Лучицький храм пережив не одні випробування в різні часи

СВЯТИНЯ СКЛИКАЄ

У неділю, 23 жовтня, Владика Сокальсько-Жовківської єпархії Михаїл Колтун звершив святкове богослужіння у храмі перенесення мощів свв. мчч. Бориса і Гліба у с. Лучиці, з на­годи 175-ліття храму та 5-ої річниці священ­ства адміністратора церкви о. Ігоря Лемика.

Святиня є окрасою кожного населеного пункту. Не виня­ток і село Лучиці. Храм усім нам нагадує про вічність. Сю­ди йдемо з молитвою і про­ханням до Господа зі своїми насущними проблемами, дя­куємо Йому за батьків, дітей, внуків… А нині звертаємося до Всевишнього про мир на нашій вкраїнській землі.

Лучицький храм пережив не одні випробування в різні часи. Але сюди у всі ці роки горнулися і горнуться меш­канці не тільки цього, але й навколишніх сіл, яких поєд­нали родини.

Найдавніші згадки про церкву походять з 1578 р. Попередня де­рев’яна тризрубна церква св. Ро­мана і Давида, знищена у 1834 p., була збудована у XVIII ст. коштом дідича Еразма Коморовського. На її місці виставили дерев’яну кап­лицю. У 1842-ому коштом ктиторів Михайла і Франциски Коморовсь­ких розпочато будівництво нової мурованої церкви, завершене че­рез чотири роки. Споруда однона­вова з трансептом, увінчана в місці сходження двосхилих дахів неве­ликим ліхтарем з маківкою. Чільний фасад підкреслює чотириколонний портик. Пошкоджена під час Пер­шої світової війни, відновлена за проектом Якова Рудницького у 1930 р. По Другій світовій війні була весь час чинна.

Під час перебування УГКЦ в під­піллі, на парафії здійснювалося Богослужіння у храмі, так як церква була діюча і входила в лоно РПЦ.

Останній греко-католицький свя­щенник був о. Яків Фігар, якого совєти вивезли в 1949-50 рр. до Сибіру. Потім служили о. Корнесюк, о. Галонько, о. Дацишин, о. Омелян Нюня.

У 1991 році на парафії був свя­щенник о. Іван Ткачук.

У 1991 р. громада повернутися в лоно Греко-католицької церкви. У цих роках відновлювалась цер­ква, будували каплички, поставили пам’ятний хрест на місці, де в
1941 р. розстріляли о. Миколайчу­ка, двох його синів і паламаря.

З 2003 року відправляли о. Воло­димир Євтушенко, о. Володимир Мартинюк.

І ось уже п’ятий рік на парафії о. Ігор Лемик. Зроблено чимало щодо оновлення храму. Після ре­монтних робіт всередині його не впізнати. Тут витає світ радості, утіхи й любові.

Цього недільного дня відбулися урочистості з нагоди 175-ліття цер­кви.

Наймолодші жителі села, які нав­чаються у місцевій школі, разом з о. Ігорем Лемиком та іншими свя­щенниками і парафіянами зустріли Правлячого архієрея Владику Сокальсько-Жовківської єпархії Миха­їла Колтуна. Він й очолив Божест­венну Літургію.

У співслужінні взяли участь о. Михайло Грицишин – Нова Сква­рява, Жовківський деканат (економ Сокальсько-Жовківської єпархії); о. Володимир Августовський – Стенятин, Свитазів (декан Тартаків­ського деканату); о. Петро Палюх – Боб’ятин, Лещатів; о. Андрій Па­люх – Спасів, працівник церковного суду; о. Ігор Думінський – Батятичі (Кам’янко-Бузький деканат); отець ліцензіат Ігор Матвійчук – працівник церковного суду (Івано-Франків­ська архієпархія); о. Михайло Ми­кита – Червоноград (секретар Со-кальсько-Жовківської єпархії); о. Василь Ждан – Лопатин (декан Лопатинського деканату).

Великою подією стало також ру­коположення в чин дияконів Наза­ра Давидюка з Червонограда і Во­лодимира Климчука з Лопатина.

Після богослужіння декан Тарта­ківського деканату о. Володимир Августовський зачитав дві грамоти від Правлячого Архієрея Михаїла Колтуна. Перша – ієрею Ігорю Лемику та парафіянам храму. У ній, зокрема, сказано, що «уже 175 ро­ків благословенна Богом святиня скликає свій вірний народ на мо­литву, на спільну Трапезу Гос­подню. У цьому храмі вірний люд Божий освячується, черпає світло віри, надії і любові, загоює свої ду­шевні рани. До нього Ви завжди ставитися з почуттям пошани, тут зберігається батьківська віра, віра, яка пов’язує нас з вірою наших рідних, близьких і далеких предків.

Він став джерелом нашого жит­тя і спасіння.

…Ви, що творите цей ювілей, Ви, що представляєте Церкву Бо­жу тут на землі, є храмом Божим і на цьому взірці Ви підтримуєте і розбудовуєте цей храм руко­творний, в якому святкуєте його і свій ювілей. Сьогоднішнє свято є святом Вашої віри, Вашої любові до Церкви, до Бога, до ближнього, засвідченої Вашими християнсь­кими чеснотами жертвенності, доброти, щирості і відданості у християнському служінні.

Нехай у це 175-ліття храму свя­тих мучеників Бориса і Гліба бла­гословення Боже спливає і надалі на парафіян цього храму, поглиб­лює його віру, а Пресвята Богоро­диця оберігає Вас своїм Материнським Покровом».

Другу – всечеснішому отцеві Іго­рю Лемику. Як сказано в Грамоті, «доцінююючи Вашу ревність для Божої слави і для добра Святої Церкви і Народу, висловлюю Вам вдячність і надаю право ношення наперстного хреста, умовлюючи при тому Всевишнього подателя всякого добра, щоб обдарував Вас багатством своїх ласк для того, щоб бути взірцем в наслідуванні Христа».

Владика Михаїл, вручаючи Гра­моти, привітав усіх присутніх з та­ким славним 175-річчям духовної святині у Лучицях, подякував пара­фіянам за відновлення і наповнен­ня його краси. Саме звідси черпа­ємо віру для життя. І ця дата – це з­­накова для всіх, бо святиня є справжньою любов’ю до Бога не тільки наших ба­ть­ків чи дідусів і бабусь, але й ба­гатьох поколінь, які горнулися і гор­нуться до хра­му.

Настоятель це­рк­­ви о. Ігор Лемик подякував Гос­по­ду за цей чудовий сонячний день і по­просив Його бла­­­гословення для усіх присутніх і для тих, хто так старанно підгото­вив святиню до цього дня, а також Владиці, свя­щен­никам, парафі­янам за спільну молитву та приві­тання.

Парафіяни та­кож висловили вдяч­ність о. Ігорю за духовний про­від та організацію праці, зроблену за роки його пере­бування на па­рафії у цьому населеному пункті.

Церковний хор під керівництвом Світлани Іванської, заспівав «Мно­гая літа» Владиці, святині, і усім при­сутнім в храмі.

Потім відбувся обхід храму. Вла­дика Михаїл Колтун окропив усіх свяченою водою. А о. Ігор Матвій­чук мирував парафіян. Кожен отри­мав пам’ятні образки з святими му­чениками Бо­рисом і Глі­бом.

Духовне життя парафіян збагати­лося ще однією пам’ятною подією, яка ввійде в історію Лучиць. Адже пройдено відтинок довжиною у 175 років. А скільки їх ще попереду – знає один Бог.

Святкове Богослужіння було ве­личним і неповторним своєю літур­гійною красою, в храмі й присутніх у ньому витала радість Божа.

Адже нині церква залишається осередком духовності, який береже та зцілює серця і душі жителів се­ла. Сюди приходять поділитися радістю та горем, тут шукають по­ради і звертаються з молитвами до Всевишнього. Сподіваюсь, стоя­тиме вона ще не одну сотню років і оберігатиме рідні Лучиці та його мешканців від всіляких негараздів.

Василь СОРОЧУК.

Фото автора.