НА КРИЛАХ «СОКОЛИНОГО КРАЮ»
Наприкінці січня вийшов друком довгоочікуваний альманах «Соколиний край», яке видає Сокальське літературно-мистецьке об’єднання «Колос». До чергового (спареного) номера альманаху ввійшли поетичні та прозові твори наших краян на патріотичну тематику, створені в основному впродовж 2013-2018 років. Упорядники колективного збірника (Любов Бенедишин та Володимир Полянчук) вирішили найбільше уваги приділити саме цій темі, адже в складний і нелегкий час, у якому живемо, любов до України, до рідної землі, мови – це те, що нас об’єднує, дарує надію і віру. Тож автори, які долучились до цього випуску (а всього їх – 29), з трепетом несуть читачеві незгасні свічечки слова, запалені від Божої іскри. Читачі матимуть змогу освіжити в пам’яті хронологію подій на Майдані, знову відчути хвилюючий набат Революції Гідності, пригадати початок війни на Сході, спробувати замислитись над викривленою сумбурністю сьогодення і зрозуміти: що з нами?.. І що робити далі?..
Замість передмови використано глибокий роздум на цю тему письменника, літературознавця Петра Сороки: «Живу і дихаю Україною. Помираю і воскресаю разом з нею. Під Іловайськом, під Попасним, під Луганськом, Донецьком.
Що для мене Україна? Питання, на яке можна відповідати все життя, але найкраще відповідати на нього життям. Чесним. Совісним. Жертовним. Ущерть виповненим мозольною працею, добрими вчинками, щедрими ужинками, служінням людям – ближнім і дальнім. Україна – земля, яка мене тримає, і мова, яка тримає душу, Мамина пісня
і молитва, історія, написана не чорнилом, а кров’ю, дорога під ногами і зорі над головою, бо Україна не тільки тут, а й там, у вишніх Господніх околах…
Чи міг би я без неї? Ні, бо світ би мені померк, серце зів’яло і слово засохло у горлі.
Високих слів про те, що для мене Україна, можна нанизувати багато, але я значно більше перейнятий не тим, що вона для мене, а що для неї я.
Як мені залишитися її сином, а не пасинком, живою кровинкою, а не чужорідним тілом?
Втім, краще про це як сказав великий поет, мені не сказати: Україно моя!
Мені в світі нічого не треба Тільки б голос твій чути І ніжність твою берегти!»
(З листа Михайлові Ратушняку, 14 січня 2018 року).
На цьому тлі вдалим епіграфом-камерто-ном до представленої в альманасі творчості наших краян видається вірш незабутнього патріота Василя Симоненка:
Коли крізь розпач випнуться надії І загудуть на вітрі степовім, Я тоді твоїм ім’ям радію І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая У передгроззі дикім і німім, Я твоїм ім’ям благословляю, Проклинаю іменем твоїм. Коли мечами злоба небо крає І крушить твою вроду вікову, Я тоді з твоїм ім’ям вмираю І в твоєму імені живу!
Варто зазначити, що до збірника увійшли не лише поетичні твори, а й прозові: збагатили й урізноманітнили представлену на сторінках альманаху палітру – краєзнавець з Белза Петро Мавко та львівський письменник, перекладач Олег Король.
Глибини й значимості додають альманахові творчі добірки відомого вже й поза межами Сокальшини (та Львівщини) поета Івана Гентоша, Героя України Степана Хмари, одного з найактивніших учасників національного Відродження на Сокальщині Богдана Козярського.
Зрештою кожен з авторів має що сказати читачеві на сторінках патріотично налаштованого «Соколиного краю», який хоч і з запізненням, але певно волею провидіння побачив світ напередодні знаменної дати -Дня Героїв Небесної Сотні. А це вже історія. Наша з вами, яку ще пишемо разом…
Тож пропонуємо вашій увазі добірку віршів з альманаху.
Василь СОРОЧУК.
ІЩОСЬ ТАКЕ… 1.
Коли вже, Господи?! Коли ж… …Звіряче ікло. Бравий клич. Криваві ігрища. Арени. Мутні слова. Мутанти-гени. і
Далі… Ідилія… ІДІЛ… Квапливі руки породіль… Бравади… привиди…
тривоги… Ще кілька обріїв… ще трохи…
«Шикуйтесь, витязі звитяг!» Надії… сни… передчуття… І щось таке в душі… холоне. І щось таке з очей… солоне. 2.
Навпроти раю… скраю… Чеканю ритм… чекаю То вісточки, то дива… Живу. Я терпелива.
Любов БЕНЕДИШИН, м. Сокаль.
ДАНО ЛИШ БОГУ
Втішаюсь словом
«перемир’я», -Хоч букви правди в нім нема. Та світ змінивсь.
Прийшло прозріння, Що ним керує сатана.
Змішались карти. Зло й наруга Беруть у руки Божий хрест, Освячуючи Ним дорогу, Котра великих прагне жертв.
Страждань людських,
гонінь і болю, І материнських гірких сліз. Мечем скосити нашу волю, Зопорошити її слід.
Не виблагає той спасіння, Хто не одне згасив життя, Бо Боже є воно творіння, -Його любов, його дитя.
А Схід Вкраїни – жертва того, Хто крутить колесом цих дій. Спинить його дано лиш Богу Й спасти Вкраїну від руїн. Ольга ГАВРИЛЮК, с. Свитазів.
БЛАГОСЛОВИ, МАТУСЕНЬКО, В ДОРОГУ
Благослови, матусенько, мене Коли піду в дорогу на світанні.
Благослови, хай горе омине, Твоє серденько і моє
не зранить. Хрестом Господнім
поблагослови, Щоб вірну стежку стопи
обирали, Торкнись рамен рукою й
голови,
Щоб розпачу гіркого
не зазнали. Молитвою мене благослови, Щоб не було гірким твоє
чекання… Лише сльозою не благослови -Прибережімо сльози
для стрічання. І хоч на серці смуток і жура, Хай усміх твій осяє шлях -дорогу,
Благослови, матусенько, пора. Легку дорогу вимоли у Бога. Лідія ГІЙ-ШИШКА, с. Войславичі.
РОЗМЕЖУВАННЯ…
Нас обстріляли всоте. Речник сказав – вдесяте. Наші рідіють чоти, Що нам робити, тату?
Губи кусати всує… Залпи – лише навзаєм. Ми уже не воюєм -Тільки відповідаєм.
Люто шаліє ворог, Шле гумконвой навмисне. Стерти б його у порох -Помста у скроні тисне.
Знову якісь угоди -Значить чекай навали. Певно «великі народи» Щось за нас підписали.
Сотня Небесна плаче -Не пропустіть чужинців. Ляжемо тут, земляче, Разом чи поодинці.
Друже мій вірний, брате, Дай обіймусь з тобою, Бог дарував нам мати Право останнього бою.
Вибити ікла звіру Мушу – зведусь і йтиму! Лиш їм обом я вірю -Богу і побратиму.
Іван ГЕНТОШ, м. Угнів.
БЕЗСМЕРТНИИ
Тарасові Шевченку
Борець за волю й правду Ніколи не вмирає, Його душа велично Хранителем витає Над тихим повноводдям Ревучого Дніпра, А щирая молитва Злітає з-під пера. Слова святі й пророчі В душі людській – магніт: «Борітеся й поборете!» -Рече нам Заповіт.
Ірина ДАНКОВИЧ, м. Червоноград.
ЗА УКРАЇНУ
На смертне ложе ворог
зі сходу
Прагне покласти щораз нас усіх.
І полягло вже стільки народу, Що лиш не спаплюжив він наш поріг.
Приспів:
Станемо разом. Станем,
брати!
Під стягом нашим – я і ти -І мечем ката за зло у нім, За гнів і втрати перехрестім. За мир і мову, за кров родинну І за зраду Богу, передусім. За честь і волю.
За Батьківщину. За Україну. За рідний дім.
Думи глодають. Помилуй, Боже,
Усіх дітей наших і не суди Тих, хто шукає правду і хоче Волі служити і зберегти.
ІгорДАНЮК, смт. Жвирка.
ЖАХІТТЯ ВІЙНИ
Не мовчи! В повен голос кричи! Серце з болю і жаху німіє. В життя цілиться жерло війни, І, як вирок, – німа безнадія.
То не дощ, і не сніг, АТО «град». Заливає вогненна лавина. Душі в небо ключами летять… Бсже милий, за що вони гинуть?
Зупиніться! Хіба ви кати? Наче сонце заходить на Сході. Схаменіться! Братами ж були… Чи простити той гріх Господь зможе? Надія КАНЮКА, м. Угнів.
* * *
(уривок з поеми)
Струнка нахмурена смерека Навіює на мене сум, А хмари ще не знаних дум Летять стривожені здалека. Несуть громи і блискавиці, Та істину із забуття…
Встають полеглі із гробниці І йдуть у наше майбуття. Герої волю нам скували І серце у вогонь поклали, Мов полум’яний Прометей. Горять освячені могили, І чистим сяйвом освітили Ціну життю і суть речей. Герой вмирає за ідею, Герой вмирає за народ, Й лежить в землі без нагород, Прикритий вічною землею. А на землі ростуть берези, Шумлять оновлені гаї. В цім шумі – звуки Марсельєзи, На нашій втомленій землі. На цій землі кипить Свобода… Із щастям складена угода Веде в зрадливе майбуття. Земля сховала впавших муки, На ній вже знов до сонця руки, Вже знов простягує дитя.
Володимир КОМБЕЛЬ, с. Низи.
СПОВІДЬ
Висотую до краплі біль душі. Погаслих дум жевріючі
багаття… В моїх очах палають ліхтарі І додають шаленого завзяття. У переплеті спогадів, думок Гортаю знов сторінки полум’яні. Я – наче в’язень. Думка –
мій замок. Вона украла крила у чеканні. І як втекти? Як вирватись
увись?.. Гадки завжди услід мені
мечуться. В людськім прибої – дні
переплелись, В людськім прибої – роки
не здаються… Галина КРАВЧУК-ЛИМИЧ, м. Сокаль.
МОЛИТВА ПРОТИ АГРЕСІЇ
Боже Всевишній, Мати
Пречиста, Дай нам здолати сепаратистів. Хай Україна вільною стане І вже навіки зніме кайдани.
Ворогу впевнено можем
сказати -Бог не допустить нас
звоювати. Нам оберегом стане у битвах Вірність, відвага і щира
молитва.
І не змовкають в молитвах уста,
Котрі у небо летять до Христа, Котрі шепочуть в сльозах матері,
Щоб повернулись сини їх живі.
Ворог примусив їх зброю узяти, Щоб незалежність свою
захищати.
Вони незламно стоять до загину
За рідну землю, за Україну.
Ми прагнемо миру для себе й світу,
Ясного неба всім нашим дітям, Щоб не стогнала від крові
земля, Щоб спам’яталися слуги
Кремля.
І твердо віримо ми наперед, Мусить Москва свій зламати хребет,
Щоб відгукнулось у сьомім коліні –
їй погибати! Цвісти Україні!
Ганна КУЗЬМАК, с. Добрячин.
НА КОРДОНІ
Летять лелеки ген у небі синім За тридев’ять земель
за небокрай, В неділю виряджала мати сина: До війська захищати рідний край.
Дитячі роки канули у лету, Немовби кольоровий
диво-сон, Одяг юнак зеленого кашкета Пішов служити з нами
на кордон.
Приспів:
А на кордоні ночі – безсонні, Ледь чутно свисне вітер
по траві,
Стоять, стоять на суші і на морі Моєї України вартові.
І став юнак зі зброєю на чатах, Зрадлива тиша варту
не приспить. Щоб ворог не топтав у рідній хаті,
Ми пильність не втрачаєм
ні на мить. А поруч вірний друг
«чотирилапий» Без нього нема служби
ні на крок. Нехай не тужать вдома
батько й мати, Кордон закритий міцно
на замок. Ігор КУРАЧ, с. Скоморохи.
ВЕЛІННЯ НЕБА
Живи, Вкраїнонько, живи! Таке веління Неба. В церквах красуйтесь,
хорогви, -В святинях нам потреба. Молімся, люди, за свій край, За молодість крилату… Завдяки їм цвіте розмай І маєм рідну хату.
Вкраїну нищили кати Століттями-віками… Здавалось, їй вже не цвісти, Не тішитись зірками. Вона ж вставала з попелищ, Замріяна красуня, І піднімалась до узвиш В тяжкі часи відлуння. Її ми мусим зберегти -Таке веління Неба. Вкраїноньці рости й цвісти Вовіки віків треба.
Марія ЛОБАЙ, с. Сілець.
РОЗДУМИ ДИТИНИ 1.
Ігоркові батьки в АТО – хірурги, Лікують душі воїнам, недуги. Тож сам читає казку
про Микиту, Про Лиса, що воює із Неситим, Та й подолав-таки того
Вовчиська, -То дума хлопчик: й наша
перемога близько, А путінці-вовки, знесилені, впадуть, Волочачи хвости, в Росію відповзуть.
2.
Тяжко без тата, важко
без мами -Воюють на Сході вони
з ворогами. Бабусина ласка, Франкові казки
Рятують хлоп’ятко від самоти. Бабуся зварила смачненьке сьогодні, А діти на Сході в страху
і голодні… Бабусю, так їсти багато
не можна, Нехай збережеться
цукерочка кожна І печиво також, і сухослив. Склади все в посилку,
тим дітям пошли. Марія МАКУХ, с. Хлівчани.
Стоїш в окопі (не на колінах) за всю Європу, моя Вкраїно.
Вінок із маків -дарунок сина. Відбив атаку, а сам загинув.
Щоб ти, єдина, (Ти чуєш, нене?!) була навіки благословенна. Світлана МЕЛЬНИЧУК, с. Перетоки.
