«ЗЕМЛЯ ТРИМАЄТЬСЯ НА ТРЬОХ КИТАХ: ЛЮДЯНІСТЬ, ДОБРОТА І ВІРНІСТЬ»
Ці поетичні рядки Володимира Шовкошитного стали лейтмотивом творчої зустрічі з ним, яка відбулася в Сокальській центральній публічній бібліотеці. Сокальці мали змогу поспілкуватися з неординарною особистістю – поетом, прозаїком, публіцистом, громадським, політичним, державним діячем, а також – видавцем.
Представила столичного гостя директор бібліотеки Христина Дасюк, яка відзначила непересічний вклад п. Володимира в українську історію та культуру, популяризацію книг, зокрема українських, серед молоді. В. Шовкошитний один з тих, хто творив історію України. Його життя сповнене надзвичайних подій, що співпадають по значенню з основними віхами в житті України: керівник групи ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, організатор і учасник перепоховання борців за волю України Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина, народний депутат України першого скликання. А в минулому – геофізик, інженер-теплоенергетик, доктор філософії в галузі політології, співавтор Декларації про Суверенітет України, Акту проголошення незалежності України та Конституції України, президент Міжнародної організації «Союз Чорнобиль» (1990–2003), один із засновників Української екологічної асоціації «Зелений світ», активний учасник всіх Майданів.
Володимир Шовкошитний – автор 5 збірок поезій, кількох прозових книг: «Тяжкий хрест», «Герої народжуються на могилах героїв», «Мерехтіння зникань, «Кров – свята», музичних альбомів: «Фантомний біль», «Занедбаний рай», «Барди Чорнобиля», співавтор сценаріїв фільмів: «Поріг» (1988), «Просвітлої дороги свічка чорна» (1989), «Чорнобиль, трагедія і надія»(1996), «Хрест» (1996), «Я українець». Він є засновником і директором видавництва «Український пріоритет», назва якого не просто слова, а основне гасло діяльності, має в пріоритеті пропаганду саме української книги, українського автора, української історії.
«Український пріоритет» видав понад двісті книг прози, поезії, публіцистики, наукової літератури. Серед авторів – сім лауреатів Шевченківської премії та сім номінантів на неї, які представляють всю Україну: від Ужгорода до Каховки, від Чернігова до Одеси, від Львова до Харкова. Також у видавництві друкуються автори з Канади, США, Іспанії та Швеції.
Христина Дасюк наголосила, що й сам бібліотечний гість є володарем багатьох відзнак.
Спілкуючись з читачами, письменник розповів про свою творчість і про найяскравіші епізоди з життя. Перша збірка його поезій «Эхо апреля» вийшла в 1987 р. російською мовою. Зараз він пише лише українською. У вірші «Я – українець» автор взиває: «Прости мені, прапрадіде-козаче,// Прости мені, мій споконвічний краю,// За те, що на чужинській мові плачу, // Об тім, що мови рідної не знаю».
Як керівник видавництва «Український пріоритет», п. Володимир робить дуже важливу справу: торує шлях до читача для багатьох відомих і починаючих авторів. Географія його подорожей Україною дуже широка. Тільки в рамках останньої поїздки він побував у Нововолинську, Сокалі, Червонограді, Золочеві, Миколаєві. Зокрема, зустріч у головній книгозбірні району стала присвятою новинкам видавничої діяльності. В. Шовкошитний представив як свої авторські книжки, так і відкрив імена вже знаних й незнаних творчих особистостей: «Коли і скільки заплатили Іуді Іскаріоту» (Ігор Мельниченко); «Тексти та їх інтерпретація» (Ліна Костенко); власні – «Якщо ім’я тобі Людина» та «Чорнобиль. Я бачив»; «Рюрик», «Аскольд» та «Олег – імператор русів» Леся Качковського, «Меч Арея» та «Яр» Івана Білика та інші.
Книжкові новинки від Шовкошитного завжди цікаві, показують минувшину або сьогодення з особливого ракурсу, спонукають до роздумів, націлюють на позитив, пропагують українство, підкреслюючи могутність і силу духу нашої Великої нації. Однією з таких книг є «Яр» Івана Білика.
Після смерті автора легендарний Анатолій Дімаров згадував, що коли у 1958 році Іван Білик показав видавцю свій «Яр», в якому були згадки про Голодомор, каторги, тортури, успіхи і помилки Повстанської армії, партизанські стратегії, то він порадив не тільки не друкувати його, а взагалі сховати. Видання такого роману совєтська цензура ніколи б не дозволила, а сам автор мав усі шанси бути заарештованим. Білик дослухався порад видавця і сховав свій «Яр» на довгі 50 років. Таким чином роман зберіг той масштаб, ті ж гостроту і трагічність.
Інша книга Івана Білика «Меч Арея» – один з перших українських бестселерів, з’явився у 1972 році. Цей історичний роман руйнував совєтську концепцію «єдності трьох братніх народів» і стверджував, що Київ виник у V сторіччі, а не в ІХ. Книгу одразу ж заборонили, вилучили з бібліотек і знищили. Самого ж Білика за неї цькували кагебісти та ЦК: вимагали публічно відректися від описаних у книзі поглядів.
За весь час «Меч Арея» 17 разів перевидавався в Україні, США, Канаді та Великій Британії.
Пан Володимир наголошував, що відповіді на запитання, які хвилюють українців, варто шукати, зокрема, і в актуальних та патріотичних книжках видавництва «Український пріоритет».
Автор також зупинився на своїй художньо-документальній повісті «Чорнобиль. Я бачив». На його думку, не існує жанрів поза життям, яке, саме по собі, є жанром всеохопним. «Крім «Чорнобиль. Я бачив», немає жодної книги в світі, яка б так детально описала, що відбулося у Чорнобилі:
«Я був єдиним письменником з-поміж інженерів на атомній станції. Із кожним, хто вижив, мав бесіду, навіть професійну дискусію: а що відбулося? Знав усіх, хто загинув, до єдиного. Знав результати роботи всіх комісій, які там працювали», – сказав він.
Його книга дає відповідь на головні питання, що постали після Чорнобиля, показує духовний зв’язок героїв, майданівців та учасників АТО, позаяк усі 33 роки після Чорнобиля автор був в епіцентрі українського життя. В пам’ять про аварію на Чорнобильській АЕС, яка зруйнувала долі десятків тисяч місцевих жителів, забрала життя та здоров’я учасників ліквідації аварії, Володимир Шовкошитний побудував церкву у рідному селі Світанок Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Книгою-ключем у своїй творчості автор вважає історичну трилогію «Кров-свята», яка складається з романів: «Хресна путь», «Білий кречет», «Боривітри» й охоплює період з 1904 року до 22 лютого 2014-го. Книги з цієї трилогії – найбільше продаються за всі роки існування видавництва «Український пріоритет» (із 2011-го).
«Це з одного боку є гімном Переяславщині, бо перша книга повністю про неї і половина третьої також. Це моя спроба на основі історичних документів, на основі життєдіяльності п’яти поколінь людей створити храм української державності без риштувань», – зазначив поет.
На думку В. Шовкошитного, щоб бути успішним і впізнаваним письменником недостатньо лише таланту: «Письменник – це більше, ніж талант. Це неймовірна праця. З 1980 року, коли відчув у собі творчий потенціал, я сплю від чотирьох до шести годин. Немає такого районного центру в Україні, де б не був. Це поза тим, що книги ще й пишу, редагую, перекладаю і видаю, що не так просто» …
В. Шовкошитний не вперше приїжджає в Сокаль, підтримує дружні зв’язки з районною книгозбірнею, каже, що Сокальщина – це патріотичний край, що для нього, як для українсько-буржуазного націоналіста (таким себе вважає), є знаковим: «Сокальщина зачаровувала мене своїм патріотизмом ще в 90-ті роки минулого століття, коли обрала депутатом першого скликання Верховної Ради Ярослава Кендзьора. Відтоді завжди придивляюся до політиків, що презентують цю територію у парламенті».
Запитую у п. Володимира: хто він в душі більше – поет чи прозаїк? І чую у відповідь: «Я є літератором у широкому розумінні цього слова. Є дві речі, які підтверджують існування Бога – це музика і поезія. Поезія пишеться душею, а проза – розумом. Пишу прозу розумом і талантом, а поезію – духом. Іноді мене пробиває на прозу, іноді на поезію. І починаю писати», бо «у слові – Всесвіту магічність і вічна таїна, і вічність – безсмертя нашого зразок».
Видавець наголошує на важливості книги у нашому житті: «Друкована книжка, попри очевидні переваги електронної, й досі продовжує бути актуальною. Змінюються видавничі технології, змінюється і книга. Художня література розвиває уяву читача, документальні твори знайомлять з досвідом інших людей, наукові видання збагачують знання, розвивають інтелект»…
Письменник переконаний, що українська книга має майбутнє:
– Українська книга, література, поезія сьогодні переживають ренесанс – відродження, – констатує він. – Є купа талановитих імен, серед яких можна назвати Леся Качковського. Він до знайомства зі мною написав дві книжки, а тепер за півтора року видав ще п’ять. Три із них – це трилогія про Русь, яку двічі перевидав. Щорічно у видавництві виходить друком від 50 до 60 новинок. Пандемія лише підтвердила, що українці люблять читати. Наше видавництво не закрилося, а перейшло працювати в режим-онлайн. Ми не звільнили жодного працівника, а, навпаки, ще прийняли. Українська книжка нині популярна і це радує.
Володимир Шовкошитний захоплююче розповідав про нові книги та їхніх авторів, вражав своєю ерудицією та майстерністю презентувати твори. Так і хотілось одразу взяти до рук книгу і «зануритись» у її неповторний світ. Ніхто й не помітив як швидко минув час. Присутні з цікавістю оглянули нові книги, які привіз видавець, охочі могли придбати їх, а також отримати автограф на згадку від автора.
Наостанку голова Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос», поетеса Любов Бенедишин подякувала письменнику та видавцю Володимиру Шовкошитному за його невтомну проукраїнську діяльність та подарувала на згадку про чудову зустріч останнє число альманаху «Соколиний край» та свою поетичну збірку.
Володимир Шовкошитний є багатогранною особистістю, робить дуже багато для України, невтомно несучи рідне слово поміж люди. Однак найбільша його заслуга в тому, що він руйнує радянські міфи та відроджує історичну правду про Україну.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
