Доброю традицією, ще від початку нашого відродження, стало у селі Карові, що на Сокальщині, святкування пам’яті відомого українського композитора, священника Віктора Матюка, який тут прожив значну частину свого життя і похований.
Належав композитор до тієї верстви галицької (світської і церковної) творчої інтелігенції, яка в часи національного відродження другої половини XIX і першої половини XX століття, спрямувала свою культурну і релігійну діяльність в єдине русло – національне відродження Галичини.
Ціла когорта тодішніх священників-композиторів: І. Лаврівський, М. Вербицький, П. Бажанський, С. Воробкевич та ін. в умовах культурного занепаду галицького суспільства, поглинання української культури пануючою тоді польською культурою, усвідомили, що виконуючи, як до цього часу, лише церковно-службові чини, не можливо відродити національно-культурне життя в Галичині, її дальше чекає духовний занепад, асиміляція. І ось ці сподвижники національного відродження зуміли знайти шлях до національного утвердження. Усвідомивши українську духовність як цілісну сутність, що складається з двох розгалужень релігійної і світської культури, яка має корені ще в дохристиянській добі, вони, поряд з церковною творчістю, приступили і до популяризації надбань народної культури, показавши приниженому галичанину глибини його віковічної предківської духовності, його страждальну і героїчну історію, його обряди, звичаї, і його найбільший скарб – народну пісню.
Серед цієї когорти, у такому напрямку, плідно працював і отець Віктор Матюк (1852 – 1912 рр.) – композитор, активний громадський і культурний діяч, творча і громадська діяльність якого може послужити і нині прикладом умілого прищеплення народних духовних скарбів у церковну діяльність і відродження на цьому ґрунті української самобутності.
Творча і громадська діяльність Віктора Матюка досить широка – це музичні обробки народних пісень, створення власних музичних творів, організація народних хорів, випуск у світ першого у Галичині об’ємного пісенного збірника «Боян», написання навчальних музичних посібників і інших збірників народних і релігійних пісень та музичних творів. І все це активно впроваджувалось в життя галицького суспільства. А ще треба згадати, що паралельно з музичною діяльністю, він активно займався і громадською, серед іншого і народною лікувальною практикою. Також Віктор Матюк активно відроджував у селі забуті народні традиції, серед них великодні обрядові хороводи – веснівки, гагілки (у Карові їх називали «голубка»). Завжди у Великодні свята, отець Віктор Матюк разом із своїми дітьми скликав на сільський майдан, чи біля церкви молодь і разом, взявшись за руки, відроджували уже тут забуті давні традиційні великодні хороводи. Це було так багатолюдно, так урочисто (зі спогадів старожилів, учасників тих дійств), що дух захоплювало, не хотілося розходитись до пізньої ночі. Подивитись на ті небачені чарівні пісенні дійства приїздили люди з усіх навколишніх сіл.
Так коротко кількома рядками можна охопити той довгий, важкий і величний шлях національного відродження, яким ступав впродовж свого творчого життя і отець Віктор Матюк.
На жаль, сьогоднішні великодні свята у багатьох нинішніх селах, де не впроваджуються народні традиції, стають творчо збідненими, безбарвними, затрачаючи ту віками витворену самобутню природу українського Великодня – небесне і земне воскресіння. Закінчив свою земну дорогу Віктор Матюк 8 квітня 1912 р., у Великодній понеділок, і карівчани, дотримуючись церковної традиції, кожного року вшановують його пам’ять саме в цей святковий день.
Степан ІВАСЕЙКО.
Світлина справа відтворює надгробний пам’ятник Вікторові Матюку споруджений у 1937 році. Автори відомі скульптори: А Павлось і А. Коверко. У 1946 р. над цим пам’ятником познущалися совєтські «визволителі»: пострілами розбили йому голову. У першій половині 1960-х р. його від реставрував скульптор Є. Дзиндра.
