Ніщо так не об’єднує людей, як біда… Сьогодні вона на всіх одна… Війна… Просто слово. П’ять літер. Але скільки асоціацій пробуджує в нас воно! Біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими людьми, ненависть та любов…
Ще чотири місяці тому ми не могли собі уявити, що на нашу Батьківщину прийде війна. Люди об’єдналися проти російського агресора і ведуть боротьбу на всіх фронтах.
Від першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, приватний підприємець Юрій Микитюк з Перв’ятич разом з односельчанами теж активно включилися у волонтерську діяльність для допомоги Збройним силам України та громадянам, евакуйованим з територій нашої держави, де проходять бойові дії.
З перших днів війни було організовано волонтерський пункт з прийому, сортування та роздачі гуманітарної допомоги. Сюди усі бажаючі жителі громади, наші земляки з-за кордону приносили і передавали продукти харчування, засоби гігієни, медикаменти, одяг, теплі речі та необхідні господарські товари. Водночас, мобілізувавши всі сили, жіночки-волонтери виконували і нині це роблять: випікають кондитерські вироби, ліплять вареники та ще багато різних важливих і потрібних справ. Пан Юрій організовує всю роботу, доставляє і надає сам необхідні для цього борошно, цукор, м’ясо та ін.
– Початок повномасштабного вторгнення рф в Україну, багатьох наших співвітчизників застав на роботах в інших державах, зокрема, і в Польщі. Чимало українців виїжджали за кордон з дітьми, бо вже після перших днів війни, пережили страхіття, –сказав Юрій Микитюк. – Багато наших людей почали організовувати гуманітарні вантажі з Польщі. Серед них і мій зять Іван, який займається бізнесом, й уже налагодив контакти з польськими друзями. І я також товаришую з багатьма. Долучилися й українці з Австрії, Німеччини, Фінляндії. Ми звернулися до них про допомогу. Були дні, що до п’яти фур привозили продукти харчування, засоби гігієни, ліки, одяг… Всі хотіли бути корисними для своєї держави, а не сидіти, склавши руки, споглядаючи що буде. Адже потреба залишається в усьому. А ще зустрічали і допомагали українцям, які прибували з території, де проходили бойові дії. Я найняв людину, щоб займалася моєю роботою, сам же почав волонтерити.
Команда волонтерського пункту за цей час увійшла в ритм роботи, як сказав Юрій, «у колію», щодо допомоги і війську, і переселенцям. Він показав кімнати, в яких ще чимало різного одягу, засобів гігієни, дитячих іграшок. Стало трохи менше, бо роздали за призначенням, а раніше було дуже багато «закиданих речами» кабінетів.
Спочатку забезпечили усіх переселенців, приїжджали з усього району. Передавали все необхідне у БФ «Карітас»-Сокаль, довантажували буси, котрі прямували до наших воїнів.
Чимало переселенців (були з Київської області) повернулося додому, то нині допомагаємо більше людям з інвалідністю з тимчасово окупованих територій.
Юрій, ніяковіючи, зазначив, що «не вмів робити цієї роботи, і, можливо, ще нині не все виходить», але старається, щоб конкретна передача була доставлена до адресата, який її потребує. Бо знає, як буває, на жаль, щось «може загубитися дорогою». А це дуже болісно. Сьогодні, в основному, передають посилки через Укрпошту. Але і «воюємо». Ось через «Експресо» відправили у Чернігів посилку, яка йшла сім днів, а вже 21 день там лежить, бо не можуть її доставити.
До речі, через волонтерський пункт понад тисячу людей отримали допомогу. І всі вдячні за таку турботу. Дехто телефонує, висловлює слова подяки. Сьогодні, для прикладу, був дзвінок з Харківської області. В себе вдома родина Микитюків прийняла дев’ятеро тимчасового переміщених осіб з Київщини (Ірпінь), яких зустріли випадково. Також телефонували і дякували за все, а, головне, не могли повірити, що виділили хату, не взявши за це ніяких коштів. Ті телефонували родичам на Донеччину, а вони не повірили в це. Так що бачимо, є люди різні. Мав місце один випадок: прийняли, догодили, а ті поїхали, навіть не подякували. Ми, звичайно, на них не ображаємося, знаємо, що люди можуть перебувати в різних стресових ситуаціях.
І продовжив:
– Хлопцям (а їх більше сімдесяти), які з нашої округи (Спасів, Княже, Боб’ятин, Горбків, Поториця, Тартаків, Жвирка, Сокаль, Лучиці, Лещатів, навіть й Червоноград) через військкомат, йшли до війська, ми видавали (звичайно, якщо кому було це потрібно) спальні мішки, засоби гігієни, сухопродукти, одяг. Наші дівчата були і вдень, і вночі, все пакували, відправляли. Нині з багатьма Захисниками підтримуємо контакти, адже вони на передовій, і якщо щось необхідно, передаємо їм посилки. Одним словом, повністю переключилися на Збройні сили України.
– Сьогодні люди не мають вже такої можливості надавати допомогу (йде 127 день війни – 30 червня), як раніше. І тому, щоб «не сидіти без роботи», почали випікати печиво. Закупили дві електропічки, одну – позичили. По 4-5 дівчат виходять регулярно по змінах (3-4), – продовжив Юрій Микитюк. – Стараємося залучати всіх, щоб знали, що допомагають нашим воїнам виборювати Перемогу. Прошу їх потрохи залучати й дітей, щоб вчилися також випікати сухе печиво. Думали і про булочки, але тут з логістикою трохи тяжче. Але налагодилася робота з варениками. Відразу їх варимо, сортуємо по відрах і відправляємо хлопцям на фронт. Ми контактуємо з волонтерами зі Сокаля: з «Карітасу» (Мар’яною Яремчук), з Іриною Батьковою, Христиною Чапаріною. Передаємо їм, а вони далі. Дізнаємося, що машину відправляють на передову, і ми все свіженьке передаємо. Днями, крім вареників і печива, Захисникам передали півтора тисячі яєць, які приносили люди. А колектив Комунального закладу дошкільної освіти (керівник Лариса Ковальчук) спільно з жителями готували обіди та вечері для працівників райвійськкомату.
Борошно на печиво надає сам приватний підприємець, а також ТОВ «Перв’ятичі-Агроком» (Роман Вараниця), яйця, сметану – жителі Перв’ятич і Спасова. А руками прекрасних панянок виготовляються печива, ліпляться вареники та виконуються інші роботи. Богдана Саганська, Наталія Бачало, Ірина Білецька, Анастасія Лизун, Зоряна Михайлишин, Євгенія Оксенюк, Надія Левандовська, Галина Лизун, Галина Микитюк, Світлана Мармаш, Ольга Новосад, Тетяна Сташкевич, Лариса Семенюк, Тетяна Віра, Софія Дещиця за зміну випікають до 30 кг печива, ліплять 70 кг вареників.
Активно допомагали у будь-яку годину доби при навантаженні та розвантаженні автомобілів Тарас Віра, Василь Курило, Іван Бабіга, Богдан Семенюк, Андрій Саганський, Петро Бачало, Тарас Грабовий, Олег Дещиця.
Сьогодні, як ніколи, ми повинні бути хоробрими і сильними, розуміти, що лише в єдності і згуртованості український народ переможе ворога. Українські солдати вистоять, якщо вся країна буде допомагати їм.
І тому приватний підприємець Юрій Микитюк спільно з однодумцями й надалі продовжують свою волонтерську діяльність (до речі, вони купили й автомобіль, десять тисяч гривень дав п. Юрій, вносили кошти й дівчата). Адже знають, що лише спільними зусиллями наших Захисників та сильним волонтерським рухом наша країна досягне Перемоги над російським агресором!
Тому всіляко допомагають Збройним силам України, аби їхній бойовий дух не згасав, а снаги побороти рашистів вистачало їм на всіх.
Як сказала п. Ірина Білецька, зять якої на фронті з початку війни, «ми передаємо смаколики військовим і молимося за їхні життя, нехай береже Бог їх та нашу Україну». А Захисники дякують колективу волонтерського пункту, що долучився до кулінарного фронту. В єдності сила народу!
Василь СОРОЧУК.
Фото автора та Юрія Микитюка.