Головна Історія ОСТАННІЙ БІЙ ПАТРІОТА ВАСИЛЯ МАКУХА – УРОДЖЕНЦЯ СЕЛА КАРІВ

ОСТАННІЙ БІЙ ПАТРІОТА ВАСИЛЯ МАКУХА – УРОДЖЕНЦЯ СЕЛА КАРІВ

У християнстві, як у більшості релігій, самогубство вважається одним із найтяжчих гріхів. Однак хто осудить воїна, який з гранатою кидається під ворожий танк чи в оточенні підриває чужинцівокупантів разом із собою?

Саме таким мужнім вчинком героя, а не дезертира, що ухилявся від боротьби, стало самоспалення сорокарічного Василя Макуха на переповненому людом передсвятковому Хрещатику 5 листопада 1968 року. Лише на початку 2017го в центрі Києва з’явилася меморальна дошка, що нагадує: на цьому святому місці прийняв останній бій патріот, протестуючи проти колоніального становища і русифікації України та агресії СРСР проти Чехословачини.

Уродженець села Карів Сокальського району, житель Дніпропетровська (нині – Дніпро) Василь Макух помер від опіків наступного дня у лікарні, де його, напівживого, намагалися допитувати і дорікали йому, що він, мовляв, осиротив двох дітей. «Нині ми всі сироти. Вся Україна – сирота», – кинув у відповідь кадебістам мужній патріот.
Він розумів, що краще полягти, ніж допустити, щоб діти і внуки гибіли чужомовними манкуртами на рідній землі. Цього б усвідомлення кожному з нас…

Свято бережуть пам’ять про односельчанина, Великого Патріота України Василя Макуха в селі Карів. До 90річчя від Дня його народження та вшанування пам’яті про героїзм В. Макуха, який самоспаленням висловив свій протест проти радянського комуністичного режиму: поневолення українського народу, зневажання української мови і звичаїв, насильство, репресії проти патріотів, агресії проти Чехословаччини, cвято національної пам’яті «Василь Макух – незгасний духу смолоскип» розпочали виконанням Славня.

Далі ведуча Надія Білоцеркович нагадала біографію Василя Макуха, який народився 14 листопада 1927 року в Карові, де провів своє дитинство та юність. Тут формувався його національносвідомий дух. Впродовж всього свого життя линув думками у рідне село і часто навідував родину.

Прекрасна карівська земля породила і виховала достойного сина українського народу. Односельчани гідно бережуть пам’ять про свого земляка, вшановують його у своїх піснях.
Перший заступник голови Сокальської районної державної адміністрації Ірина Задолинна сказала, що «подвиг Василя Макуха – це незламна доля борця за незалежну Україну. Добре, що його пам’ятають і вшановують на малій батьківщині – у Карові. Василь Макух віддав своє життя, залишивши дітей і дружину. Але вірив у те, що Україна буде вільною. Нашу волю виборювали вже багато століть, щоб ми жили вільно і наші діти знали про Україну, про державність».

Заступник голови Сокальської районної ради Василь Бойко:
– Маю честь брати участь в урочистих заходах з нагоди 90річчя від Дня народження видатного славного земляка, Героя України (поки що серед людей) Василя Макуха, який в далекому 1968ому ціною власного життя показав, що Україна була, є і буде незалежною, вчинивши акт самоспалення на знак протесту проти введення радянських військ в Чехословаччину. Депутати Сокальської районної ради прийняли звернення до Президента України про присвоєння звання Героя України Василю Макуху. Також на сесії прийнята Програма пропагування Сокальського району на території України та за кордоном: культурний розвиток Сокальського району у 2017 році, де виділені кошти на видання буклета та брошури про нашого земляка. Вони будуть передані у школи, бібліотеки, діаспорі, де мешкають українці. Пам’ять про Василя Макуха буде жити вічно.

Про подвиг Василя Макуха говорив й депутат районної ради Микола Поліщук. Як він зазначив, цей подвиг і сьогодні кличе і надихає кращих синів і дочок України до боротьби з російським окупантом на сході нашої держави.

Україна… Прислухайтесь! Скільки у цьому слові болю.
Пригляньтесь! Скільки крові.

Україна… Саме з цим словом на вустах зупинилось серце нашого земляка огорнуте полум’ям боротьби. За Україну, за її волю та незалежність віддав своє молоде життя Василь Макух.
Усе своє свідоме життя він присвятив боротьбі за свободу свого народу, за незалежність України. Бачивши насильство червоних визволителів, які палили населені пункти, винищували непокірних, проводили облави і арешти, вивозили краян в Сибір, вступає в УПА, щоб боротися з цим злом:

Згуртована патріотизмом,
Від комунізму і фашизму
УПА загонами міцними
На захист встала України,
Бо патріот – це та людина,
Що кров, без жалю, до краплини
Віддасть за долю Батьківщини,
За свій народ, за незалежність,
За неба і ланів безмежність,
За Прапор наш жовтоблакитний!
УПА стояла непохитно!
Прийде час – нащадки їх прославлять,
Й полетять пісні, як журавлі.
Збережемо, браття, світлу пам’ять
Про героїв нашої землі!
Заради щастя і свободи,
Заради гідності народу,
Заради честі України –
Вшануємо синів країни,
Тих, що в нерівному бою
Свою Вітчизну захищали
І кров за неї проливали!
Пройшов крізь пекло таборів,
Через тюремників тортури
але не гас і сам горів,
і кликав інших рвати мури.
За рідний край відддав життя,
Прославив націю борнею,
І хоч пішов без вороття
Та залишився в серці з нами.

У той далекий час найбільшої втрати зазнала родина Василя Макуха. Їхні серця до сьогодні оповиті тугою за батьком, дідусем, дядьком. Тому вони завжди є ініціаторами таких заходів.

Спогадами про свого дядька поділилися племінники Ярослава Осміловська та Петро Макух, а також поет, художник, скульптор та громадський діяч Степан Івасейко. На заході був присутній священик УГКЦ Богдан Гринда.

Ярослава Осміловська:

– Мені дуже завжди хвилююче і тривожно… Десь і боляче, бо це день святкування і день спогадів про Василя Макуха для нас легкий. Ми з ним живемо кожен день. У нас так у родині заведено, що не тільки пам’ятати тих, хто ходить поряд з тобою, але й тих, хто відійшов від нас. Вони з нами завжди. Я мушу сказати, що тут сьогодні багато сказано гарного, приємного і навіть обнадійливого для мене. Все те, за що ми завжди боремося, щоб пам’ять про нашого дядька Василя Макуха жила у серцях людей, щоб його знали не тільки у Карові. 14 листопада йому б виповнилося дев’яносто літ. Відійшов Василь Макух із життя на межі 6 і 7 листопада.

Перший спомин у с. Карів про Василя Макуха був зроблений руками і серцем Марії Матвіяс, котра проводила семінар для бібліотекарів Сокальського району і розповідала про цю неординарну людину. При цьому було багато сумнівів, багато суперечок і недоречних розмов. У нас людей, щоб поговорити, слава Богу, вистачає… Але те, що сьогодні чеський народ його вважає національним борцем за незалежність Чехії, є великою подією. І це найбільша нагорода для нього, яка може бути. Цьогоріч відкрито пам’ятну дошку у Києві, на Хрещатику, 27, звідки Василь Макух вибіг, палаючим смолоскипом, і біг до пам’ятника Жовтневої революції по Хрещатику. В цей час вже їхали танки на плац на центральну площу, нині Майдан Незалежності у Києві, готувалися до параду. Це була ніч. Міліція бігла за ним, бо не могла зрозуміти що це таке, звідки виникло. Світлої пам’яті Микола Мазур – канівський хлопець, така випала доля, служив у внутрішніх військах, і своєю шинелею накрив Василя Макуха, щоб загасити на ньому вогонь. Потім мав багато неприємностей через те. Ніхто не хотів вірити, що це була випадковість. А це дійсно випадковість – доля.

Кегебісти докладали багато зусиль, щоб його врятувати, бо ніхто не хотів вірити, що це такий його чин самопожертви і ніхто його не підштовхнув до цього. Один з лікарів йому сказав: «Що ти доброго зробив? Ти ж залишив дітей сиротами. У відповідь почув: «Діти мої не залишилися сиротами, бо вони живуть в Україні. На сьогоднішній день Україна є сиротою, бо не має своїх захисників». А потім був похорон 14 листопада на цвинтарі на околиці Дніпропетровська. Слава Богу, що на цвинтарі, а не десь деінде. На той час в Дніпропетровську не було такого місця для захоронення, хоронили там, де хто хотів. Добре, що влада міста дозволила поховати його на цьому цвинтарі. Правда не можна було доглядати за могилою. Ми покладемо квіти, їх одразу викидали, поставили хрест – його зруйнували. Казали, що це бешкетники. Але хто знає, хто це робив. Сьогодні там стоїть прекрасний пам’ятник і 14 листопада на могилі відбувається панахида, яку служить грекокатолицький священик з Дніпра, потім – конференція в музеї Яворницького… Думаю, це вже багато, бо Дніпро на сьогодні вже не те місто, що був Дніпропетровськ. Воно ожило, там чути українську мову, там пробуджується у людей національне і державницьке мислення. І це дуже приємно. Бо 80ліття від дня народження Василя Макуха був лише одиничний сплеск. Тоді спілка політв’язнів Львівщини, Петро Франко організували урочистий захід в поминальний день. Василя Макуха посмертно нагороджено грамотою і значком «Борець за Україну». Сьогодні добре, що пам’ятаємо про нього, можемо згадати його славне ім’я. Дякую Сокальській районній владі, що вони вшановують пам’ять про дядька. Названа вулиця в честь Василя Макуха, присвоєно йому звання «Почесний громадянин Сокальщини». Велика подяка усім від родини.

Спілка політв’язнів Львівщини зробила подання до Президента України Петра Порошенка. Є й подання районної ради до Президента (їх уже два) щодо присвоєння Василю Макуху звання Героя України. Йому все одно, чи матиме це звання чи ні. Але для нації це було б достойно. Думаю, працюватимемо спільно і проб’ємо оту стіну залізну, кам’яну. Може нам і вдасться з цього приводу добитися визнання на державному рівні. За це все я дуже і дуже дякую.

Дуже гарно зроблена шкільна газета. Глянула на світлину, де родина Макухів перед обідом й згадала дуже цікавий випадок. Володя, а йому на фото п’ять років, зірвав семирічній Олі бант з голови. Мама Ліда насварила їх за це, хотіла навіть покарати. Прийшов Василь і каже дружині: «Перестань з дітьми сваритися». Вона спитала, чому він їй перечить. На що відповів, що не може сваритися на дітей, бо Оля – це його серце, а Володя – це душа. Він дуже любив дітей. Але понад усе любив Україну. І вище ставив державні інтереси, ніж свої.
Після тюрми, В. Макух повернувся в Дніпропетровськ, та не міг влаштуватися на роботу. І тільки потім – в ливарний цех на металургійний завод. Здобув середню освіту, вступив на філологічний факультет, його зарахували. Але коли комітет державної безпеки перевіряв студентів вишу перед 1 вересня, виявили, що серед студентів є Василь Макух – бандерівець, націоналіст, слова якого на той час боялися усі. Його виключили зі списків. І він не став студентом. Я про це довідалася лише тричотири роки тому. Знала, що він навчався у політехнічному вузі, та мав навчатися ще в якомусь. Але те, що поступив на філологічний факультет, мені розповів працівник музею Яворницького у Дніпрі. Це в ньому українство жило настільки сильно і продуктивно, що довело його до самовідданої безпорадної ситуації. Він не бачив вже виходу в житті України і здійснив акт самоспалення. Думаю, що Всевишній не зарахував йому це за гріх. Тут є священик, який підтвердить, що у Святому Письмі написано, що гідною є та людина, яка віддала життя за своїх друзів, за свою державу.
Роздумуючи над його життям, мені здається, що подвиг Василя Макуха є дотичним до тих події, які відбувалися в Україні. Він розбудив свідомість людей у серцях, і заставляв думати тих, хто організував і Помаранчеву Революцію, і Революцію Гідності, і всі безконечні протести, які виникали в Україні. Вони десь межують з його подвигом. Він був глибоким українцем. Люблять казати – дисидентом, але я не можу погодитись з цим. Він був глибоким націоналістом, бо, не маючи непохитної віри в Україну, у її майбутнє, не можна було б зробити такого вчинку. Хочу, щоб покоління, яке виростає, не шукало в цьому чогось негативного, а гордилося, що наша нація має таких людей. В Україні їх не багато. Серед них і Василь Макух. Десять років потому Іван Гірник на Канівській горі, в знак протесту про заборону української мови, також здійснив акт самоспалення. Але поряд з ним стояли такі визначні особистості як Василь Симоненко, Василь Стус. Всі вони десь беззаперечно і безстрашно, з великим почуттям гідності і любові любили Вітчизну. Мусимо рахуватися з його вчинком, його шанувати.

У Василя Овсієнка є вірш, в якому йдеться про те, що українська земля славиться іменами Василь, бо були в Україні Василь Симоненко, Василь Стус і Василь Макух. У «Літературній Україні» (і не тільки) була стаття про цей подвиг. 25 січня цього року на Хрещатику під час відкриття пам’ятної дошки зустрілася з Василем Овсієнком, який сказав, що обов’язково потрібно опублікувати цього вірша. Київ в цьому році не особливо святкував 90ліття від дні народження Василя Макуха, тільки поставили квіти і запалили свічки у день спалення. Наступного року відзначатимемо п’ятдесятиріччя його подвигу. Думаю, що до цієї дати нам вдасться щось зробити з приводу присвоєння звання Героя України. І прошу, закликаю, звертаюся до всіх, що мусимо спільно, наполегливо і вперто йти цією лінією, щоб наших героїв не забували…

Петро Макух (на знімку внизу):

– Про дитячі роки не можу розказати, бо не пам’ятаю, а поділюся про юнацькі. Те, що зробив Василь Макух, не було якимось негативним вчинком, він мусив так поступити. Бо ми юнаками пішли в УПА і воювали… Повстанці присягали та давали клятву: «Здобудеш Україну, або загинеш в боротьбі за неї». Він дав цю клятву. І виконав її до кінця. Він зробив так, як належить громадянину і патріоту. І ми не можемо осуджувати його вчинок, чи він є позитивним чи негативним. Це був його вибір, який може зробити не кожен. Тож його вчинок є безумовно позитивним. Колись на уроках історії ми вчили про римських легіонерів, грецьких. А нашу історію, про своїх патріотів та героїв, які гинули за Україну, навіть про мужніх козаків за часів Запорізької Січі, замовчували. Ці героїпатріоти робили більше, ніж сотнітисячі громадян. Але про них замовчували і наша історія зараз мовчить. Ярослава розповіла про трьох Василів, які прославили Україну, а я хочу розповісти про четвертого, щоб наші люди знали про всіх Василів. Доля закинула у далеку Японію українського хлопця Василя Єрошенка. Він став українським класиком японської літератури. В. Єрошенко у вірші «Любов до людей» написав: Запалив я у серці вогонь, – забуяв, сповнив душу він вщерть. В грудях полум’я бурха жарке, – не здолає його навіть смерть. Доки житиму – хай він горить, – мій вогонь – то любов до людей, виклик ночі і долі лихій! Гімн одвічний свободі святій…
Василь Макух зробив те саме. І про його подвиг потрібно розповідати підростаючому поколінню, щоб діти знали про нього. Добре, що ми тут зібралися на вечір пам’яті, але такий захід також потрібно проводити у школі, щоб виховувати справжніх патріотів, які б любили свою землю та Україну.

Скільки потрібно таких Василів Макухів, щоб ми, українці, в першу чергу, об’єдналися. Спершу треба збудувати державу, а потім буде все решта. А у нас кожен по собі. В. Макух подвиг робив для чого? Для України. Своє життя віддав за Україну, а не з якоїсь там користі. І маємо це донести до нашого підростаючого покоління, щоб його знали і росли гарними людьми. Це головне. Бо якщо ми не будемо знати своєї історії, не будемо нацією. А її весь час від нас замовчували і ховали. І донині не розсекречені списки кегебістів, які наших людей видавали на тортури та вивозили в Сибір, які захопили кращі землі. І нині мають добрі пенсії, бо вони «освободітелі». І донині вони живуть. Прикро, але ми не є єдині. Чому поляків ніхто не зачіпає, бо кожен поляк кричить: «Я естем поляк». Вони всі за одно. Наші українці всі роз’єднані: той грекокатолик, той православний, той московського патріархату, а той київського. Я пам’ятаю, як колись йшли до церкви, то коли співали «Христос воскрес», то свічки згасали. А тепер у Божому храмі тут декілька осіб, і там декілька… Хіба це є односельчани, які ворогують між собою, хоча самі не знають за що? Бо ті намовили одних, а ті – інших. Аби роз’єднати… Нам потрібно об’єднатися, щоб всі були єдині. Для цього треба бути всім за одно. Щоб була одна громада у селі, щоб ми були єдина нація, тоді зможемо збудувати свою державу, про яку мріяв Василь Макух.

У вірші «Вибір»Степан Івасейко написав:

Нам, незборимим, жити у віках,
Ми сильні духом, в прагненнях єдині.
У кожного з нас квітне на вустах:
Героям слава! Слава Україні!
Де єдність, віра, праведна любов, –
Народ незламний і міцна держава.
Ми разом промовляєм знов і знов:
Вкраїні слава і героям слава!

З полум’ям він пішов у вічність як національний герой. Власне Василь Макух став першим у Європі, хто спалив себе через національні вболівання. Перші запам’ятовуються і завжди є прикладом. Згодом його подвиг повторили 58 патріотів. Після нього був чех Ян Палаха, який спалив себе на площі Праги в знак протесту проти окупації його країни радянськими військами. Всі вони увічнені вдячними нащадками і урядами їхніх країн. Всі, крім першого – Василя Макуха. Тож і ми в незалежній Україні повинні знати і вшановувати своїх героїв-патріотів.

Слова ведучої перепліталися поетичними рядками. Пісню «Про Карів» виконали місцеві аматори художньої самодіяльності.
Завітав на урочистість народний колектив пісні та музики «Княжий» за участю викладачів музичної школи Белза. У їх виконанні прозвучали пісні «Україно, любов моя», «Балада про повстанця», «Журавлі», «Вишиванка».

Надія Рибій (Народний дім м. Угнів) заспівала «Над землею тумани», «За любов і волю», Оля Плахтина (м. Белз) – «Про рушничок», вокальний ансамбль Народного дому м. Угнів – «У темному лісі», учні Карівської школи – «До тебе пташкою прилину», ансамбль «Угнівчанка» – «Життя пережити», бандуристка Іванна Прус з Белза – «Чи ми ще зійдемося знову».

Вірші про Василя Макуха продекламували Софія Дубик та Іван Панас, Яна Пігура – «Про Карів», який написала вчителька Ганна Миколаїв, а завідувач бібліотекифілії с. Карів Надія Білоцеркович вірш Степана Івасейка «Свята і вічна рідна Україно».

Хвилиною мовчання вшановано пам’ять всіх, хто загинув за волю та незалежність України.

Учасники свята мали можливість оглянути книжкову виставку про Василя Макуха. Поряд був портрет Великого Патріота, який намалював карівчанин, тоді двадцятилітній Тарас Гайда (до святкування 45річчя самоспалення).

На завершення присутні виконали Славень та сфотографувалися біля меморіальної дошки, встановленої на приміщенні школи у 2013 році.

Василь СОРОЧУК.
Фото автора.

А ТИМ ЧАСОМ…
18 листопада у приміщенні Палацу мистецтв м. Львів відбулась урочиста академія з нагоди відзначення 90річчя з дня народження Василя Макуха, воїна УПА, українця, який, протестуючи проти русифікаторської політики радянської влади, у 1968 році вчинив акт самоспалення.

Участь у заході взяли племінниця Василя Макуха Ярослава Осміловська, представники влади, духовенство, науковці, громадcькі діячі. Урочисту академію розпочали з виконання Державного Гімну України та спільної молитви, яку провів Синкел у справах монашества Львівської Архієпархії УГКЦ, отець Віталій Дудкевич, опісля присутні переглянули фільм «Цвіт покоління» (режисер Євген Козак).

Заступник голови Львівської облдержадміністрації Оксана Стоколос-Ворончук зазначила, що Василь Макух своїм вчинком показав безмежну любов до Батьківщини.
«Ми згадуємо людину, яка зробила великий подвиг, Василь Макух прагнув боротьби за незалежність країни, тому ми сьогодні повинні досліджувати його діяльність, вивчати історичні сторінки творення держави, щоб здобути перемогу у боротьбі з ворогом»,– наголосила Оксана СтоколосВорончук.
Голова Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих Петро Франко розповів про життєвий шлях та героїчний подвиг воїна УПА Василя Макуха.

Під час заходу почесними ювілейними відзнаками за вагомі особисті заслуги у національновизвольній боротьбі і з нагоди 75річчя створення УПА нагородили 95 членів Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих, зокрема відзнаку посмертно

Василя Макуха отримала племінниця воїна УПА Ярослава Осміловська.

«Вчинок Василя Макуха – це майдан однієї людини, програма усього його життя, він знав, що людству потрібна свобода і незалежність і жив з ідеєю в серці»,– розповіла племінниця Василя Макуха Ярослава Осміловська. Про це інформує пресслужба Львівської облдержадміністрації.