Представники влади, депутатського корпусу, творчої інтелігенції та громадських організацій Сокальщини 10 квітня привітали з 95річним ювілеєм сокальчанина Мирослава Бабського – члена ОУН з 1939 року, хорунжого легкої артилерії української дивізії «Галичина». Урочистий захід відбувся у світлиці редакції газети «Голос з-над Бугу». Символічним є те, що Мирослав Бабський, є учасником бою під Бродами, і відзначає свій поважний ювілей напередодні дня створення української стрілецької дивізії «Галичина», а це було 28 квітня 1943 року. Йшла Друга світова війна… Україна була в огні між двома кровожерними імперіями: фашистською та більшовицькою. Жодна з цих імперій не була зацікавлена в Україні як незалежній державі, а в українцях, як нації, а хотіли лише використати нас, як гарматне м’ясо та загарбати територію. Війська свого ми не мали, оскільки не мали власної держави, а доля бездержавної нації така, що всі її сини та дочки воюють у різних військових формуваннях і по різні сторони барикад. Так було і в XX столітті, під час Першої світової війни, так сталося й пізніше. Брат йшов на брата, син на батька, внук на діда – і все за чужі інтереси та під різними прапорами. Українська дивізія «Галичина» була створена вже після битви під Сталінградом, коли майже не було сумнівів, що німецькі окупанти відійдуть, а прийдуть «совєтські», відійде гестапо, а прийде НКВД, компартія, тюрми, Сибір і все те, чим нас вже «частували» самозвані «брати» зі Сходу в 1939ому. Перше бойове хрещення після вишколу дивізія отримала під Бродами в другій половині липня 1944 р. У деяких публікаціях можна прочитати про її «розгром» під Бродами. «Розгрому», як такого, не було, а був розбитий цілий тринадцятий німецький корпус, в складі якого і була дивізія «Галичина». Сама вона вижила, так як: поперше – під Броди виїхав не повний склад, в Нойгаммері залишився кожен четвертий батальйон. Подруге, якась частина дивізії була на вишколах в інших місцях. Потретє, запасний пункт стояв у селі Куткір, який не попав в оточення. І, почетверте, дивізія прорвалася з оточення. Частина вояків залишилася в загонах повстанців, а сама дивізія, переформована і доповнена, після збору у певному місці, через деякий короткий час вже воювала в Словаччині проти прокомуністичних партизан.
Ювіляра з поважним ювілеєм привітали голова Сокальської районної державної адміністрації Роман Токай та головний лікар Сокальської ЦРЛ Роман Швед, які подякували йому за любов до України, за патріотизм, чітку громадянську позицію, незважаючи на поважний вік, побажали йому здоров’я та ще побачити як Україна стане сильною європейською державою.
Редактор часопису «Голос знад Бугу», депутат районної ради Василь Сорочук привітав з ювілеєм Мирослава Бабського та подарував йому спогади відомого українця, учасника визвольних змагань, котрий свого часу емігрував до Австралії – Юрія Борця – «З найкращими».
Привітав ювіляра з днем народження, а також запросив на патріотичний захід, приурочений вшануванню героїв української дивізії «Галичина» методист Сокальського районного методкабінету, керівник юнацької військовопатріотичної програми «Джура – Сокіл» Євген Матвіїв. Він розповів, що і в його родині також були члени дивізії «Галичина». Це рідний брат діда – Василь Кутний, який брав участь в бою під Бродами. Він вижив, однак більшовицька влада засудила його до 25 років таборів.
Заслужений вчитель України Ніна Сергєєва побажала п. Мирославу здоров’я, наснаги в його громадській роботі. Адже не дивлячись на свій поважний вік, він і надалі співпрацює з ветеранськими організаціями, моє власне бачення розвитку нашого краю та України і пропонує це владі. Щирі привітання перепліталися з повстанськими піснями, які виконав Ігор Курач.
Автор цих рядків ознайомив присутніх з нелегким життям Мирослава Бабського. Він народився 8 квітня 1923 року в м. Сокаль у сім’ї українських патріотів. Вчився у сокальській гімназії, а потім у гімназії, створеній митрополитом Андреєм Шептицьким. Цими науками пан Мирослав дуже пишається, вважає преподобного Андрея своїм найбільшим наставником і вчителем. 20річним юнаком пішов за покликом старійшин з ОУН до лав менш ворожої для батьківщини німецької армії. Вишкіл дивізійників проходив у Мюнхені в 1943 році, де й отримав офіцерський чин. Та доля приготувала йому нелегкі випробування, не раз йому доводилося ризикувати життям та дивитися смерті у вічі. Він був учасником бою під Бродами. Документальна стрічка «Бій під Бродами», яку переглянули присутні, допомогла відтворили події, які відбулися сімдесят п’ять років тому. Тоді цвіт нації – студентство, недавні випускники гімназій, учасники українських визвольних змагань 19181921 років, свідомо обрали свою нелегку стежку і пішли хто в загони УПА, а хто на збірні пункти української дивізії «Галичина». З ними пішов і наш славний земляк.
Мирослав Бабський охоче поділився спогадами, з сумом згадуючи важкі часи Другої світової, часом з розчаруванням: «Адже рука Кремля і тоді не дрімала, розколюючи українських націоналістів різними способами. Поряд із цим я гордий за своїх дітей і внуків», – наголосив Мирослав Бабський. Він каже, що не зрадив інтересам української держави, пам’яті своїх героїчних батьків і дідів!
Ювіляр розповів, що в 1945ому дивізія була переформована в Першу дивізію української національної армії під командою генерала Павла Шандрука. Існує безліч спекуляцій навколо деяких моментів існування дивізії. Одна з таких виникла, коли після англійського полону дехто з колишніх вояків захотів емігрувати до Канади і США. Але канадський єврейський конгрес висловив протест проти в’їзду до Канади цих українців. Імміграційний департамент Канади подав запит про минуле дивізії. Їх цікавило, чи була «якась підстава твердити про те, що дивізія брала активну участь у винищенні єврейського населення України». 4 березня 1950 року британський уряд надіслав відповідь: «Під час перебування в Італії ці люди були перевірені радянською та британською місіями. Вони засвідчили, що не було і немає ніяких підстав припускати, що хтось із них боровся проти західних союзників чи був задіяний у злочинах проти людства. Їхня поведінка відтоді, як вони прибули до цієї країни, була гарною, і вони ніколи і ні в чому не виказали своєю поведінкою якоїсь причетності до нацистської ідеології… За свідченням спеціальної місії Військового відомства, що мала на меті перевірити цих людей, вони пішли добровільно воювати проти червоної армії з націоналістичних міркувань під час окупації Західної України, коли було підписано нацистськорадянський пакт. Незважаючи на те, що комуністична пропаганда постійно намагається зобразити їх і багатьох інших біженців як «зрадників» і «військових злочинців», варто зазначити, що жодних звинувачень у воєнних злочинах не було висунуто ні радянським, ані іншим урядом проти когось із членів цієї групи». Сьогодні ветеранів дивізії «Галичина» залишилося небагато і годі сподіватися, що вони отримають якесь офіційне визнання від держави як ветерани Другої світової війни. Але український народ повинен знати правду про своїх Героїв. Незважаючи ні на що, герої української дивізії «Галичина», як і герої УПА, не потребують жодної реабілітації. Історія все розставить на місця та всіх розсудить. І вона вже це зробила!
Цьогоріч в Україні, здебільшого на Львівщині та Галичині, відзначатимуть 75річчя з часу створення української дивізії. Як вже згадувалось, у Львові відбудеться марш пам’яті, присвячений українським героям дивізії «Галичина».
На завершення я подякував ювіляру за жертовність у боротьбі за Українську державу і на пам’ять подарував перевидану партією «Батьківщина» книжку Симона Петлюри «Московська воша», а присутні заспівали ювіляру «Многая літа» та сфотографувалися на згадку.
Олег КОЖУШКО,•голова фракції «Батьківщина» у Сокальській районній раді.
