неділю, 11 липня, на місці знищених Городилович зібрались люди, щоб разом з вихідцями цього села згадати про його трагедію та трагедію інших сплюндрованих населених пунктів сокальського Закерзоння (українські землі за лінією Керзона включені до складу Польщі), мешканців яких було насильно виселено до СРСР в 1946 році.
Хочa доля порозкидала мешканців Городилович по світу, але вони щороку з`їжджаються сюди з усіх куточків України, щоб згадати, вшанувати і розповісти історію нащадкам.
На жаль, з кожним роком їх меншає… Час бере своє… Вже й не сподівалася, що приїде провідати рідні з дитинства місця, дев’яностолітня Анна Процюк, яка з щемом у серці оглядала все довкола. Наче перед її очима промайнули дитячі роки. Пані Анну п’ятнадцятилітньою дівчиною разом з родиною виселили на Тернопільщину. Нема рідної оселі, однак вона залишилася у її пам’яті. За словами п. Анни, вона є однією з найстарших за віком жителів спалених Городилович. Розповіла, що її свекруха вивезла ікону Городилівської Богородиці в 1946 році в Тернопільщину. Там жителі Городилович проживали до 1954-ого, а потім повернулися в рідне село, де не застали нічого, лише цвинтар. Тому замешкали хто де міг: у селах Ланкове, Бояничі, Ульвівок, містах Червонограді, Сокалі, Вінниці, а також виїхали до Америки, Німеччини, Канади. Повертаючись на Со-кальщину, городилівці, забрали і образ Богородиці, який потрапив до церкви с. Борятин, а потім у 1990 р. о. Ярослав Кащук з парафіянами с. Городиловичі (тепер мешканцями с. Ульвівок) перенесли ікону до церкви Успення Пресвятої Богородиці с. Ульвівок, де вона й знаходиться.
На початку 90-х у с. Городиловичі на місці спаленої церкви побудували капличку, а на церковному подвір’ї розмістили меморіальний пам’ятник, що складається з 31 хреста, які були встановлені до 50-річчя знищення польсько-московськими загарбниками 68 українських сіл Сокальщини (Городище, Корків, Маджарки, Печигори, Ліски, Павловичі, Городиловичі, Безеїв, Жнятин, Іваньки, Клюсів, Ворохта, Луцьке, Гора та ін.) та насильно виселено 40,6 тис. мешканців. Відновлено лише 37 сіл, і приєднаних до Польщі – 20, невідновлених – 11.
Відтоді минуло 75 років. Цю сумну дату насильницького виселення українського населення західної Сокальщини й вшанували 11 липня на місці спаленого села Городиловичі.
Святкову Літургію відслужив місцевий парох отець Орест Рубель, опісля освятив воду і окропив нею людей, здійснив чин освячення ікони матері Божої Городилівської, яку офірувала родина Товарянських. Юрій Товарянський розповів, що його мама, Марія Харко, була уродженкою Городилович, їй було 13 років, коли їхню родину з іншими односельцями виселили зі села у 1946-ому. «Образ Матері Божої Городилівської висів над ліжком бабусі. Вся родина молилася до нього, коли було тяжко на душі, коли випадали різні випробування долі. І я молився, коли перебував на сході в зоні АТО, аби вберегла мене від смерті, яка чатувала там на кожному кроці. І вона мене вберегла. У знак подяки вирішив повернути ікону Богородиці назад у Городиловичі, яку замовив із граніту. Нехай тепер вона рятуватиме людей, які вірують, у відчаї та безнадії», – наголосив Ю. Товарянський.
Потому місцевий парох о. Орест Рубель відправив панахиду за вояками УПА, які тут полягли та невинно убієнними жителями села, освятив пам’ятник вихідцю села, начальнику штабу групи УПА «Південь» Василю Процюку (псевдо «Кропива»), пам’ятну таблицю воїнам УПА, стрільцям УГА і невинним жертвам комуністичного й польського терору – уродженцям Городилович. Їх цьогоріч відновили завдяки меценатам і благодійникам. Зокрема, до проведення заходів і встановлення пам’ятної дошки долучилися Микола Дем’янович, Сергій Тетенюх, Мирослав Зінов’єв, Ігор Ляховський, Ярослав Кушик, Микола Мельничук, Андрій Хіль, Юрій Товарянський, Петро Гетьман, Петро Шишка, Сокальський осередок ВГО «Товариство українських офіцерів».
Опісля до присутніх звернулися представники влади. Віче вела заступник начальника управління гуманітарної сфери – начальник відділу освіти, культури, релігії та туризму Червоноградської РДА Руслана Антонюк. Зокрема, голова Червоноградської районної ради Андрій Порицький, наголосив, що Сокальщина – мальовничий край, де живуть працьовиті люди, які люблять свою землю та готові за неї віддати своє життя. Він подякував усім, хто приїхав вшанувати пам’ять жителів спалених сіл Сокальщини, які свято бережуть пам’ять та розповідають своїм дітям та внукам звідки їхнє коріння, плекають любов до рідної землі.
Перший заступник голови Червоноградської РДА Ірина Наливайко, депутат обласної ради Олег Фенчин, Сокальський міський голова Сергій Касян зазначили, що це місце – острівок пам’яті, який нагадує про минуле, про село, яке тут було, про людей, які тут жили, і не дає забути свою сумну історію. Ворог хотів фізично знищити українців, які боролися за свою державу, за незалежну та суверенну Україну. І для досягнення своєї мети не зупинявся ні перед чим: виселяв родини з насиджених місць, палив села аби залякати. Проте незважаючи ні на що, наш народ зберіг свої традиції, святині й пам’ять. Промовці також проводили паралелі минулого з воєнними діями на сході України, де сьогодні українські військові боронять нашу землю, аби ми працювали, розмовляли рідною мовою, співали українських пісень під мирним небом…
Символічним було й те, що над пам’ятником Василю Процюку майорів прапор, який не раз побував у зоні АТО, на якому бойові побратими поставили підписи на згадку.
В урочистостях також взяли участь учасники молодіжного патріотичного табору «Лицарі честі», який заснував св. п. Ярослав Олійник. На святі були присутні його рідні – дружина Леся, донька Мирослава.
С. Касян подякував депутату Червоноградської районної ради, директору ДЛГП «Галсільліс» Миколі Дем’яновичу і жителям навколишніх сіл, вихідцям із Городилович, які пам’ятають історію, і з року в рік приходять на це місце, щоб віддати данину пам’яті всім переселеним і полеглим, а тепер ще й доклали багато зусиль, щоб увіковічнити пам’ять Василя Процюка та мешканців Городилович, які загинули за волю і незалежність нашої держави.
Громадський активіст Юрій Товарянський розповів про страшні події, які відбувалися на цьому місці в 1946-ому: «Сім’я Харків, з якої походить моя мама була заможною: мала 3,6 морги поля, стайні під бляхою, худобу. Важко собі уявити, що відчував мій дід, коли прийшли з НКВД і наказали їх виселити. Дали дві години, аби спакувати манатки на воза і поїхати в Сокаль на станцію. Мама згадувала, як її батько, від розпачі та болю, плакав і рубав все, що було нажито багатьма поколіннями та зроблено його руками. Бабуся спакувала найнеобхідніші речі на віз, прив’язали корову і поїхали на станцію… Поляки не менше завдавали шкоди місцевому населенню, знущалися над ним, жорстоко розправлялися з патріотами-українцями. На хуторі с. Городиловичі вони вирізали цілу родину разом з немовлям… Такою є наша історія і ми маємо пам’ятати її та передавати нашим дітям», – сказав пан Юрій. Він також наголосив, що на кожне покоління випадає своє випробування та страждання. Не так давно ми знали про війну з книжок і фільмів. Однак вона прийшла й на українську землю, торкнулася чорним крилом багато родин. Рідко хто усвідомлює, як боляче і страшно, коли ти ховаєш молодих побратимів, бачиш як війна зруйнувала долі тисячі юнаків, які залишилися інвалідами, збираєш їм гроші на протези… Але розумієш, коли б не вони, то не було б над нами мирного неба. Тому важливо дбати про національно-патріотичне виховання молоді та шанувати українські державні символи.
Депутат районної ради Микола Дем’янович та отець Орест Рубель подякували всім, хто допоміг у відновленні пам’ятника та таблиці героям, опорядковував територію напередодні дня пам’яті та вручили їм грамоти, побажали, щоб ніколи до цього святого місця не заростала стежина. «Не забуваймо, що наші діди та батьки віддавали життя за нас з вами, за незалежність української держави… Не губімо в серцях пам’ять про тих, хто загинув за волю і незалежність України», – наголосив священник О. Рубель.
Завершилися поминальні заходи спільним виконанням пісні «Україно! Молюся за тебе».
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
