Над книгою «На зламі ХХ століття» Богдан Нечай працював майже десять років

«ПЕРЕЖИВАВ, БАЧИВ, НЕ ЗАМОВЧУВАВ…»

«Хто не знає свого мину­лого, той не вартий майбут­нього, хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани», – цей безсмертний вислів Максима Риль­ського відомий, напевно, кожному українце­ві. Адже ці слова стали лейтмотивом пре­зентації книги «На зламі ХХ століття» Богдана Нечая, що відбулася в читальному залі Сокальської центральної районної бібліотеки. З цієї нагоди тут зібралися рідні автора – дружина Ірина, донька Марія та близькі друзі, які були його однодумцями в громадській діяльності. Завідувач відділу обслуговування Сокальської ЦРБ Світлана Халупник розповіла про нашого земляка – історика, патріота Прибузького краю, вчителя та громадського активіста…

Над книгою «На зламі ХХ століття» Богдан Нечай працював майже десять років. На превеликий жаль, йому не судилося побачи­ти своє творіння, але ця книга, завдяки друзям-однодумцям по НРУ, вийшла у світ. Присутні хвилиною мовчання вшанували його світлу пам’ять.

У книжці, на основі архівних документів, опублікованих статей в ЗМІ та інших джерел, зокрема, спогадів учасників-очевидців бо­ротьби за незалежність України, які є «жи­вими» документами минулої епохи, роз­повідається про становлення незалежності на теренах Сокальщини, розвиток та діяльність громадських організацій. Книга охоплює 1985-2000 роки. Тут вміщені фото­графії тих постатей, які творили новітню історію Сокальщини. «Пишу про те, що пе­реживав і бачив, нічого не замовчуючи. Історія повинна знати своїх героїв», – казав він. Б. Нечай сподівався, що його історично-мемуарний нарис буде цікавим для сокаль­чан, особливо, молодому поколінню, яке має продовжити національно-патріотичну діяльність, яку розпочали їхні діди та батьки. На цьому він акцентує увагу в передмові до нього. Далі Олег Солодяк ти Світлана Мусій написали статті-посвяти другові й соратнику світлої пам’яті Богдану Нечаю. Ця книга може скласти літопис тої історичної доби Сокальщини, а зібрані матеріали слу­гувати доповненням, до тогочасних докумен­тів громадських організацій.

Світлана Халупник ознайомила присутніх з чотирма розділами книги. Це «Короткі епізоди мого життя», «Національне відрод­ження», «Спогади. Спогади», «Фотолітопис історії Сокальщини». Наостанку вміщений список її меценатів.

Редактор видання Олег Солодяк вва­жав роботу над книгою своїм обов’язком перед вчителем, пошаною його світлої пам’яті.

– Світлої пам’яті Богдан Нечай був чудо­вим вчителем, мав добрі знання, любив ді­тей, однак йому не судилось довго працюва­ти у школі, – продовжила ведуча пані Світлана. – Про це він пише у першому розділі книги в нарисі «Не судилося». У книзі є спогади про людей, з якими він зустрічався протягом свого життя, як навчався у Львів­ському університеті імені Івана Франка. Вже тоді мав свою чітку громадянську позицію, не боячись репресій, які вже були на сту­дентів з боку деканату. А потім розпочалася викладацька діяльність, яку називає підне­вільна праця, тому що в цей час на все ди­вились крізь призму більшовицького вчення. Йому пропонували стати директором школи, але він ніколи не поступався своїй життєвій позиції.

У книзі також є ліричні відступи про друж­бу, зустріч з майбутньою дружиною, наро­дження дітей…

Вагомим є другий розділ «Національне відродження». У ньому автор розповідає про події 1980-1990 років, коли почалося новітнє українське відродження. В той час на Сокальщині проживало 26 вояків стрі­лецької армії, було кількасот вояків УПА, членів ОУН. Збереглася спадкоємність поко­лінь за волю України, за національне відрод­ження. «Нам пощастило жити в цікавий час. Сповнений бурхливих подій, великих надій. І наше щастя в тому, що ті надії про незалеж­ність справдилися. Ми відчували неповтор­ність і новизну часу. Всі були на підйомі…». В центрі цього розділу розповідь про утво­рення на Сокальщині демократичних гро­мадсько-політичних організацій та їхня бо­ротьба за незалежність України. Б. Нечай розповідає як відновлювали Стрілецькі моги­ли, як збирали люди на мітинги під жовто-синій стяг та «Ще не вмерла України». Тоді виходили з підпілля УГКЦ, відновлювалися церкви по селах. Також згадує такі моменти в житті як утворення «живого ланцюга» між українцями Сходу і Заходу, розповідає про козацьке свято, яке проходило в Берестечку. Головним є розповідь про відважних людей, які утворювали громадсько-політичні органі­зації, ставали їх лідерами. Ці люди, як сказав автор, творили новітню історію Сокальщини. Немало місця відводиться боротьбі за волю смт. Жвирка.

Як це було, поділився спогадами Олег Солодяк, який на той час був заступником голови Жвирківської селищної ради.

– Спільна робота мене здружила з Богда­ном Миколайовичем, про що я написав у передмові, вважаю його своїм вчителем. У нього була хороша риса: коли брався за якусь справу, то завжди доводив її до кінця. До прикладу, требу було випускати рухівську газету «Сокальщина» – випускав, треба зібрати матеріал до книги «Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914-1990 рр.» і видати її, зібрав і видав. Це була титанічна праця: зібрано дані про 18 тисяч осіб. Згодом він загорівся ідеєю видати книгу про відрод­ження національно-патріотичного руху на Сокальщині й жив цим до останнього. Його друзі та соратники допомагали у цьому. Проте підступна хвороба не дала йому можливості це доробити. Вмираючи, просив нас видати книжку. І я пообіцяв, що це зроб­лю. Тож взявся за її редагування. Вирішив, що моє завдання – знайти фотоілюстрації. Щоб через роки, хтось, перегортаючи сторінки книги, впізнав на світлинах своїх батька чи діда, знайомих чи сусідів, які брали участь у цих подіях. І згадає їхнє доб­ре ім’я. Було не просто, бо багато людей уже відійшли у вічність, але вдалося. І наша праця не буде даремна.

Він подякував Марії Омелян, Марії Кожушко, Надії Саганській, Ірині Нечай, Надії Мельник, Василю Волошину за світлини, які стали вагомим доповненням.

Б. Нечай розповідає у книзі про створення районної організації НРУ. Згадує людей, хто був в районному проводі. Очолювали його Ярослав Кушнерук, Петро Марушко, Мирон Гавришкевич, Володимир Марушко.

– В цей час люди наче пробуджувалися з летаргічного сну, – згадує Борис Кусий. – Брали участь у багатьох культурно-просвіт­ницьких заходах та віче. І не тільки в Сокалі чи по селах, а навіть у Львові та Києві.

Й пригадав один з таких яскравих епізодів, коли рухівці разом з Богданом Нечаєм їзди­ли на святкування річниці битви під Берес­течком. На відкритті пам’ятника виступав президент Леонід Кравчук, й під час його виступу усі скандували «Хмарі волю!», нама­гаючись в такий спосіб підтримати Степана Хмару, якому правоохоронні органи влашту­вали провокацію й арештували. А ще п. Борис також поділився спогадами про останню зустріч у лікарні з Богданом Нечаєм.

У 90-х роках минулого століття на Сокаль­щині було створено ТУМ ім. Т. Г. Шевченка, яке організували Іван Тимошик і Микола Пшевлоцький. Згодом його очолювали Воло­димир Полянчук, Роман Сокіл, Ігор Дацюк, які згуртували навколо себе інтелігенцію. Організатором багатьох заходів була вчителька української мови Марія Кожушко.

– Щаслива, що мене запросили на презен­тацію книги «На зламі ХХ століття» Богдана Нечая. Якби не пан Богдан, я б теж не на­писала свої книги-спогади про те, коли і як починалося культурне відродження на Сокальщині. Він просив мене напишіть, бо бачив, як записувала кожний захід й подію. За що йому щиро вдячна. Пан Богдан був людиною скромною, чесною, порядною…

Марія Кожушко пригадала як співпрацю­вала з Богданом Нечаєм, не раз були на багатьох засіданнях спільних осередків по селах. Запам’яталися їй заходи Народного руху України й «Просвіти», серед яких значи­мим було Шевченківське свято. Згадала й добрим словом учасників Народного Руху України, Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, які брали активну участь в культурно-національному відродженні Со­кальщини. п. Марія щиро подякувала родині та організаторам за цю зустріч та пам’ять про тих людей, які причетні до цих подій.

Присутні хвилиною мовчання вшанували усіх, хто відійшов у кращі світи.

Голова міського осередку «Союзу украї­нок» Надія Мельник розповіла як союзянки допомагали Б. Нечаю знаходити відомості про учасників національно-визвольних зма­гань по селах та містах району, як спільно працювали над книгою «Сокальщина», шукали необхідні документи, спершу в сокальському архіві, а потім – у львівському. «Роботи було дуже багато, і пан Богдан показував приклад жертовної праці: не раз сидів до ранку, поки не опрацював усю теку з документами… Здавалось, наче боявся не встигнути… Любив повторяти, що ми мусимо це зробити, щоб наші діти і правнуки знали правду, що відбувалося на цих тере­нах. У нього був ще задум: написати книгу про відродження «Союзу українок». Ми вдячні за те, що він стільки зробив для Сокальщини», – сказала пані Надія.

На сторінках книжки можна віднайти багато цікавої інформації про діяльність політичних партій та громадських органі­зацій. Вона також ілюстрована світлинами. Присутні мали змогу переглянути слайди з фотографій, які ввійшли до нарису.

Нині у краєзнавчому музеї «Сокальщина» зберігаються документи, на які Богдан Нечай посилався у книзі «На зламі ХХ століття» та світлини.

Опісля спогадами про пережите поділи­лись його соратники Марія Омелян та Ва­силь Волошин, які наголошували, що Богдан Нечай був неординарною особистістю, який чесно і гідно прожив своє життя й залишав по собі плоди добрих справ.

«Його мрією було написати книжку «На зламі ХХ століття», – каже донька Марія Нечай, і вона щиро подякувала друзям, які допомогли реалізувати її, за пам’ять про батька, який залишив по собі добрі справи та чесно прожив своє життя, бо головне у нього була Україна, він дбав про рідний Завишень, церкву, робив все для того, щоб пробудити національну свідомість та патрі­отизм у жителів Сокальщини.

Олег Солодяк подарував книгу Б. Нечая районній центральній бібліотеці, щоб ширше коло читачів ознайомилося з виданням. Це, на його думку, стане найкращим вшануван­ням пам’яті тих людей, які відроджували незалежність на теренах Сокальщини та мінімальною подякую за їхнє жертовне, не­легке життя, допоможе відновити історичну правду про ці події.

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.