(Закінчення. Поч. у №5859 за 29 червня).
– На сесії Сокальської районної ради прийнято рішення про виділення коштів на реструктуризацію приміщень колишньої шахти «Візейська». Чому не можна використати ці приміщення для громади і відкрити там якесь підприємство?
– Це черговий приклад безгосподарності. А чому не добудувати шахту і придумати якесь інше застосування цим приміщенням? Зрозуміло, все впирається у кошти та інвестиції, однак є такі проекти, які приносять прибуток через 35 років. Тож навіщо нищити те, що створювалося багатолітньою працею сотень людей. Може варто придумати щось таке, щоб воно ще служило людям та території.
– Чи буде на Вашу думку знято мораторій на продаж землі?
– Я думаю, що ні. Не вірю, що теперішній склад Верховної Ради прийме таке кардинальне рішення.
– А яка ваша позиція з цього питання?
– Я категорично проти продажу землі. Нині в Україні 80 відсотків населення знаходиться за межею бідності, яке не має навіть за що купити хліба. Їм зараз не до землі. Вони будуть згодні продати земельний пай не по ринковій вартості, а за копійки, щоб лише прогодувати себе. Зате її можуть і хочуть скупити за безцінь олігархічні клани чи транснаціональні аграрні компанії. Хіба це державницький підхід?! Вже й так до частини водоймищ не можна підійти, бо вони у приватній власності певних осіб. Невже ви хочете, щоб таке трапилось із землею. Ми ще не готові до цього. Спершу потрібно, щоб держава подбала, її громадяни стали заможними і покращили свій добробут. Для цього їй потрібно розвинути промисловість, сільське господарство, створити нові робочі місця. Щоб українці мали де заробити не менше, як у наших східних сусідів – від 500 до тисячі євро. Лише тоді можна поставити питання про продаж землі. Однак, на мою думку, це питання потрібно ще добре вивчити. Наприклад, у Канаді 80 відсотків землі перебуває в державній власності. Чому ми маємо йти американським шляхом, де вся земля приватна, а державної немає. У цій державі громадяни мають можливість добре заробляти, там дотація по безробіттю – 1500 доларів, а дохід лікаря від 200 тисяч до мільйона доларів на рік. Не може бути, щоб частина землі була в ринку, а інша – ні. Такого не буває. Це маніпуляції. Так само як і заяви Уряду про чесні пенсію, зарплату. А чому українці не отримують чесної заробітної плати?! Зате у нас тарифи на воду і газ – європейські. Може чесно було б коли у нас все було європейське. Як за таких умов вижити пересічному українцеві?! Він ледве зводить кінці з кінцями. Хіба він може купити землю, на якій працювала його родина з дідапрадіда? Ні.
– Ви вже скористалися безвізом?
– Ні. У всіх народних депутатів дипломатичні паспорти.
– Що він дає Україні і українцями?
– Це європейський шлях України. Це психологічно і ментально найбільше правильне рішення уряду, бо саме відмова уряду Януковича йти європейським шляхом спричинила до того, що студенти вийшли з акцією протесту на Майдан. Вважаю, що в України нема перспективи без Європи. За
це віддала своє життя Небесна Сотні.
– Наболілою темою сьогодення є питання львівського сміття. Чому склалася така ситуація з його вивезенням? Чому ніхто не
підтримує мера Львова Садового?
– У Верховній Раді є фракція мера Львова Садового. Якщо він безгосподарний і не зміг побудувати за десять років сміттєпереробний завод, який би переробляв сміття, то, напевно, такий мер не потрібний Львову. Потрібна людина, яка зможе побудувати такий завод. Чомусь Червоноградський міський голова вирішив це питання з 100 відсотковою іноземною інвестицією. То чомусь нова людина за рік може це вирішити, а видатна, велика робить політичні шоу. Категорично не поділяю позицію мера Львова. Його виправдання щодо того, що не можна побудувати завод, про якісь там блокади, про небажання допомогти львів’янам. А що ти, добрий чоловіче, робив 11 років?! Це ж не 11 місяців, і не рік. Візьми приклад з інших людей. Один з народних депутатів у Верховній Раді назвав у своєму виступі мера Львова на прізвисько «Доля». Не потрібно вимагати долю від всього. Треба дбати про місто, не можна бути зажерливим, робити бізнес на смітті. Адже у місто Лева приїжджало 40 інвесторів і їм було відмовлено. Тож потрібно подивитися у дзеркало і взяти на себе відповідальність. Якщо ти не можеш, то може час піти і дати іншим можливість попрацювати. Побудь в опозиції, доведи, що ти кращий. А не так я тримаюся, а навколо мене одні вороги.
– Минулого тижня у двох населених пунктах Сокальщини відбулися громадські слухання, на яких велась мова про будівництво сміттєпереробного заводу. Однак мешканці категорично відмовляються від цього.
– І правильно роблять. Навіщо у Сокаль, Тартаків чи деінде возити львівське сміття, коли вже вирішили будувати у Червонограді сміттєпереробний завод, який працюватиме на ньому. Вірю, що меру Червонограда вдасться реалізувати цей інвестиційний проект. На наших теренах нема ніякої інфраструктури, доріг, не відомо, яка буде технологія. Це намагання продати кота в мішку. До того ж існують певні корупційні схеми вивезення сміття зі Львова на інші полігони. Наприклад, його мають вивезти у Дніпро, на що їм виділяють кошти з міського бюджету. Вночі, чи самого ранку вивозять сміття подалі від людського ока у ліси, поблизу віддалених населених пунктів Львівщини, а гроші кладуть собі у кишені. За них можна побудувати п’ять заводів. У скандинавських країнах сміттєпереробні заводи ефективно працюють у центрі міста. Вони економічно чисті, не мають жодного викиду. Щоб працював завод, навіть закупляють сміття зза кордону. І це їм вигідно…
– Олеже Степановичу, над якими ще законопроектами працюєте нині?
– Найважливіші проекти, які відстоюють українську Україну. Починаючи від відновлення історичної пам’яті, вніс законопроект про відзначення третього голодомору 1947го року, про визнання геноциду українців з боку польської держави. Це питання все одно доведеться нам узаконити. Польська сторона узаконила свою правду, ми маємо також це зробити. Це було б чесно. Натомість влада ховає голову в пісок і намагається цю тему зам’яти.
Далі про функціонування української мови. Я стою на позиції домінування в Україні своєї державної мови. Інші мови національних меншин можуть факультативно вивчатися будьде, але не за рахунок держави. Проросійські сили різними маніпуляціями намагаються залишити російську мову на державному рівні. І роблять все для того. Однак ми не можемо забувати, що саме російська мова стала домінуючою у захоплені Криму і Донбасу. І питання було у ЗМІ та в мові. Коли б провели «лагідну» українізацію освітніх та культурних закладів, такого б не сталося. Росіяни чомусь ігнорують нас, нашу мову. Чомусь українці знають дві мови: українську, російську, а росіяни, які тут проживають з дитинства, навіть не спромоглися її вивчити. Яким нездарою потрібно бути, щоб не вивчити за все життя державну мову. Просто це їм не потрібно. Такого нема ніде у світі, щоб громадянин держави не розмовляв державною мовою. Це не прийнятно. У побуті й вдома кожен може говорити тою мовою, якою хоче. Проте навчання в освітніх закладах має відбуватися державною мовою. Ці зміни у законопроектах відстоюватиму на наступних сесійних засіданнях.
– З якими зверненнями найчастіше приходять до вас виборці?
– Є три основних напрямки. Поперше, пенсії. Часто люди вважають, що їм взяли не ті роки з трудового стажу для обчислення розміру пенсій. Багато хто може претендувати на певні пільги, а працівники управління соціального захисту населення РДА не взяли це до уваги. Звертаюся до Пенсійного Фонду України і районного управління з проханням розібратися у цій справі. Радий, що допоміг відновити соціальну справедливість. Бо після мого звернення у більшості випадків громадянам призначали більшу пенсію. Наша біда – це зрівнялівка, яку взяли за основу в Пенсійному законодавстві. А тут потрібний індивідуальний підхід. Не можна забувати що від цього залежить доля людини.
По-друге, – невиконання рішень судів через бездіяльність виконавчої служби у Львівській області, а також довге розслідування кримінальних справ. По двап’ять років справи лежать і люди шукають справедливості. За допомогою депутатського звернення їх вдається трошки розколихати і заставити правоохоронців оперативно працювати з довготривалими справами. Багато також є звернень від шахтарів по пенсійному забезпеченню, регресах, щодо передачі гуртожитків у власність та інше. Приходять до мене, як і до медика, за консультацією та матеріальною допомогою на операції важкохворим. На жаль, не маю можливості допомогти усім, бо згідно з чинним законодавством, на відмінну від депутатів обласної ради, яким виділяються великі суми, у фонді народних депутатів таких коштів не передбачено.
– Що із зробленого Вами є найбільш значимим для Сокальщини?
– Це успішна реалізація 43 мікропроектів громад у багатьох селах району. Це додало їм віри у себе, у своє успішне завтра. Місцеві жителі переконалися, що можуть змінити своє життя. В тому числі були реалізовані три мікропроекти в закладах охорони здоров’я. Понад 20 у галузі культури. Про це детально прозвітував перед виборцями. Зокрема, вийшов спеціальний випуск газети «Мій звіт», який отримали мешканці Червонограда і Сокальщини офіційно через Укрпошту. Радий, що в такий спосіб допоміг реалізувати соціально важливі ініціативи в громадах.
– Після оприлюднення декларування народними виборцями своїх статків українці були дещо шоковані їхніми деклараціями. А як змінилося майнове становище депутата Мусія?
– Всі накопичення були у мене ще до декларування. До того, як пішов у виконавчу владу, працював у кінці 90х у бізнесі, вони й залишилися. Великих статків не набув (сміється). Можна лише сказати, що став лише мешканцем округу. Мабуть, єдиний депутат, який не переїхав з округу в Київ, а, навпаки, перебрався ближче до виборців. Я придбав однокімнатну квартиру у Червонограді, де нині мешкаю, коли перебуваю на окрузі.
– Чи є у Вас співпраця з органами місцевого самоврядування та влади?
– Завжди дуже конструктивно підходжу до будьяких керівників. Першим подаю руку дружби і співпраці. З районною владою у мене є конструктивна дружня співпраця. Вони багато мені допомагають і підказують на що звернути особливу увагу. Добрі дружні зв’язки з головами Червоноградської та Сокальської міських рад. На жаль, не склалося з керівництвом районної держадміністрації. Зокрема, з останнім головою п. Пелихом. Коли його призначили, прийшов в кабінет, щоб познайомитись. Потиснув руку і пропонував співпрацю на благо району. Однак не склалося… Сподіваюся, що з новим очільником району, якого мають вже десь призначити, порозуміємося. Мене цікавить район і виборці. Якщо вони будуть дбати про людей і відстоюватимуть їхні інтереси, а не власної кишені, завжди допомагатиму. І цього буду від них вимагати.
– На Сокальщині побував Олег Ляшко. Невдовзі у Сокаль має приїхати ще один лідер політичної сили у Верховній Раді. Звідки такий інтерес у політиків до простих громадян та їхніх проблем. Це дещо насторожує.
– Не за горами вибори. Політичні сили вже зараз шукають своїх прихильників і електорат. Вивчають ситуацію, створюють імідж правдолюбців та політиків, яких цікавить життя простих людей. Такі вояжі лідерів парламентських сил свідчить про те, що вони намагатимуться забронювати собі місце у владі, як не по мажоритарному окрузі, то хоч у списку політичної партії. Адже й надалі вибори відбуватимуться на пропорційній основі за списком політичної партії та по мажоритарному окрузі.
– Тож обіцяних змін у виборчому законодавстві не відбудеться?
– Ні. Влада не зацікавлена у зміні виборчого закону, як і мажоритарні депутати. Вважаю, що в теперішніх реаліях мажоритарна складова це реальний шанс чесним політикам потрапити до парламенту. Коли б виборці голосували за совістю, а не за гроші, преференції, гречку чи інші подачки, то склад Верховної Ради був би набагато якіснішим і ефективнішим. Мені не можна дорікнути у відстоюванні неукраїнських інтересів чи власних. Вважаю, що так само має діяти кожен народний депутат. У цьому переконаний і намагаюся проводити цю лінію протягом не тільки свого життя, а й представляючи інтереси людей в парламенті. Народний обранець має служити своїм виборцям, а не використовувати статус для власного збагачення. Потрібно, щоб у Конституції було передбачено спрощену процедуру відкликання народних депутатів, особливо тих, які перемогли у мажоритарних округах. Якщо ж депутат «відірвався» від людей і не спілкується з виборцями, не веде прийому, не відстоює їх інтереси, забув про округ чи зрадив їх… Випадки бувають різні. На жаль, мало людей проходить випробовування грішми і владою.
– А Ви витримали таке випробування?
– Так. І не раз. Мені вистачило півроку, щоб зрозуміти, що не по дорозі з новітнім режимом Януковича. І це їм сказав у вічі. Через годину після голосування щодо змін до Конституції, коли 31 серпня загинули три бійці внутрішніх військ під стінами Верховної Ради. А передбачалися зміни статусу України і надання Донбасу по суті федералізації України. Я категорично проти зазіхань на соборність України. Тому натиснув червону кнопку і написав заяву про вихід з Блоку Петра Порошенка. Я зараз в конструктивній опозиції і голосую так, як мені велить совість.
– Що для Вас особисто значить Конституція?
– Для мене – це основний закон держави, на якому, ставши народним депутатом, давав присягу її дотримуватися. І, безумовно, порушення Конституції є дуже болісним, особливо коли йде мова про законотворчі питання, коли влада штовхає закони, які порушують численні статті Основного Закону. Я є одним з авторів звернення до Конституційного суду, а також представником від Верховної Ради і народних депутатів, які подали ці конституційні подання.
Під час прийняття Бюджету 2017 року був прийнятий закон №5131, який порушив 11 статей (!!!) Конституції. Разом з 46 народними депутатами подали подання на його конституційність. Це міг відбутися конституційний переворот у державі. Зараз схожа ситуація з законопроектом про медичну реформу, який порушує дві статті Конституції – 2 і 49. Про це сказано навіть у висновку головного експертного управління Верховної Ради. Вважаю, що кожен громадянин держави, в тому числі Президент, мають дотримуватися Конституції, бо це основний документ держави. Конституція України приймалася не так як потрібно. У ній багато що треба ще допрацювати. Я – прихильник скликання Установчих зборів, які б мали прийняти нову Конституцію України. Інших шансів на її зміну не бачу.
– Сьогодні майже кожного з нас турбує питання, коли закінчиться АТО і на українській землі настане довгоочікуваний мир?
– Потрібно було давно звести стіну і на цьому закінчити. Прикро, бо хтось наживається з цього, а хтось віддає життя. Майже щодня гине дватри українських бійці. А скільки стають каліками?! Зрозуміло, що бійці йдуть воювати, захищають свої домівки, сім’ї, нас з вами, щоб сюди не прийшов московський чобіт і не знищив все. Але влада має робити висновки. А вона ще й наживається: закуповують рюкзаки втричі дорого, то будують стіну, на яку списують мільярди. В цей час на передовій бійці не мають найнеобхіднішого… Це ганьба.
– Не рідко українці дивлячись теленовини, бачать баталії у залі Верховної Ради. Чи парламент сьогодні є дієздатним?
– Цей склад Верховної Ради вичерпав себе давно. Він є недієздатним, не відстоює інтереси українського народу і виборців. І давно мав би піти в небуття. Його потрібно переобирати. Скільки ще український народ терпітиме вакханалію у Верховній Раді, відсутність на роботі, банальне доголосування за абсолютно не людські антинародні норми? Не думаю, що народ довго це терпітиме. Вважаю, як особа, яка бачить Парламент з середини, що він не відображає інтереси людей. А це значить, що його потрібно переобирати. Хоча може добути й цілий термін – ще два роки, поки народ не обере достойних людей і Верховна Рада не сформується з проукраїнських патріотичних сил. Розпустити Верховну Раду міг би Президент, але він, як людинаманіпулятор, яка постійно обманює, починаючи від обіцянок продати свій бізнес за кордоном та закінчити АТО і т. д. На жаль, він зацікавлений, щоб не відбулися президентські вибори та вибори до Верховної Ради, яка зараз виконує його вказівки. Думаю, що влада, яка відчула смак грабунку, намагатиметься залишитись, щоб грабувати далі. Восени ми станемо свідками великих маніпуляцій, в тому числі з Конституцією (зі спробою обирати Президента в парламенті). Українці мають позитивний досвід Помаранчевої революції, Революції Гідності, можуть скинути і теперішню владу. Громадяни не повинні терпіти. Якщо це шлях України, то треба його пройти. Єдине, що не хотілось би кровопролиття, бо зараз в Україні дуже багато зброї. Але воля і свобода без зброї не здобуваються, на жаль.
– Чого навчила вас робота у парламенті?
– Теперішня українська влада нещира. Вона прокладена позлодійськи, тож не може відстоювати українські інтереси. І мені це боляче, бо щиро вірив, що після Майдану люди, які прийдуть у парламент, відстоюватимуть його цінності, а не власної кишені. А виявилося, що переважна більшість не пройшла випробування владою і грішми. Це для мене серйозний урок, як люди можуть змінюватися і продаватися за тридцять срібляників. Це не прийнятно. Твердо переконаний, що ніколи не зійду зі свого шляху, буду відстоювати інтереси людей.
Ставши депутатом Верховної Ради, ментально повернувся на свою рідну землю. Багато часу проводжу на Сокальщині. Черпаю сили у спілкуванні з людьми у переважній більшості справжніми українціями, для яких власний добробут на другому місці, а на першому – інтереси України, боне мислять своє життя без неї. Для мене це підтвердження правильності моїх дій у Верховній Раді. Роблю висновки з цього і намагаюся відстоювати інтереси виборців, які дають мені накази. Для мене це важливо. Раніше не був політиком і не стикався з такими речами. Не знаю чи це оцінять люди. Ще не визначився чи буду балотуватися, чи ні. Головне зараз працювати, щоб не було соромно приїхати сюди і ходити без охорони по вулиці і спілкуватися з людьми, як у Києві, так і у Сокалі, Червонограді, Кам’янціБузькій. Намагаюся відстоювати інтереси людей, бути коректним. Таким народився, такі життєві цінності заклали у мені батьки. Дякую їм за це.
– Дякуємо за інтерв’ю.
Розмову вели Любов ПУЗИЧ, Василь СОРОЧУК.
