Село Цеблів з веління Господа стало «святою землею» для отця Кирила Селецького, якого називають апостолом селянства, і не лише тому, що тут він заснував Згромадження, був багатолітнім духовним пастирем сіл Жужіль і Цеблів, тут помер, але тут він і залишився присутнім назавжди. Про це згадували усі, хто приїхав вшанувати 100річчя від дня смерті свого духовного батька, який був засновником двох Згромаджень. Прийшли сюди помолитися як місцеві, так і побожні люди з навколишніх сіл. Почесних гостей, серед яких були Генеральна настоятелька Згромадження сестер св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії Єлизавета Бігун та Генеральна настоятелька Згромадження сестерслужебниць Непорочної Діви Марії Софія Лебедович, представники провінцій Згромаджень з різних країн світу, в яких воно діє, священики СокальськоЖовківської єпархії, голова Львівської ОДА Олег Синютка, голова Сокальської РДА Роман Токай, Жужелянський сільський голова Володимир Мончук, зустрічали на порозі старовинної церкви святих Безсрібників Косми і Дам’яна, в якій ще відправляв отець Кирило, місцевий настоятель отець Віктор Семен та сестра Ангелина, настоятелька Матерньго дому сестер Згромадження святого Йосифа. Її вихованки вручили коровай правлячому Архієрею Михаїлу Колтуну та Екзарху Донецькому, владиці Степану Меньку.
Святкове Богослужіння очолив архієрей Михаїл Колтун. Він наголосив, що сьогодні всі тут зібралися, щоб віддати шану і виголосити прохання за прославу слуги Божого отця Кирила Селецького, який був праведником, щоб не тільки в нашій єпархії, а у всій церкві його знали, його величали й наслідували.
Отець Василь Крушельницький, відповідальний за беатифікаційний процес над особою о. Селецького, розповів про подвижницьке життя о. Кирила, який увійшов в історію УГКЦ та духовну історію українського народу як душпастир, публіцист, письменник, громадський діяч та засновник двох жіночих чернечих Згромаджень, які є активними в нашій Церкві досі – Згромадження сестерслужебниць Непорочної Діви Марії та Згромадження св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії, які швидко розповсюдилися по всій Галичині. Ще за життя отця Кирила Згромадження сестерслужебниць почало діяти за кордоном. Він був освіченим священиком, добре знав латинську, французьку і німецьку мови, писав книги та статті в журнали, дбав про піднесення релігійності вірян, боровся з пияцтвом і неписьменністю, засновуючи Товариства тверезості. Створив у своїх парафіях читальні, де мешканці села могли безплатно випозичати книжки. Його справою було створення першого в Галичині сільського дитячого будинку, a також Товариства Милосердного Хреста, метою якого була допомога вдовам, сиротам і самотнім людям…
Під кінець довгого життя почали спливати на нього значні почесті. Та плоди тяжкої витривалої праці щасливо збирав він набагато раніше, тоді, коли бачив, як піднімається рівень життя його парафіян. К. Селецький у 1897ому став віцедеканом, а від 1900 р. був деканом Белзького деканату. Слідом за похвалою візитуючого парафію Перемиського єпископа Костянтина Чеховича 1905 р. прийшло до нього признання з Риму – Папа Римський Пій Х присвоїв йому титул Папського камергера (почесний ватиканський титул – ред.). А 1910 р. священик отримав від цісаря «Кавалерський хрест ордену Франца Йосифа». Але найбільшою нагородою долі отець Селецький вважав перше паломництво грекокатоликів на Святу Землю. Він брав участь у цій історичній події 1906 р. як найстарший пілігрим.
Отець Кирило Селецький помер 28 квітня 1918 р. в монастирі в Цеблові, який сам заснував. Поховали його 1 травня в Жужелі. Його душпастирська і суспільна служба не проминула безслідно. Львівський митрополит Андрей Шептицький 1941 р. мав намір почати процедуру беатифікації священика Селецького, однак на заваді стала війна. На відкриття процесу треба було чекати аж до 2009 р. Відбулося це в катедральному храмі святих апостолів Петра і Павла в Сокалі. Отець Василь наголосив, що як писав Перемиський єпископ Й. Коциловський, о. Селецький був «подарунком Бога для цілої єпархії, служив простотою людини з Духа Святого, був взірцем християнської моделі життя… людиною ангельської доброти, простою, покірною, що кохала добро і розповсюджувала його всюди, де це було можливо, не звертаючи уваги на труднощі».
Владика Михаїл Колтун підкреслив, що нашими цінностями є спадщина, якою втішаємось, здобутки цього праведника, священика з народу, який любив Батьківщину, любив свій народ, який показав свою любов через служіння. І сьогодні хтось каже, що потрібні чуда, щоб прославити його й визнати святим. Чудом є те, що справа Божа, справа, яку він започаткував, розвинулася, і не тільки тут в Жужелянах та в Цеблові, а й по цілому світі. Сьогодні можемо втішатися заслугами сестерслужебниць. Їхні осідки є у Львові, ІваноФранківську, Надвірній, Жовкві, Коломиї, Києві, Одесі, Бережанах, Червонограді, Заліщиках, Золочеві, Княжичах, Донецьку, Казахстані, Великобританії, Франції, Бельгії, Канаді, Римі, Бразилії, США, Польщі, Аргентині, Сербії, Словаччині. Сестри святого Йосифа Обручника мають свої духовні обителі у селі Цеблів, смт. Королеве,•с. Потеличі, містах Львів, Дрогобич, Кам’янкаБузька, Харків, а ще в Канаді, Бразилії, Польщі. «Обидва чернечі Згромадження – це плід ревної душпастирської праці о. Кирила Селецького, доказ його святого життя, великої любові до Бога і краю», – сказав Михаїл Колтун. Він подякував монахиням за їхню присутність, за молитви та жертовну місійну роботу та ревну службу Господу.
Голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка зазначив: «Як це треба бути щасливим у Бога, і як це потрібно заслужити у нього, щоб за сто років після того, як тлінні останки пішли у землю, ми зібрались тут, щоб славити священика, непересічну особистість, яка залишила великий слід на нашій землі… Отець сто років тому так само служив, проповідував, працював, шанував людей, і кожен з нас має шанс у Бога заслужити таку ж шану і повагу. Для цього потрібно, щоб кожен на своєму місці робив усе, що від нього залежить».
Опісля до присутніх звернулася Головна настоятелька Згромадження сс. св. Йосифа ОПДМ, сестра Єлизавета Бігун, яка подякувала усім, хто прийшов вшанувати і прославити їхнього духовного батька – отця Кирила Селецького, і вручила пам’ятну медаль з нагоди•100річчя від дня смерті отцяпрелата парафіяльним церквам, де багато років він служив, отцю Віктору Семену, і декану Белзькому Олексію Яворському, Згромадженню сестерслужебниць, а також нащадку роду Кирила Селецького – отцю Олегу Кіндію, вдячна й родині,
яка приїхала разом помолитися.
«Дуже дякую, що ми можемо тут бути. Це свята земля. Щаслива, що можемо разом дякувати Богові за нашого духовного батька – отцяпрелата. Тут зібралися сестри – старша дочка – сестрислужебниці і молодша дочка – сестри святого Йосифа… Дуже дякую Богові, що можемо бути разом. І просимо нашого спільного батька, щоб дарував нам ласки бути живими спільнотами, ревними Богові і Духу Святому», – сказала Генеральна настоятелька Згромадження сестерслужебниць Непорочної Діви Марії Софія Лебедович, і на знак спільного святкування подарувала ікону Пресвятої Богородиці «Двері Милосердя» Згромадженню Сестер святого Йосифа.
Настоятель парафії отець Віктор Семен подякував Владиці «за присутність на урочистостях, за мудре батьківське слово, яким він живить усіх. Відтак подякував Богу за ті щедрі дари, які маємо. Найперше, за цей храм, який є видимим знаком діяльності отця Кирила Селецького. Адже саме тут він служив. Подякувати за ті два Згромадження, які сьогодні діють: за наших сестерслужебниць і сестерйосифіток. За їхньою діяльністю можемо пізнати великі плоди Божого праведника отця Кирила Селецького. Сама його особа, кожного з нас, зокрема священиків, закликає до наслідування. Ми, як ті добрі діти, ваші діти владико, вивчаючи його життя та діяльність будемо старатися наслідувати і впроваджувати всі ці добрі ідеї та мудрі поради, якими жив та діяв блаженної пам’яті отець Кирило Селецький». І вручив владиці Михаїлу Колтуну від парафії книгу «Святі землі України», де описано життя блаженних сестер Олімпії та Лаврентії, які походять з нашої парафії. Відтак – коротко про життя отця Кирила Селецького. Нехай вона буде добрим знаком нашої пам’яті і тої події, що тут відбулася.
Наостанку владика Михаїл Колтун звернувся до священиків та монахинь наслідувати отця Кирила і ревно служити Богу та людям. «…важливо є уприсутнювати Бога в собі і дарувати Його іншим. Чи може бути якась більша місія і жертвенність свого життя для цієї справи, так як це робив Кирило Селецький? Він бачив в собі це покликання і так його втілював в життя, яке сьогодні подивляємо. Маємо з переконанням служити Богові у тій величній його справі ради нашого життя на землі, ради нашого спасення у вічності».
Далі відбулося урочисте відкриття і освячення музею отця Кирила Селецького у домі сс. св. Йосифа, який побудований о. Кирилом. Тут є цікаві та цінні експонати, серед яких церковні регалії, документи, рукописи, образи, фелони, в яких відправляв о. Кирило Селецький, речі побуту, які його оточували, книги… Отець Кирило залишив по собі великий літературний доробок, серед якого треба відзначити перший переклад українською мовою катехизму в 1868ому та видання того ж року першого підручника української мови для школи й родин «Своя хата». Тут можна було придбати три книжечки, видані впродовж 20162018 років. Це – «Пригоди Джеймса Кука», «Відкриття Америки» й «Божі заповіді в оповідках». Хоча ці книги призначені, в основному, для підлітків, але кожен може почерпнути з них щось для себе.
Серед почесних гостей на святі була родина отця Кирила Селецького, яка приїхала з Дрогобича, Львова, Стрия. Пані Лідія з Дрогобича сказала, що її мама була внучкою отця Кирила Селецького і, згадуючи свого дідуся, розповідала, що він був особливою людиною, яку хотілось слухати і чинити так як він каже… Наша родина свято береже спомини про нього, а мій внук Олег наслідував приклад славного родича і став священиком». Отець Олег Кіндій зі Львова додав, що віра і служіння Богові завжди були пріоритетом у їхній родині, де було чимало священнослужителів. Вони завжди свято берегли пам’ять про отця Кирила та інших священиків, які ревно служили Богові. «Бабця завжди згадувала о. Кирила Селецького. У нас у хаті є образи, старі молитовники, документи та книги, церковне начиння. З дитинства у мене було таке відчуття, що маю служити Богові. Тож закінчивши школу, не вагаючись, вступив у духовну семінарію. Тепер, як священик, хочу служити Господу та людям. Сьогодні, коли в музеї доторкнувся рукою до фелона, в якому служив отець Кирило, мене охопило неймовірне відчуття. Здається дух отця Кирила разом з нами… Сьогодні мене переповнюють емоції, бо вперше приїхав у Цеблів…», – сказав він.
– Сьогодні дуже незвичайний день: наш духовний батько – отець Кирило Селецький зібрав нас на цьому святому місці, звідки бере коріння наше Згромадження, – каже Провінційна настоятелька сестер святого Йосифа в Канаді сестра Софія. – І це є знаковим. Тут була раніше, ще коли тількино вступила у Згромадження, і ми з сестрами шукали тлінні останки Кирила Селецького… Святість отцязасновника передавалася серед різних поколінь монахинь, навіть в часи переслідувань. Тоді якось зустріла одну з наших найстарших сестер Неонілу та запитала: «Чи вона пам’ятає отця Кирила Селецького? Вона встала і взяла його портрет і поцілувала. І сказала: «Це наш татусь» (це прозвучало з її вуст так ніжно і зворушливо – авт.). Нині він зібрав нас з різних куточків світу. Наша місія є у Канаді. Маємо старечий будинок на 80 людей, доглядаємо старих немічних. Він є у власності сестер і в їхній відповідальності. Також маємо дуже чудовий храм преподобних мучениць Олімпії і Лаврентії. До нього приїжджають з різних куточків Канади і всього світу. Тож справа отця Кирила Селецького приносить добрі плоди».
На відкритті музею познайомилася з Ольгою Лемехою з Червонограда, родичкою блаженної сестри Олімпії (Біди), яка доводилася рідною тіткою її мами. Пані Ольга працює вчителем у школі. Щонеділі довідується до мами, яка проживає у селі, часто буває у монастирі. Вона розповіла, що її дідусь і бабуся добре знали о. Кирила Селецького, часто ходили до церкви, де він відправляв, а мама ходила у захоронку в Цеблові. Ще пам’ятає пісні та вірші, які писав для дітей отець Кирило. Вона зазначила: «Я про нього дуже багато читала цікавого. Він прийшов на парафію молодим парохом. Був невисокий на зріст, симпатичний на вроду. Мав сильний дух та вів праведне життя. Здійснюючи великі справи, не шукав слави, а лише керувався потребами своїх вірних. Дуже багато зробив для цих двох сіл: організував Товариство тверезості, молочарню, щоб люди мали куди здавати молоко. Організував дві захоронки… Старенького отця вважали прикладом любові до Бога та ближнього й убожества заради інших. Із покоління в покоління передається розповідь про те, як отець побачив на полі чоловіка, в якого навіть не було сорочки, зняв свою та віддав убогому… Мені сьогодні радісно на душі, бо нарешті люди, які стільки зробили для Бога, людей, Української грекокатолицької церкви пошановані. Хотілося, щоб його зарахували до лику святих. За 44 роки служіння о. Кирила Селецького з Жужеля та Цеблова вийшли 26 сестер служебниць, 10 сестер Згромадження св. Йосифа та 10 священиків».
Опісля поїхали на цвинтар у Жужелянах, де похований отець Кирило Селецький і нині там є його каплиця. Парафіяни, серед яких були і дорослі, і діти, разом з парохом о. Олексієм Яворським радо вітали свого Правлячого єпископа у парафії.
А далі архієрей Михаїл Колтун у співслужінні з екзархом Донецьким преос. вл. Степаном Меньком, численними священиками, сестрами монахинями, вірними та родиною, відслужили панахиду з нагоди століття від дня смерті слуги Божого о. Кирила Селецького. Священнослужителі заохотили вірян просити про великі ласки в Господа через заступництво о. Кирила, який є взірцем християнського праведного, святого життя.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
