Головна Історія В Сокалі вшанували пам’ять загиблих афганців

В Сокалі вшанували пам’ять загиблих афганців

Не хочеться згадувати про афганську війну, бо ці спомини приность біль у наші серця. На превеликий жаль, у ветеранівафганців і досі болять незагоїні рани, вони з жахом згадують лихоліття чужинської війни. Та ми не можемо не згадати тих, хто пройшов її, зокрема тих, чиє молоде життя обірвалося на цій, обпеченій сонцем, землі.

15 лютого – День виведення радянських військ з Афганістану. Тридцять років тому останній солдат покинув землю цієї ісламської країни. Багатотисячні людські втрати стали наслідком недалекоглядної політики радянського керівництва. Тоталітарний комуністичний режим визнав цю південну країну територією власних інтересів. Рішення про введення радянських військ було прийнято у грудні 1979 року на підмосковній дачі Брежнєва, Сусловим, Андроповим, Устиновим, Громико, і було ухвалено не повним складом Політбюро СРСР, що виявилося, крім усього іншого й грубим порушенням процедури. За це рішення довелось розплачуватися смертю 15 тисяч юнаків із 620000 громадян, які брали участь у цих воєнних діях. Поранення та контузії отримали 53 тисячі осіб. Майже кожен четвертий солдат був родом з України. Відлуння цієї жорстокої війни торкнулося болем втрати чимало родин Сокальщини.

Щороку, напередодні Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, ветерани війни в Афганістані віддають данину пам’яті та поваги своїм загиблим побратимам та відвідують їхні могили. І цього року Сокальська районна спілка ветеранівафганців організувала традиційний об’їзд населених пунктів, де поховані воїниінтернаціоналісти, які загинули, виконуючи обов’язок на території Республіки Афганістан. 11 лютого делегація у складі комісара Сокальського РВК Любомира Бродюка, голови районної спілки ветеранівафганців Михайла Ільницького, начальника управління соціального захисту населення Сокальської РДА Володимира Огінського, протоієрея УПЦ, отця Володимира Жарського побували на могилах загиблих воїнів.

Перша зупинка була у м. Сокаль, де похований Микола Михайлович Обдирко, який загинув 21 листопада 1984 р., супроводжуючи колону.

Далі наш шлях проліг за маршрутом Поториця, Муроване, Перемисловичі, Угнів, Сілець, де на місцевих кладовищах поховані Ярослав Костянтинович Сеньків, Петро Михайлович Козловський, Богдан Йосипович Сенів, Михайло Любомирович Войтович, Петро Іванович Курка та Олег Васильович Кіндрат. На кожній могилі відслужили панахиду за вбитого воїна. На цвинтарі до нас підходили батьки та родичі, парохи сіл, голови місцевих рад. Пам’ять полеглих вшановували хвилиною мовчання, до могил покладали квіти та запалювали свічки.

На жаль, з кожним роком ми бачимо все менше батьків, загиблих побратимів, бо час ніхто не спинить, і ті відходять у вічне життя. Але пам’ять про їхніх синів бережуть односельці та рідні. Ми мали нагоду переконатися у цьому, побувавши у•м. Угнів, де біля могили воїнаафганця Ярослава Костянтиновича Сеньківа зібралися настоятель місцевого храму, учні Угнівської школи, представники влади, які вшанували пам’ять загиблого, який виконув свій інтернаціональний обов’язок в чужій країні. Лунали спогади про цю чудову людину, яка у молодому віці відійшла у потойбічний світ. Ярослав був прапорщиком, 7 вересня 1984 добровільно пішов на службу і не повернувся: на маршруті моджахеди організували пастку. Він загинув у Кабулі в короткому бою зі зброєю в руках. Присутні висловили співчуття сестрі загиблого, заспівали українські патріотичні пісні. Хлопці та дівчата порівнювали воїнівафганців із Героями Небесної Сотні, які так само відважно та героїчно захищали Майдан Гідності, а їхні товариші нині продовжують боротьбу проти агресора на сході України. Вони дивували усіх своїм патріотизмом, відданості присязі та побратимам, братерської взаємодопомоги і стали взірцями мужності і героїзму, бо витягували своїх побратимів із пекельного вогню. Недарма у Біблії говориться: «Ніхто не має більшої любові, як хто душу свою поклав би за друзів своїх» (Ів. 15, 13).

Зворушила мене й зустріч з родинами загиблих афганців Петра Івановича Курки та Олега Васильовича Кіндрата, які знайшли свій останній спочинок на сілецькому кладовищі. В останнього старенька мати ще й досі чекає свого сина з війни, бо не може змиритися з тим, що він загинув… Хоча розуміє, що він вже до неї не повернеться. Коли жінка почула молитву й ім’я сина – заплакала. Вона згадала як проводжала сина в армію і вірила, що він живим повернеться додому…

Місцевий настоятель храму нагадав присутнім, що їхні жертви не були даремними, бо вони показали цілому світу мужність та жертовність наших воїнів.

На жаль, сторінки цієї страшної війни назавжди залишаться в пам’яті нашого народу, батьків і матерів, які втратили своїх синів, простих солдатів, а день 15 лютого – як день пам’яті всіх загиблих. З нагоди тридцятої річниці виведення радянських військ з

Афганістану та за організацію вшанування воїнівафганців голову районної спілки ветеранів афганців Михайла Ільницького було нагороджено орденом «Патріот України».

Наша поїздка на могили воїнівафганців ще раз свідчить про те, що ми не забуваємо про них, молимося за їхні душі, висловлюємо щирі співчуття рідним, яким потрібні підтримка та розуміння. Ми шануємо героїзм і мужність ваших синів, а перед загиблими схиляємо свої голови і промовляємо молитву.

Протоієрей УПЦ, отець Володимир ЖАРСЬКИЙ.