Головна Історія Сумний Великдень 1946: Представ­ники радянської влади, військові допомагали полякам насаджувати промосковську кому­ністичну...

Сумний Великдень 1946: Представ­ники радянської влади, військові допомагали полякам насаджувати промосковську кому­ністичну владу

У липні 1944 р. німецькі окупанти, які впродовж чотирьох років тримали репресі­ями в страху, в горі та в біді, українське населення, поспішно залишили забузьку землю. На їх місце прийшов новий окупа­ційний режим. Коли фронт відійшов на захід, по річці Західний Буг відновили кордон. Село Старгород ввійшло до Грубешівського повіту, Люблінського воєводства. Представ­ники радянської влади, військові допомагали полякам насаджувати промосковську кому­ністичну владу. В селах з’явилися підозрілі люди. Вони ходили, нишпорили, винюхува­ли, випитували чи нема тут чужих. Ночами через Буг переходили повстанці, також втіка­ли хлопці з Волині, щоб не попасти в армію. То ж часто в села заходили прикордонники з с. Жджари, робили спільні облави загони НКВС і солдати польської армії та міліція. Після таких наскоків гинуло чимало людей, багатьох заарештовували.

В угринівскому лісі знаходилася сотня УПА. Мешканці сіл допомагали повстанцям. Наближався Великдень. Старгородці зібра­ли харчі, одяг, тютюн, картоплю і мали від­правити все в домовлене місце – в ліс у продуктові ями.

Зі спогадів Івана Опульського (1927-2005 рр.):

– У Великодню п’ятницю, вдосвіта, заван­тажили підводу. Четверо хлопців рушили в дорогу. Коли вже від’їхали від села, то почу­ли шум з боку Шихторів, побачили вершни­ків, які наближалися до Старгорода. Основ-на група просувалася до села, а інша повер­нула в їхню сторону. Добре, що в цей час підвода була в закритій місцевості, то вони встигнули викинути мішки, клунки з продук­тами, залишивши тільки з картоплею, і руши­ли далі, у бік Войславич. Їх наздогнали ра­дянські військові, зі загону НКВС. Завезли у Войславичі, кинули в льох, що біля церкви. По одному водили на допит. Допитували, але ніхто нікого не здавав, били, відливали водою і знову допитували. Після обіду при­їхали батьки і впросили старшого за горілку і закуску відпустити хлопців.

Вдома дізнався про сумну звістку, що в селі Городиловичі вбили багатьох людей. Серед них були брати Михайло і Василь Поповичі, яких добре знав, бо приходили до родичів у Старгород. Разом бавилися, а в роки війни товаришували.

А зі с. Тудорковичі прийшла страшна нови­на. З розповіді Ірини Опульської (жительки м. Бучач):

Старшого брата Володимира в 17 років німці забрали на роботу в Німеччи­ну. Після війни повернувся додому. Тривало україн­сько-польське протистояння. Він пішов у сотню УПА. Ввечері, перед Великодньою п’ятницею (мав завдання переправити два карабіни), відвідав родину. Переночував і раненько вирушив назад. Підійшов до лісу і його побачили озброєні люди. На польській мовi дали команду зупинитись. Але він метнувся в сторону і був прошитий автомат­ною чергою. Вбитого хлопця привезли в село і кинули біля церкви. Якраз виносили плащаницю і облавники розпитували, хто це. Всі мовчали, бо розуміли, якщо скажуть, то постраждає сім’я повстанця. Хоронили юнака на Великдень. Зійшлося все село і люди з найближчих сіл. Такими були Ве­ликодня п’ятниця і Великдень 1946 року.

Володимир ОПУЛЬСЬКИЙ,
с. Старгород.