У родині знаної на Львівщині художниці Віри Чипурко зі Спасова стало доброю традицією писати писанки напередодні Великодня. Допомагають їй у цьому доньки Марійка, Христина, Уляна, Устина й син Данило, які успадкували від мами художній дар та тонку творчу натуру.
– Нині, під час карантину, багато хто нарікає, що нема чим зайнятися, – каже пані Віра. – Переконана, що дарований Богом час можна використати на творчість. Писанкарство було до нас і буде після нас. Це прадавнє ремесло, адже колись у кожній хаті писали на Великдень писанки, які освячували у храмах. Відколи себе пам’ятаю, перед очима мама, яка сидить за столом і чаклує над писанкою. Свою майстерність вона передала нам з сестрою.
Кожна її писанка – справжнє диво, яке вражає витонченістю та своєрідністю роботи. Мимоволі захоплюєшся майстринею, яка вкладає в писанку усю свою душу та творчість, щоб подарувати людям це маленьке диво.
– Коли пишеш писанки на душі така благодать, – продовжує п. Віра – це повне абстрагування від всіх проблем та сумних думок, що нині навіть корисно. Коли пишеш писанку, ти закладаєш в неї свої думки та бажання. Побутує легенда, що з яйця вилітає пташка і піднімається в небо до Бога, доносячи йому твої мрії.
Віра малює кольором, а також володіє технікою витравлювання: білим по білому. Практикує ажурне вирізування по яєчній шкарлупі за допомогою бормашинки. Її писанки прості та витончені й по-своєму багаті. Вона розписує писанки, дотримуючись регіональних особливостей в орнаментиці – трипільські, сокальські, гуцульські, тернопільські. Кожна з них має свою колористику і символіку. Зокрема, у сокальських є традиційні орнаменти, які зроблені контурним малюнком, розміщені симетрично по лінії розводу. Це квіти, вітрячки, павучки, грабельки. Останні завжди загрібають до себе і нагрібають добро у хату. Через що їх охоче малюють господині.
На яєчній шкарлупі можна побачити мотиви стародавніх кахелів, трипільські та грецький орнаменти, вишуканості яким додає позолота… Писанкарка за своє життя написала десятки сотень писанок. Більшість з них є лише на фото, бо до Великодніх свят жінка пише понад 100 писанок на замовлення або ж роздаровує рідним, знайомим.
Майстриня розписує перепелині, курячі, качині, гусячі, індичі, страусині яйця. Каже, що для роботи над писанкою краще віск, ніж парафін. Однак нині їх важко купити, бо крамниці не працюють. Нема й де придбати якісних фарб. Тож радить згадати своїх винахідливих бабусь, адже у їхні часи також фарб не було. Вони натирали цеглу на дрібно, щоб мати червону фарбу. Зеленкою малювали листочки. А дехто робив крашанки, обмотавши листочок чи квітку навколо яйця, щільно обв’язували капронкою і кидали у киплячий відвар з цибулиння. Візерунок листка переходив на яєчну шкарлупу. Писанкарка надає перевагу лушпинню цибулі, яке фарбує яєчну шкарлупу в різні відтінки червоного.
Віра знає багато різних технік написання писанок, символів та вміє трактувати їх значення. Наприклад, сімейним парам приносять щастя парні писанки, на яких є зображені лебеді, птахи, голуби, але вони мають бути повернуті одне до одного. На гуцульських писанках можна побачити сіточку – це символ решето, через яке пересівається добро та зло. Дівчата, щоб зізнатися милому в коханні, дарували йому червону писанку із символом сонця. Парі, котра не мала довго дітей, підносили писанку з ромбом чи трикутником – символом родючості.
Першою на Великдень, як правило, пишуть писанку із сорока клинцями, щоб велося господарство. Кожен клинець означає певний вид діяльності: землеробство, бджільництво, скотарство… Для неї найулюбленіший орнамент – восьмикутна зірка – це подвійний хрест, який дуже любила її мама.
«Читати писанки надзвичайно цікаво. Адже в кожній із них зашифрований код українського народу. Я переконана в тому, що ці символи є посланням наших предків. Наприклад, хрест символізує чотири сторони світу, чотири стихії, спасіння. Тризуб – знак вогню, води й повітря, або ж символ єдиного Бога. Це сакральні знаки, значення яких більшість часто не розуміє, але це наше послання майбутнім поколінням», – говорить художниця.
Жінка вірить, що коли Господь дає якийсь талант, то людина мусить використати його на благо інших. Вона з радістю наголошує, що доньки у писанкарстві давно перевершили її у майстерності й творять дивовижні писанки, якими вона захоплюється. Це справжнє диво. Не відстає від них і Данило, який навчається у восьмому класі, сміливо експериментує, відтворює на гусячому яйці пейзажні картини. Радіє, що й внуки залюбки беруть в руки писачок.
Минулі роки художниця неодноразово проводила майстер-класи по писанкарству, тож має надію, що багато хто згадає зараз ті уроки і потішить себе і рідних власноруч створеною красою. Віра Чипурко впевнена, що написання писанок відволікає від сумних думок, гармонізує внутрішній стан, тож радить усім спробувати. Нехай писанка не одразу вдасться, але це значно краще, ніж класти у кошик яйця з наліпленими наклейками. «Поганої писанки нема. Кожна рисочка, кожна крапочка там, де вона має бути. Це мова твоєї душі», – вважає вона.
Ще пані Віра вірить у магічну силу писанки. Вважає, що яйце саме по собі великий символ – це зародок життя, а коли воно освячене воском і вогнем стає потрійним оберегом. Адже віск роблять Божі «комахи» і проходить воно через воду-фарбу і вогонь, тож вважають його талісманом, що відганяє нечисту силу, а з нею і всі нещастя. Кожен, хто писав писанки, відчував себе творцем, який вкладає у розпис свій таємний зміст. Спробуйте і ви написати свою писанку.
Любов ПУЗИЧ.
