Ім’я Світлани Мельничук, членкині літературно-мистецького об’єднання «Колос», поетеси з села Перетоки, давно відоме на Сокальщині. Шанувальники її творчості чи не в кожному селі й містечку нашого краю. На сторінках районної газети «Голос з-над Бугу», у публікаціях поетичних добірок ЛМО «Колос», її неповторні мініатюри – своєрідні перлинки, які неможливо не помітити.
У 2007 році Світлана Мельничук порадувала читачів виходом у світ збірки поезій «Почни з любові.» Відтоді не мала змоги вийти до ширшого кола читачів, хоча продовжувала писати. Натхнення не полишало поетесу, адже якщо джерело таланту справжнє й потужне, його не замулити ні життєвим негараздам, ні розчаруванням, ні незгодам. Навіть навпаки – воно ще більше випрозорюється, насичується новими барвами, півтонами, присмаками і після-смаками.
Так і сталось. Наприкінці літа 2019 року побачила світ друга поетична збірка Світлани Мельничук «Осені медовий поцілунок».
Варто зазначити, що яскравий листочок у формі звабливих вуст на ошатній обкладинці, виконаній в теплих медових тонах – наче припрошує взяти книгу до рук і зануритись у сяйво поетичного слова. І читач таки не може втриматись! А після – ще довго не хочеться класти книжку на полицю: щоб ще і ще погортати, перечитати щось улюблене вибірково. А що в кожного, хто прочитає цю збірку, поповниться ряд улюблених віршів -я переконана. Бо сама дуже люблю цю поезію – стільки там близького і зрозумілого жіночій душі, в такі потаємні глибини людських стосунків зазирає авторка, так уміє їх повернути-розвернути-показати, що мимоволі дивуєшся і захоплюєшся. Ось, наприклад:
***
Я тебе прощала В Прощену неділю. Щось мені з прощенням Тим не задалось. Видно, я плекала Ще якусь надію, Але попрощатись Нам все ж довелось. Вибач, так буденно . Вибач, так простенько. А для чого складність? На порозі – піст. Відпускаю з миром: Відпусти, серденько. Значить, ти – не обраний. Значить, просто гість.
«Прощена неділя» – таку назву має перший розділ книжки. Уміти прощати -великий християнський дар, неабияке вміння. Прикметно, що в поезії авторки часом відчувається гіркота розчарувань, біль втрати, смуток за тим, що не збулось, але ніколи немабезнадії, відвертої чи прихованої злості. її життєва філософія (чи то кредо) кожен свій день «починати з любові» відчувається і тут, в новій збірці. З приємністю додам, що авторка торкається не лише теми кохання, зокрема, в першому розділі знаходимо вірші-присвяти Лесі Українці, Олегу Ольжичу, Ярославу Корткові, а також історичним датам (Голодомору, переселенню під час операції «Вісла», чорнобильській трагедії тощо).
У другому розділі «На струнах бабиного літа» лірична героїня – і беззахисна перед своїм палким жагучим коханням, і сильна в своєму незгасному почутті. Наївна й сором’язлива як дівчинка-веснянка, що шаріється від раптового погляду і доторку. І мудра й досвідчена передосіння жінка, що навчилась без остраху й відчаю дивитись у вічі правді, бачити й розуміти незбагненне. Бо обійми осені – ще теплі й доброзичливі, а її поцілунок (не забуваймо!) – медовий. ***
Злітають дні останнілітні.
А серпень – й оком не змигне.
Ми можем стрінутись у квітні.
Ти пам’ятатимеш мене?
Повіриш серцем у кохання,
Чи стишиш кроки при ході?
Ми будем радісно-весняні.
Немолоді, немолоді.
І хто притомиться з нас перший, Хто перший зможе відступить? Побудь зі мною в цьому серпні, Злови його щасливу мить!
…Приречено скидають віти Свій яблучно-грушевий плід. А зріла жінка в зрілім літі Осінньо дивиться на світ.
Здавалося б, після п’янкого літа, яке відбриніло своєю сонячною мелодією, погляд ліричної героїні, справді, мав би бути осіннім. Ба ні! Авторка трішки з сумом, але все ж з великою вдячністю Богу, ще дивиться «Услід весні». Так
названо третій розділ збірки.
***
Сховалось сонце за верхівки лип.
Вже надвечір’я мружить сірі очі.
І день, який так безсоромно лип,
Урешті-решт дає дорогу ночі.
Закутаюсь у сутінки – від бід.
Повз вікна зірка щастя промайнула.
Іще тобі дивлюся, весно, вслід.
Та вже для літа душу відімкнула.
Цей розділ також вражає і щирою сповідальністю, і поетичними знахідками, несподіваними ракурсами, образами, якими рясніє поезія Світлани. Перегортаєш сторінка за сторінкою у якійсь внутрішній зачарованості, передчутті якогось дива. І раптом – ось воно! Відкриття: весни не буває в минулому. Весна -завжди попереду, бо весна – це завжди початок.
Останній день осінній, Цінузиміязнаю. Та в лютих заметілях Весни цвіт проглядає.
Давно хотіла написати відгук на цю книжечку, та все то часу не вистачало, то натхнення. І ось нарешті взялась -коли до березня недалеко, коли попереду весна, а отже нові надії, мрії і розквіт. Що теж вважаю символічним.
Тож вітаємо поетесу з її «новою віхою» ужитті і творчості, й очікуємо ще багато чудових віршів, книг, творчих досягнень. Тим паче, що для цього очікування є всі підстави. Думаю, що й авторка це відчуває, адже недарма стверджує:
Мені ця нова віха личить -Я бачу в неба дзеркалах.
Любов БЕНЕДИШИН, поетеса, членкиня Національної спілки письменників України, голова літературно-мистецького об’єднання «Колос».
