«БІЖАТЬ В НОВУ ЦЕРКВУ СТЕЖКИ І ДОРОГИ…»
До свободи від роду й до роду крізь наругу, і кров, і ганьбу, Бог тебе не забув, мій народе, бо і ти Його теж не забув.
«Ми не забували ніколи про Тебе, Господи. Ми завжди звертались до Тебе у своїх думках і помислах, у діях і вчинках. І, можливо, віра у Тебе, Господи, не дала нам забути, що ми є народ – великий український і вільний». Такими словами розпочалося свято в с. Романівка біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці з нагоди 30-річчя Незалежності України і 30-річчя освячення каменя під будівництво храму.
Ведуча свята, автор цих рядків, розповіла про історію тридцятирічної давнини. У селі церкви ніколи не було. І, напевно, не одне покоління виношувало ідею її будівництва, але здійснити цю мрію було неможливо. І ось кінець 80-х років ХХ сторіччя. В країні розпочалося національно-демократичне відродження. Вже вголос зазвучали українські патріотичні пісні, заговорили про християнське виховання. І наше село не було осторонь цих подій.
23 вересня 1990 р. в селі була висипана символічна могила Борцям за волю України (на фото), а біля Народного дому активісти села Роман Панасюк, Ярослав Коткевич, Лук’ян Наливайко (вже покійний) підняли український прапор. Тоді завели розмову про можливість побудови своєї церкви. Збирались, радились, обговорювали, підбирали відповідне місце.
А було все не так просто: сумніви, безпорадність, розгубленість, навіть розчарування. Та ось на одному із сходів села створили організаційний комітет по будівництву церкви, куди входили активісти, великі патріоти Во-лодимир Гузар, Степан Москалишин, Ганна Кравчук, Ганна Сенюк, Софія Скакун. Вони поїхали до керівництва району зі своїм рішенням. І тут не всі підтримують ідею будівництва церкви, посилаючись на те, що село мале і будувати її нереально. Проте були ті, хто додав впевненості і віри ініціаторам, це: перший голова демократично обраної Сокальської районної ради Микола Пшевлоцький і заступник голови райвиконкому сл. п. Ярослав Олійник. п. Микола так і сказав: «Починайте, а ми вам допоможемо».
І почалася наполеглива і копітка праця. Приходилось ходити по різних інстанціях, збирати багато довідок. А це, повірте, було нелегко. Хоч при владі в західних областях України були демократичні сили, але ми ще жили в Радянському Союзі. Суспільно-політична ситуація в державі була напруженою, кожен день приносив якісь новини.
Так проходили дні за днями, наближався серпень 1991 р. 13 серпня наші активісти Г. Сенюк і Г. Кравчук їдуть до Львова, де в той час в соборі святого Юра перебував Мирослав-Іван кардинал Любачівський – Глава Української греко-католицької церкви. Його Величність підтримав ідею парафіян, поблагословив посвячення місця під будову церкви. З радістю сприйняли звістку 24 серпня про те, що Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. І наступив день 28 серпня – день народження нашої церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Збулася споконвічна мрія минулих поколінь – мати свою державу і мати свою церкву.
Закипіла у селі робота важка, наполеглива і свята. І результати були грандіозні, бо через два роки святиню збудували.
Пролетіли роки, відійшли у вічність будівничі цього храму, залишилася тільки пам’ять у їхніх нащадках, сусідах, колегах. Україна святкує відродження своєї держави, а наше село ще й народження своєї церкви – першої, збудованої в незалежній Україні.
На свято 30-річчя церкви Успіння Пресвятої Богородиці отець Богдан Лилик запросив священників: з Поториці – Богдана Гоя, з Горбкова – Павла Пащука, з участю яких відбулася свята Літургія. А депутат Сокальської міської ради Олег Іванчина привітав парафіян з престольним празником і вручив матеріальну допомогу на церкву в сумі 10000 гривень.
Виступили на святі діти, вітаючи у своїх віршах Матір Божу, а високо в піднебесся линула пісня «Біжать в нашу церкву стежки і дороги» у виконанні церковного хору.
Марія БУЛЬБАК,
завідувач Народного дому с. Романівка.