Про милосердя можемо сказати, що воно є подвигом та вимагає самопожертви. Цей подвиг здобувається в постійній праці над собою, в основі якої є очищення серця від гріха. Очистити серце можливо тільки завдяки молитві та посту. Завдяки молитві людина преображається, воз’єднавшись із Сином Божим, здатна та спроможна творити великі діла (П. Гардибала).
Петро Гардибала народився 11 липня 1910 року, в Ляшках Ярославського повіту. Початкову школу закінчив у рідній місцевості, а гімназію у Перемишлі. В роках 1932–1936 навчався в греко-католицькій духовній семінарії в Перемишлі. 9 лютого 1936 року прийняв священичі свячення з рук Перемишльського єпарха Йосафата Коциловського. З цього року був адміністратором парафії в Тудорковичах Сокальського деканату.
В цей час завершувалися роботи по будівництві в селі церкви і о. П. Гардибала постійно перебував серед майстрів, художників. З 1937 року в храмі відбувалися Богослужіння, релігійні ритуали. В кінці тридцятих років ріс рівень національної свідомості селян. В селі проводилось ряд патріотичних заходів, де о. П. Гардибала брав активну участь. Крім релігійної діяльності, багато часу приділяв духовній і просвітницькій роботі серед населення. За спогадами старожилів, о. Петро був доброю та чуйною людиною. Допомагав бідним продуктами та одягом, а тим, хто не мав свого поля, давав в оренду землю, яка належала до парафії.
При церкві, в будівлі поруч, було облаштовано «захоронку». Коли батьки працювали в полі, то їхні діти перебували під опікою і наглядом сестер-монахинь та вчителів. Тут вони молились, харчувались. Разом з наставниками розучували вірші, пісні, співали, танцювали, та грали різні рухливі ігри. Їх привчали цінувати, берегти і розвивати рідну мову, звичаї та обряди українців. До цього процесу приєднувався і о. П. Гардибала.
В селах Тудорковичі, Старгород, де він був настоятелем, проживало українське і польське населення. Всі жили дружно. Католицькі свята відзначали разом, опісля – так само православні. Римо-католики молились в костелі с. Войславичі. Війна все змінила. Під час війни і українсько-польського протистояння, о. Петро поділяв горе втрат разом з тудорківчанами.
о. П. Гардибала уникнув переселення на радянську Україну, переховуючись в Ляшках у батьків. В 1947 році, в рамках акції «Вісла», був переселений разом з родиною на Вармію і Мазури, до Моронського повіту. Як один з перших священників східного обряду вивчив літургію, в латинському обряді. В 1947–1954 роках отець Гардибала був: сотрудником римо-католицької парафії в Нідзіци, а від 14.07.1954 р. – Пєнєнжно, з 14 березня 1958 р. – Доброму Місті.
30 квітня 1958 року Єпископська Консисторія в Ольштині видала для отця Гардибали право біритуалізму. Отець Петро був душпастиром для греко-католиків в Доброму Місті (1958-1961 рр.). 17 жовтня 1958-ого примас Польщі Стефан Вишиньський надав для отця Гардибали додаткові права як для греко-католицького душпастиря, а саме: звершення тайни хрещення, благословення подружжя, відправляння похоронів та інші. В 1961 (інші джерела 1962) році, після смерті батьків, виїхав до Канади, де отримав греко-католицьку парафію в місцевості Йорктон.
Протягом тривалого часу о. П. Гардибала був членом багатьох громадських об’єднань, які в діаспорі боро-лися за незалежність Української держави, зокрема, об’єднання «Надбужанців». Склав пожертву в сумі 500 доларів, на видання ІІІ тому збірника «Надбужанщина». Варто відзначити, що отець Гардибала писав історично-літературні праці. Між іншими – історію рідного села Ляшки, та видав спогади про перебування його на Сокальщині, де був душпастиром для греко-католиків в с. Тудорковичі (1936–1947 рр.), які дру-кував у канадській та американській пресі.
Помер Петро Гардибала 21 вересня 2003 року.
Підготував
Володимир ОПУЛЬСЬКИЙ.
