомо, що палац дуже сильно пограбували. Хоча після І світової війни він був збережений».
Після Лянцкоронських останньою власницею палацу була Марія Урбанська. У 40х роках її вивезли до Сибіру, там і губляться її сліди. Згодом будівлю доруйнувала пожежа в 1986 році. На той час у палаці була школа. «Після великої пожежі фактично палац залишився без даху, також з оздоби і ліпнини мало що залишилося. Але фактично навіть тих фрагментів, які є, досить багато», додає Олена Замойська.
Відтоді ця руїна стоїть пусткою. Кілька років тому палац був переданий приватному інвестору в концесію (довготривалу оренду), а той мав відбудувати його і використовувати як туристичновідпочинковий центр, та дива не сталося. Палац і надалі руйнується, а тому не відомо, скільки він ще простоїть.
Серед місцевих мешканців побутують легенди, які переповідають з покоління в покоління про привиди у замку та про підземелля, яке наче б то тягнеться аж до Сокаля. Але це лише легенди, які додають таємничості історії палацу.
ЦІКАВІ ЗНАХІДКИ ВОЛОНТЕРІВ
Після двох днів тренінгів та досліджень, волонтери дружно взялись за впорядкування території та об’єкта: прибирали, вичищали палац від сміття, вирізали дерева, які росли навіть на даху та біля входу. Жителі Тартакова також приєднались до них, зокрема діти, які охоче допомагали дорослим прибирати у замку та на подвір’ї. Вони тішилися, що мають нагоду поспілкуватися та працювати плічопліч з лідером гурту «Тартак» Олександром Положинським, який підтримав проект. Зворушливо було, коли діти, отримавши подяки від керівників проекту за активну допомогу у відродженні палацу, пообіцяли стати його вартовими.
У середу до учасників проекту долучилися й працівники Сокальської РДА під керівництвом начальника відділу архітектури та містобудування Мирославою Баралус. Щодень навідувався й Тартаківський сільський голова, який організував трактора та екскаватора, це дещо полегшило роботу волонтерам. Вони дуже раділи, коли розчистили рондо перед палацом доріжку, що веде до замку, яка була схована під шаром землі. Вона з цегли того замку, який був до цього палацу. Наступний день на них чекала ще одна знахідка – італійський фонтанкопальня та посаджені навколо неї дугою дві модрини, яким по 200 років. Волонтерів це теж вразило, бо для цієї місцевості цей вид дерев дуже рідкісний.
«Ми бачимо як поступово формується досить цікавий об’єкт туристичного показу. Якщо надалі ці роботи продовжуватимуть, то палац стане цікавим для туристів. На мою думку тут є декілька родзинок, які є унікальними для України. Зокрема палац, де збереглися елементи старовинної ліпки, кахелю у стилі бароко та мозаїка на підлозі, яка характерна ще для княжих часів і зустрічається у храмах давньоруського періоду. Тут є романтичний парк з італійським фонтаном, яких залишилося дужедуже мало. Однак найбільша фішка це збережені доріжки з клінкеру, які забезпечували поїзд через парк до палацу з формованим колом довкола круглої клумби. Збереглися парковий ансамбль та частково огорожа, якщо їх відновити Тартаківський палац стане дуже цікавою пам’яткою архітектури», підсумувала музеєзнавець.
ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ЗАБУТТЯ
А в п’ятницю, 2 липня, організатори – це представники Благодійних фондів «Софос» та «Спадщина.UА” за підтримки Українського культурного фонду та департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА, радо вітали усіх, кого зацікавила майбутня доля палацу. Приїхали й очільники обласної та районної влади, головні архітектори районів і міст Львівщини. Навіть жителі Тартакова та навколишніх сіл не могли стримати приємного подиву, захоплювалися палацом та архітектурним ансамблем парку, які раніше не можна було розгледіти у зарості дерев, самосіїв та чагарників серед руїн та сміття.
Присутніх привітали представники благодійних фондів «Софос» Юрій Воронецький та «Спадщина. UA» Ганна Гаврилів, які розповіли як виникла ідея створення таборурезиденції, що отримала право на життя завдяки Українському культурному фонду, як організували його роботу, як спільно з місцевими мешканцями відроджували тартаківський палац. Висловили сподівання, що об’єкт, який був руїною, до якого не можна було підступитися, який вважався безповоротно втраченим, оживе і буде тішити тартаківців і його гостей. Мали ідею фікс зайти у нього всередину і навіть не сподівалися, що зробивши це, перед ними відкриється таке архітектурне рондо.
Юрій Воронецький наголосив, що цей палац знаходиться в ізоляції, фінансування на його відродження немає. В рамках резиденції було передбачено спільне впорядкування палацу, території, тренінги, дискусії, історичні дослідження, облаштування експозиційного простору й напрацювання пропозицій щодо пристосування та функціонування палацу на умовах самоокупності. Проект задумувався не як разова акція, а як імпульспоштовх до відродження Тартаківського палацу та розвитку туристичного потенціалурегіону. Ця резиденція об’єднала фахівцівволонтерів дотичних до сфери збереження культурної спадщини. Він вірить, що даний проект створить прецедент щодо альтернативного підходу у питаннях збереження та відродження культурної спадщини України. Активізує взаємодію між експертами, громадськими діячами від культурної спадщини, а найважливіше створить амбасадорів концепції ревіталізації, які по завершенні проекту повернуться у свої громади з переконанням, що культурна спадщина України може бути врятована і здатна бути ресурсом.
Співорганізатор проекту Ганна Гаврилів розповіла, що цей палац на минулому тижні виглядав руїною. Його просто не було видно. Доступ до нього був обмежений. Ця пам’ятка це один з тих небагатьох маловідомих архітектурних пам’яток, які руйнуються. І приємно усвідомлювати, що завдяки людям доброї волі, руїна, приречена на загибель, непомітно стає окрасою. Мені здається, що за ці два тижні Тартаків став відомим на всю Україну. Не знаю, хто про нього не чув завдяки цій акції. Ми радіємо, що нам вдалося це зробити, що стало прикладом для інших, які запалюють, як рятувати такі пам’ятки архітектури. Для цього потрібно лише декілька днів. У нас було сім. Однак головне імпульс та бажання щось зробити. Спершу експертівволонтерів було п’ятдесят, а на третійчетвертий день уже 150 осіб.
Долучилися представники районної держадміністрації, місцева громада, і дорослі, і діти. Зокрема, 38 дітей кожного дня працювали з нами на об’єкті. І є результат: ви бачите палац, парк, можете зайти у середину будівлі. Це неймовірні емоції. Це гуртування громади. Це усвідомлення того, що цей палац – це історія Тартакова, яку потрібно берегти. І ми віримо, коли ми звідси підемо, палац буде жити.
Підсумовуючи зроблена, волонтери наголосили, що проект виправдав їхні сподівання. Вони вдихнули новий ковток повітря у цей палац, підказали громаді, що можна зробити у ньому, заохотили подавати свої пропозиції. Громада зацікавлена продовжувати роботу щодо відновлення архітектурної пам’ятки. Є багато фахівців, які готові приїжджати сюди і проводити ґрунтовні дослідження, в результаті яких ми можемо зробити бренд «Тартаківбренд».
Заступник голови облдержадміністрації Роман Филипів сказав, що його переповнюють двоякі відчуття. «Перші відчуття це величі української історії, величі нашої культурної і архітектурної спадщини. Друге – яке помітне певно на моєму обличчі – це величезний сум. На превеликий жаль, держава, яка передувала Україні, зробила чимало кроків для того, щоб це все втратити. На жаль і за незалежної України ми не спромоглися, щоб оці пам’ятки архітектурнокультурної спадщини набули того автентичного вигляду який би сюди заманював десятки, а може сотні туристів». Він подякував організаторам проекту, що привертають до палацу увагу та наголосив, що прийшов вже той час, коли маємо подбати про духовнокультурні надбання нашого краю. І пообіцяв, що будуть переглянуті усі угоди, які були укладені з концесіонерами. Бо цей об’єкт, як й інші, стали заручниками недобросовісної, непорядної політики деяких людей, які взяли на себе зобов’язання і з ними не змогли впоратися. Просив їх надалі допомагати у відновленні та збереженні об’єктів архітектурної спадщини, яких є чимало на Львівщині.
Голова Сокальської РДА Андрій Дяченко подякував організаторам проекту та усім, хто допоміг наводити лад навколо палацу, наголосивши, що мабуть, це насамперед, мала б робити місцева громада, а не волонтери. Він подякував їм за те, що вони дали поштовх жителям інших міст і сіл Сокальщини, а це, зокрема, Белза, Варяжа, Жвирки, Угнова, де є історичноархітектурні пам’ятники. Волонтери показали добрий приклад усім. Головне було б бажання, а добра справа завжди гуртує людей. Андрій Дяченко вручив подяки волонтерам від Сокальської РДА. Керівник проекту Ганна Гаврилів також вручила подяки за підтримку та допомогу в організації табору, директору департаменту архітектури та розвитку містобудування ЛОДА Оксані Ткачук, голові Сокальської РДА Андрію Дяченку, головному архітектору Сокальського району Мирославі Баралус, Тартаківському сільському голові Степанові Орловському та багатьом іншим.
Ми всі сьогодні приємно вражені, сказав голова районної ради Микола Пасько. Щиро дякую всім, хто підтримав цю акцію по збереженню зруйнованого палацу, привернув увагу до нього. Таких об’єктів на Сокальщині дуже багато. На жаль, коли немає конкретного господаря у будівлі, то нічого не робиться. Якщо ви вперше приїхали у Тартаків, то побачили, що відремонтовані дороги. На превеликий жаль це зроблено за кошти сільської ради і районного бюджету, а не тих, хто має на балансі цю дорогу. Нова амбулаторія, школа НВК, садочок і дуже багато структурних об’єктів це теж надбання місцевої ради… Дивлячись на вашу роботу, мені згадалось як нещодавно я брав участь, як волонтер, в програмі освітньої фундації «Будуймо Україну разом». Ми покращили умови перебування багатодітної родини з с. Карова, де мама виховує шестеро дітей, які є напівсиротами. Тут можна провести паралель: практично цей палац у якійсь мірі є сиротою і ви прийшли її врятувати. Тому дуже дякую вам за повернення палацу із забуття й обіцяю сприяння з боку районної ради в усіх заходах, які будуть скеровані на збереження цієї архітектурної перлини.
Тартаківський сільський голова Степан Орловський привітав усіх учасників заходу на тартаківській землі і подякував Г. Гаврилів і Ю. Воронецькому, а також лідеру групи «Тартак» Олександрові Положинському за те, що дали поштовх до відродження нашого замку, завдяки вам Тартаків став відомий цілій Україні.
Декілька років тому Тартаківська сільська рада виграла грант по туристичній привабливості і були закуплені театралізовані костюми: пані й пана Потоцьких.
Учасники художньої самодіяльності, перевтілившись у пані і пана Потоцьких, від імені всіх жителів Тартакова подякували волонтерам за добру справу. Раніше вони боялися близько підійти до цього палацу, бо був у аварійному стані, не можна було заходити всередину. Тепер у них з’явилася надія, що його відреставрують і він стане візитною карткою Тартакова та привабить туристів.
Присутні з цікавістю оглянули будівлю зсередини, де мали змогу побачити світлини власників палацу – Лянцкоронських та панів Урбанських, як виглядав палац до і після акції, а також волонтерів за роботою: фотооб’єктив закарбував миті коли вони працювали над розчищенням руїн будинку та прибиранням території навколо нього. Були і світлини випускників, які сюди ходили до школи. Юрій Мандрик, Наталія й Антон Думанські ділились спогадами про шкільні роки, що пройшли в цих стінах. Показували, де знаходилися шкільні класи, як виглядали дубові сходи, карнизи на стінах… Антон Думанський розповів, що його мама часто бувала у палаці. Там, де зараз футбольне поле, був літній садок, а вище оранжерея. Зазначив, що йому радісно на душі, бо відновлюють символ Тартакова – його палац. Підтримали його і тартаківчанки Галина Мельничук та Катерина Дулиш, які разом з дітьми допомагали волонтерам прибирати територію. Остання вважає, що тепер у них є гарний досвід як можна дати нове життя іншим пам’ятками архітектури у Тартакові.
Голова благодійного фонду «Спадщина. UA» Ганна Гаврилів подарувала тартаківчанам надію, повідомивши, що ведуться перемовини з ФОП «Новосад», яке має палац у концесії, про те щоб передати їм будівлю. Він начебто погодився. Час покаже, однак впевнена, що палац уже розпочав нову сторінку своєї історію.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
