ТАРАСОВІ ДУМИ
Стоїть наш Тарас на освяченій кручі,
Сягаючи зором прийдешні віки,
А думи його, кришталеві, могучі,
На вільній землі розпустили ростки.
Куди не поглянеш – у цвіті калини,
Могилах козацьких, у душах людей, –
Тарасові думи… свободи іскрини,
Що викресав з правди поет – Прометей.
Кати їх терзали, душили брехнею,
Топили в крові, мордували в огні…
Та думи кували свободи ідею,
Росли і міцніли в звитяжній борні.
Тарасові думи здійнялись над світом,
Мов сонце надії, мов волі зоря…
Уквітчана рясно їх сонячним цвітом –
Земля України, земля Кобзаря.
•ШЕВЧЕНКУ
За слово щире… і страждання
Народ вклонився до землі…
Заснув поет в хвилини злі,
Лишивши людям на прощання
Життя земного шлях жертовний
І болем писані рядки…
Створив Шевченко храм духовний,
Створив словами на віки.
Вчимо живущі заповіти,
І вчитимуть їх наші діти…
Безсмертне – слово віщове!
Його не вкриє плинна Лета,
Бо серце праведне поета
У серці кожного живе.
Вже спить минувшина жорстока…
На древі волі сяє цвіт!
Життя здійснило Заповіт
Вкраїни сина і Пророка.
І справдило нам доказово –
Встають потрощені хрести,
Замучене псарями слово
Та волі сестри і брати.
Вогонь Шевченка поетичний,
У висоті своїй – незвичний,
Всю Україну освітив.
І дух у гнобленім народі,
Служіння правді і свободі
Безсмертним словом освятив!
Не стій, Тарасе, над рікою,
Зійди із каменя до нас,
Соборність нашу хоч би раз
Омий пречистою сльозою.
Ти гострим розум титана
Звеличиш єдністю народ,
Розвіється самоомана –
Підступних недругів оплот.
Творив «Кобзар» свій недаремно,
Стоїть на варті він недремно,
На варті істини, життя.
На варті нашої держави,
Віками твореної слави,
На варті долі, майбуття.
Тобі заграє Чорне море,
Всміхнеться хвилями Дніпро.
І генія тонке перо
В твоїх руках знов заговорить.
Просвітлить розуми державні,
Відмиє накип глупоти,
Розвіє марева уявні,
Розкаже, як до себе йти.
У чім причина тої драми,
Що Україну гне віками?
Промовиш з болем у словах:
– Не рівні, люди, ваші лави, –
Тому від вас до щастя й слави
Заріс колючим терном шлях.
Ще відповім на зло … утішне
Твоїм підступним ворогам,
І відповідь коротку дам
«Захисникам» народу грішним:
– Що, віднайшли на сонці плями?..
Воно і далі нам сія!
Ви ж кричите з гнилої ями:
«Нам шкодить болісність твоя».
І свій маскуючи занепад,
Мудрують хитрі недотепи
Сьогоднішніх зріділих лав.
Не йде, не йде до нас Астрея…
Кому ж вогонь – то Прометея
Жертовність кригою скував?
ХРАНИТЕЛЬ ВОЛІ
Стоїть над Дніпром, де вітри незборимі
Надії народу несуть звідусіль…
Пророк стереже волі паростки зримі,
У меч переплавивши внутрішній біль.
Осушує сльози Кобзар вогнекрилий
Пригнічених горем сиріт – матерів,
Освячує словом ще свіжі могили
Покликаних Небом любимих синів.
Ми встали, Тарасе, – йдемо за тобою…
В минуле немає уже вороття,
Ми встали, Тарасе, – готові до бою
За щастя малечі, її майбуття.
Нехай же для неї цвіте Україна
Людей всіх єднанням і мирним трудом,
Навіки хай буде Вкраїна – єдина!
І гріє усіх задушевним добром.
Піднявсь над землею Шевченко могутній,
Шле Думи пророчі у наші серця…
У всіх добрих вчинках він завше присутній,
Веде нас до світла, до правди Отця.
* * *
Поезія – не звучна рима
І не мелодія, не ритм, –
Не рафінадний алгоритм,
Не сила волі незборима.
Поезія – прозорість слова
Титана дум, не прокача…
Біль серця, правда доказова
Хвилюють душу читача.
Тарас до кожного порогу
І в майбуття проклав дорогу…
Збудив народ, мов чарівник.
Надію виплекав на муках,
Мов сад обласканим онукам
Дбайливий мудрий садівник.
Володимир КОМБЕЛЬ,•с. Низи.
