Головна Культура Хор села Скоморохи. Дири­гент – Баран Іван Олексійович. Минуло 50 років

Хор села Скоморохи. Дири­гент – Баран Іван Олексійович. Минуло 50 років

ПОРИ РОКУ

Як мудро все створив Всевишній із предвіку –

Чарівну весну, зиму, осінь, пестливе літо.

І є тут все: краса природи, радість, щедрість нив,

Стежки з снігами, морозець, весела пора жнив.

Як тішить нас весняний дощ, журавлиний клекіт,

Немов пісня для душі, як наречених шепіт.

Які милі на санчатах рум’яненькі внуки.

Великої шани гідні Господаря полів руки.

У нас зима гостює і падають сніжинки –

Цікаві витвори Митця – квіточки-перлинки.

Невдовзі задзвенить колядка, а там гаївка

Й подяка Богородиці – травнева Маївка.

І так мандрують, ідуть віками пори року,

Несуть людям радість, дари Божі. Так щороку.

Обласкають сонцем, вітром, дощиком окроплять,

Заквітчають землю цвітом, листям озолотять.

Свята земленька усіх годує, зігріває,

І частує яблуком, грибами, короваєм…

Будьмо вдячні всі Творцеві, бережім природу,

Для прийдешніх поколінь – джерельну чисту воду.

Тепер в нас смуток, страх, війна, руїна і печаль,

Хоронимо Дочок-Синів. У душах біль і жаль.

Не чекали від сусідів ми злоби такої,

Здавна прагнем працювати, жити у спокою.

Ще мить… Проведемо зиму з холодом і снігом,

Будемо стрічати весну із пташиним співом,

Защебече соловейко, прийде Перемога.

В нас попереду, вкраїнці, щаслива дорога.

 

ВЕСНО! РОЗВЕСЕЛИ УКРАЇНУ!

Весна іде до нас! Чи чуєте, краяни?

Мандрує вже полями, гаєм і ярами.

Вже розбудила первоцвіт, несе нам грози.

Ще змий назавжди, весно, в українців сльози.

В дібровах ще дрімають ясени похмурі.

У нас війна. Як не стояти їм в зажурі?

В нас скрізь горять свічки і чути спів молитви.

«Плине кача…» серце крає, як і скрегіт битви.

Підсніжники так рясно зацвіли у лісі,

І вже жайвір заспівав веснянку на стрісі.

У всіх печаль, туга, образа, смуток в серці.

Та надія в нас живе, як цвіт на стебельці.

Живемо в часі тривоги, нещастя, руїни.

Віддані Сини щитом стоять за Україну.

Великі зміни йдуть на батьківські пороги.

З молитвою в устах чекаймо Перемоги.

Бережім свою державу і шляхетну мову,

Молитви і поговірки, пісню колискову.

Бо в них мудрості скарбниця і порад архів.

Живи в мирі, Україно, на віки віків!

 

РІДНЕ СЛОВО

Слова народні на папір лягають стільки літ,

Вони ідуть з сумління, мов з душі виводять звіт.

Слово – ниточка єднання. Слово до словечка –

Й вишивається вкраїнська родима сорочка.

Скільки ниток-слів творили родиму сорочку,

Вони злились, поєднались, мов квіти в віночку.

В Кирилівці зародилось Кобзареве слово,

Й по всім світі поширилось, звеличило мову.

Слово Боже – вічне, добре, учить нас донині,

Кобзареві рядки й Стуса живуть в Україні.

Бережемо слово Лесі, Франка, братів Лепких,

Бо воно несе у душу розраду і легкість.

Рідне слово – це, як дар, як хлібина на столі,

Це предвічний голос-шепіт праотчої землі.

В приятелях іншомовних впізнаємо друга,

Лиш племен російських мова несе біль і тугу.

Родима сорочка – рідна пісня і молитва,

І козацька дума, притча і Воїнів клятва,

Гімн Вкраїни, колискова, бабусина казка.

Все нам близьке, миле серцю, як мамина ласка.

І я так люблю у слово рідне зачитатись,

Що посміла й свої думки у рядки складати.

Бережімо рідну мову, від сміття очистьмо.

Хай буде чиста, як кришталь й дівоче намисто.

 

«ПОСІЙСЯ НЕ СЛОВАМИ, А РОЗУМОМ НИВО!»

Т. Г. Шевченко

Годинник цокає і так невпинно йдуть роки.

Прийшла весна-красна. Уже виспівують граки.

Вже піст настав, йде другий рік запеклої війни.

Дні Пам’яті Шевченка надходять знову з давнини.

Чи бачиш, наш Кобзарю, як терпить Україна,

Які несе страждання Українська Родина?

Ми вітали Суверенність, мирно розвивались,

Поміж нами вороги злі також не дрімали.

В Твоє слово, наш Пророче, не усі вслухались,

«Обніміться ж, брати мої…» – не всі пам’ятали.

Несемо хрест України й мусим пам’ятати –

Хрест полегшає, як буде більше рук його тримати.

Нам єдиномислія бракує, українцям,

Братолюбія, поваги й злагоди по вінця –

Так описує Шевченко, кличе гуртуватись,

Щоб розстріляну Вкраїну всім нам оживляти.

Світанок весни. На вербах зеленіють віти.

У підніжжя Тараса шляхетні ляжуть квіти.

Жайвір пісню слави Кобзареві вже співає.

Україна Свого Сина в молитві споминає.

Твої вірші, наш Тарасе, дають нам пораду.

В них знаходимо натхнення, кріпость і розраду.

Чи чуєш, Кобзарю, зітхання змучених сердець?

Благай в Творця для України Перемоги вінець.

 

СЛЬОЗИ БЕРІЗКИ

Вже березень. Кущі, дерева оживають,

Лише стрункі берези сльози проливають.

Ласкаві промені торкаються їх крон,

Щоб оздоровити берізки з свіжих ран.

Навіщо такий глум придумала людина?

Чим завинила ця прекрасна деревина?

Що люди заставляють проливати сльози,

Впиваються життєвим соком із берези.

А, може, краще б нахилитись до криниці

Й напитись з пригорщів цілющої водиці.

Береза хай весну стрічає, хай радіє,

Хай в соковитих косах пишних вітер віє.

А так – берізка в ранах віти похилила.

І сил нема озватися: «Людино мила!

Не квапся, ось суниця зацвіте, черешня,

Плоди і соки їх для тебе, як і вишня».

Отак усі берізки весну зустрічають,

Змирились з долею, терплять, не нарікають.

А ми навчімося природу шанувати,

Щоб правнуки змогли ще нею любуватись.

Марія КАЛЮГА-КАЩУК,
с. Скоморохи.

 

Фотографія приблизно 1973 року.

Хор села Скоморохи. Дири­гент – Баран Іван Олексійович. Минуло 50 років. Багато співаків і диригент відійшли у вічність. Доброго здоров’я і многих літ тим, хто з цих людей ще сьогод­ні співає в церковному хорі. Ці­каво подивитись, згадати, впіз­навати всіх. Пишаймося, cкоморохівці, що у нас був такий величний хор. Скільки люби­телів народного співу знай­шлося в Скоморохах! А який розкішний стрій! Старайтесь, молоді cкоморохівці, знову зіб­рати такий хор, щоб благовіс­тним дзвоном понеслась по рідному краю українська пісня і молитовний спів із церкви.

Колишні «скоморохи» – люди веселі, музикальні, талановиті. Вони заснували наше село по­над 620 років тому. Хочеться, щоб їхній дар від природи ус­падкувався і нам. Українська письменниця Марійка Підгірян­ка писала: «Йдіть до людей, які співають. Лихі люди не знають пісень». Я вдячна долі, що при­вела мене до людей, які співають. Разом ми співаємо, молимось, сумуємо.

Доброго здоро­в’я нам, дорогі cкоморохівці, мирного неба, смачних калачів! Хай помагає нам Господь Бог!