Традиція виготовляти писанки сягає корінням в сиву давнину, коли людина була неподільною з природою. Щоб вижити серед могутніх стихій, необхідно було злитися, стати одним цілим з природою, а ще знати мову Всесвіту. Згодом виникли символиорнаменти. Зображали їх на стінах печер, посуді, одязі, а потім і на пташиних яйцях. Наші предки були мудрими і тому з появою Християнського учення змогли поєднати його з найсвітлішими образами минулого. Серед них і писанка – символ відродження природи, нового життя, і Воскресіння Ісуса Христа, котрий «смертію смерть поправ і тим, що в гробах життя дарував». Існують численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов’язуючи виникнення традицій писанкарства з Євангельськими подіями (страстями Христа).
Сьогодні важливо знати, що традиційна сокальська писанка має надзвичайно багату символіку та характерні саме для нашого регіону принципи декорування. І хоча для неї також притаманні окремі спільні символічні тлумачення знаків на всіх теренах України, у мотивах і орнаментиці, художніх прийомах, техніках виконання, має місце низка локальних особливостей, особливо в колористичному вирішенні, що має своє історичне обґрунтування, а також у способах розпису. Писанки Сокальщини відрізняються від дуже колоритних, яскравих гуцульських і від скромних, але теж цікавих бойківських, і від писанок інших етнографічних реґіонів України переважанням рослинного орнаменту, своєрідним композиційним розташуванням його на площині яйця, специфічним колоритом.
На початку дев’яностих років сокальські союзянки відродили традицію писанкарства. Першою учителькою для них була пані Ярослава Вергун, яка писала писанки природними фарбами. Колорит її розпису спокійний, тло темнокоричневе або чорне, переважно з характерними рослинними елементами – великими червоними квітами, контури яких розписані білою фарбою, а пелюстки та листки обведені жовтою зубчастою лінією і прикрашені жовтими цятками або рисочками. Далі Любов Багрій творила свої неповторні дивописанки. Її орнаментальними мотивами були геометричні взори, які нагадували мережку або вишивку. Сокальську писанку відтворила, удосконалила народна майстриня Марія Горбунова. Вони є в приватних колекціях і музеях Львова, Києва, Торонто, НьюЙорка, Сиднея. За колоритом її писанки теж подібні до вишивки, де чорний колір домінує. Легенда розповiдає, що коли 1519 р. татари напали на наш край i винищили його, то люди, якi вижили, заприсяглися до двадцятого колiна носити одяг, вишитий чорним кольором. На долю писанкарки та її родини випав Сибір, але навіть там, на чужині, писала писанки на папері кольоровими олівцями, як вона казала: «Здавалось мені, наче вони справжні…» Вражають своєю оригінальністю, композицією, високою майстерністю писанки голови районної організації СУ Ірини Мандрик і голови Сокальського осередку Надії Мельник. Серед сокальських писанкарок також треба згадати Ольгу Ровецьку, Ірину Томчишин, Христину Процик. Майстрині творчо експериментують, удосконалюють технічні прийоми для надання нового ефекту своїм композиціям. Наприклад, щоб одержати окремі різнокольорові площини, вони послаблюють насиченість кольору або знищують його, занурюючи писанку в кислоту. Через вибілювання в капустяному квасі одержують широку палітру барв. Майстрині поєднують творчу працю з просвітницькою діяльністю, організовують гуртки писанкарства у школах, майстеркласи для усіх бажаючих навчитися писати писанки.
Підготувала Наталія ПОКОТЮК, старший науковий співробітник Сокальського музею «Людина. Земля. Всесвіт».
