Українські писанки… Дивні, чудові, прекрасні, чарівні, надзвичайні. Саме так висловлюються люди, коли бачать наші весняно-великодні писанки. Тому не дивно, що вони вважаються символами українського народу.
На теренах Сокальщини добре знають Надію Мельник, яка не один рік очолює міський осередок Союзу українок, є не тільки громадською активісткою, й рукодільницею, берегинею українських звичаїв та традицій, але й добре знаною писанкаркою. Її внесок у відродження писанкарства в Прибузькому краю важко переоцінити. Вона неодноразово влаштовує майстер-класи в Сокалі та за його межами, на яких ознайомлює з походженням традиції розписування яйця, із символікою писанкових мотивів і елементів. Своїми секретами охоче ділиться з посестрами з осередку Союзу українок та підростаючим покоління, а нині й з читачами «Голосу з-над Бугу».
…На столі горить спокійним, жовто-світлим полум’ям свічечка. Майстриня бере в руки вже готове для написання писанки яйце і робить перші лінії, даючи пораду: «Яйце має бути свіже; його не можна мити, бо не чіплятиметься фарба. Обов’язково потрібно обезжирити оцтом перед фарбуванням. Щоб написати писанку, треба поділити яйце на чотири частини поздовж. Потім робимо поперечний пояс. Тепер беремо писачок з воском, нагріваємо на свічці і наносимо акуратно лінії… Тоді занурюємо яйце у розчин жовтої фарби, потім – в оранжеву і т. д., але завжди потрібно пам’ятати: «від найсвітлішого – до найтемнішого».
Писачки жінка робить сама з бляшаних корків, говорить, що так колись її тато робив для мами.
«Писанку пишуть душею. Наші предки завжди молилися перед будь-якою роботою і тому в усьому були майстрами. Писати писанки навчилася від мами. Як беру яйце в руку, то ще не знаю, яка буде, а коли починаю наносити лінії, то орнаменти самі випливають «з голови». На писанку переношу те, що люблю: квіти, стебла, різноманітні елементи рослин у вигляді «кривульок», «змійок», «зубчиків», «хвильок», «вітрячків», – те, що нас оточує, те, що ближче до душі, до серця – природу нашого краю», – розповідає пані Надія.
Нашими предками писанки сприймалися як джерела потужного магічного впливу на подальший перебіг життя людей. Такі уявлення зумовили побожне ставлення до писанок. Навіть шкаралупки ніколи не викидалися. Їх вішали на покуті під іконами, урочисто закопували під поріг хати, клали разом з однією чи двома цілими писанками на причілок, в стайні зберігали до наступної весни, а під час оранки клали у першу ріллю.
Як відомо з біблійних легенд, культ яйця (символ життя, вічності) в християнстві бере початок з часу, коли Марія Магдалина піднесла римському імператору Тіверію червоне яйце як символ страждання і вознесіння Ісуса Христа зі словами: «Христос Воскрес!»
Прадавні наші писанки (крашанки) стали невід’ємною частиною оновленого Великоднього свята.
– Чому переважна більшість писанок мають чорне забарвлення? Тому, що чорний колір – це земля; символ землі, по якій ходять і народжуються тварини і ростуть різноманітні рослини, – продовжує писанкарка.
Майстриня розповідає, що їй подобається зображати на писанках рослин, бо рослинний світ – це її захоплення. Дуже любить квіти, тому майже всі її роботи це – «ружі», «гілки з птахами», «листочки», стилізовані «Дерева життя», «ялинки» (смеречки, «сосонки» – яскраво-зеленої травички, що однією з перших прокидається на піщаних ґрунтах після зими й плететься, неначе змійка, сповіщаючи про весняне пробудження землі»). Ще на Великдень гіллям з сосни обкладали писанки.
Розглядаючи квіткові орнаменти на сокальських писанках від ХХ ст. можна зауважити, що багато їх писані майстрами вільно, спонтанно, без попереднього рисунку олівцем, квіти наносилися натуралістично (конвалії чи незабудки). Такі композиції створює і п. Надія.
Багато її писанок – це цілі композиції з рослин: пташки на гілках з однієї сторони, а з другої – ялинки, листочки, дерево життя; коники з однієї сторони, а з іншої – квіти.
Розписування квітів на поверхні яйця без поділу на менші поля вимагає неабиякого хисту й вигадливості писанкарки. Фантастичні квіти нерівномірно огортають поверхню яйця або виростають з вазонів у формі стилізованого Дерева життя. Таку писанку треба оглядати, обертаючи довкола.
Орнаменти з тваринними мотивами трапляються в неї рідко. Це – зображення птахів або їх частин: «курячі ніжки», «качачі лапки», «баранячі роги», «павучки»… Різноманітність описаних символів дає можливість зрозуміти глибину мудрості українського народу, його вміння оберігати себе, свою оселю, родину, життя, утворювати магічне писанкове коло захисту в обрядах і звичаях. Писанки, оздоблені символами-оберегами, дарували у Великодні свята рідним, хрещеним, а дівчата – коханим. В Обливний понеділок – другий день Пасхи, хлопці «купали» (обливали) дівчат водою зі словами «Христос Воскрес!», щоб ті були здорові, а дівчата за те відплачували хлопцям писанкою.
– Моїми руками написано більше тисячі писанок, – розповідає пані Надія. – Половину з них я подарувала своїм друзям, колегам, родичам на день народження, на весілля, і, просто, як сувенір: як на Львівщині, так і поза її межами. Мої роботи є в Італії, Іспанії, Австрії, Америці. Кожна писанка написана з трепетом, з великою любов’ю до природи, до рідного краю, Всесвіту.
У писанкарки є авторські колекції: «Сорокаклинка», «Рушнички», «Сокальські писанки», «Писанки по нефарбованому яйці», «Трипільські писанки», «Берегиня». Цього року вона написала «Різдвяну колекцію», щоб прикрасити новорічну ялинку, на яких зображені різноманітні сніжинки, орнамент до яких створила сама, опираючись на власну фантазію.
Пані Надія каже, що сьогодні, відроджуючи писанку, можемо сказати, що вона визнана в нашому соціумі в новій ролі – символу нашого народу, генетичної його пам’яті, джерела для творчості та оберегу.
Довічна слава українським писанкам і тим, хто їх творить! //Всеукраїнська писанка проміниться життям. //Великдень славить перед цілим світом.//Співзвучне до весни серцебиття-//В ній оживають трави, птахи, квіти.//Тут кожна лінія промінчиком з Небес// Окреслює хвалу і славу Богу.// Христос Воскрес! Воістину Воскрес!//До вічності вказавши нам дорогу.
Оксана СУМБАЄВА,
членкиня міського осередку «Союзу українок».
