БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА. Іван Данилович Низовий (3 січня 1942, засілля Рудка – 30 вересня 2011, Луганськ) – український письменник, поет, прозаїк, публіцист, журналіст, редактор, громадський діяч, автор понад 100 збірок поезій, прози, публіцистики, перекладів, творів для дітей. Член Національної спілки письменників України з 1972 року. Член Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Лауреат премій імені Бориса Горбатова, імені Микити Чернявського, імені братів Богдана і Левка Лепких, імені Олекси Гірника, міжнародної премії за найкращий музичний твірораторію «Лелече», який був покладений на музику тернопільським композитором Богданом Климчуком і на всесвітньому конкурсі ностальгійних пісень посів перше місце в номінації «хорова композиція». Нагороджений медаллю «Будівничий України».
Хтось із сучасних письменників влучно підмітив – поети перегукуються як птахи… Іноді – навіть не знаючи про це і не підозрюючи про існування один одного. У кожного – власна висота у Творчості і власний розмах крил, різні краєвиди споглядання й обрії досягнень, неоднакове вміння відображати правду і красу в Слові. Та раптом, знайомлячись із доробком ближче, розумієш, що є щось таке надвисоке і незбагненне, що поєднує і ріднить, здавалося б, абсолютно різні творчі особистості.
Я дізналася про видатного луганчанина Івана Низового 2011 року, напередодні його відходу у засвіти. А в творчість почала занурюватися вже після смерті поета, завдяки численним публікаціям на сайті «Поетичні Майстерні», із невтомної руки його доньки Лесі Низової… Уже з перших прочитаних рядків вловила нефальшивий і неповторний Голос Поета, відчула його неймовірно потужну енергетику, харизму. Його висловлений і водночас невимовний біль – за Україну, рідну мову, життєві негаразди, творчу нереалізованість – сприйняла як свій, вигойданий у власній душі. А також на рівні підсвідомого відчула яскраву Самобутність і… неосяжне Самітництво Поета. Тоді ж і народилася присвята, яка згодом увійшла до збірки «Зачаття неба»:
Іванові Низовому
Поет…
Нірванами, ранами –
я’к іще.
Од злету – до лети:
Коли’ ще?
Не сполох.
Не спалах.
Не явище.
Я – ви’ще.
…і поезія
Поезіє,
нутро моє боляще!
Є десь і слава.
Й почесті десь є.
Тобі ж – до змагу.
Ти – напризволяще.
І «неблагонадійна» –
у досьє.
2013
А за кілька років, читаючи посмертно видану книжку Івана Низового «Ніхто наді мною не пан» (ось воно – «Я – вище»!), знову щиро дивувалася, знаходячи на сторінках близькі й зрозумілі серцю «перлинки», вчуваючи споріднені нотки. Бо виявляється, що живучи і творячи в різний час в різних областях України, частенько дивились із Поетом Іваном Низовим в одному напрямку, хоч і висловлювали побачене і відчуте посвоєму. Воно й не дивно, адже коли я тільки починала шукати свої нотки у поезії, Іван Низовий уже був сформованим потужним письменником, поетомборцем, справжнім Лицарем України. Але ж мені такі близькі – його жорстка і безкомпромісна патріотична лірика, самоіронія в оцінюванні власної творчості, сарказм – у відтворенні симптомів хворої дійсності; витонченість і ранимість – у пейзажній та любовній ліриці. Хай пробачить мені читач зайву нескромність, але мушу навести хоч кілька прикладів нашої з Низовим поетичної суголосності:
«Я сам собі пан, Хоч не маю маєтків і статків…»
(І. Низовий, 1999)
«Нічого в цім світі мені не належить. Я вільна – аж невагома»
(Л. Б., 2005)
Або:
«Оголоси війну собі, Якщо не маєш ворога»
(І. Н., 2005)
«Чи маю ворогів (нехай їм трясця!)? – Один у мене ворог – я сама».
(Л.Б., 2004)
І це:
«Смертельне затишшя. Німують сичі. Згасає багаття – трава догора».
(І. Н., 1995)
«Затишшя. Та не затишно чомусь, Немовби хтось лихий за нами стежить…»
(Л. Б., 2005)
Чи це:
«Настане час, коли біля керма Розхитаної нашої держави Постане лицар – спадкоємець слави…»
(І. Н., 2003)
«Поблагословиш. І торкнешся мечем Рамена достойного сина…»
(Л. Б., 2012)
І таких порівняльних рядківблискіток назбиралось чимало… І це не переспіви, це, справді – перегуки! А поезія Івана Низового назавжди стала частинкою мого життя, його книги відтепер – завжди поряд, на відстані душі. Тож можу сказати, що одного разу почутий Голос українського поета Івана Низового – одвіку і довіку дорогий і рідний для мене. Зловила себе на думці, що хотіла б мати такого Друга і Наставника. Шкода, що ми розминулися в часі і просторі…
Але завдяки зусиллям багатьох небайдужих людей, ЖИВЕ СЛОВО Івана Низового впевнено заволодіває серцями сотень, тисяч українців!
Для мене це велика честь, що цього року в числі лауреатів Всеукраїнської літературної премії імені Івана Низового, заснованої донькою поета Лесею Низовою спільно з Рівненською обласною організацією Національної спілки письменників України, прозвучало й моє прізвище. Приємно, що моя збірочка «Зачаття неба», яку відомий український письменник, критик Євген Баран назвав «одним з найкращих поетичних голосів 2016 року», не залишила байдужим і оргкомітет з присудження премії. А я ще й отримала чудову нагоду побувати на Городоччині.
10 грудня в Народному домі міста Городка на Львівщині відбувся вечірконцерт з елементами театралізованого дійства, присвячений Року Івана Низового на Городоччині. У рамках вечора під назвою «Він тримав українське небо над Луганськом» і було нагороджено лауреатів. Варто зазначити, що і до того, щоб цей вечір відбувся, і до популяризації творчості Івана Низового на Городоччині безпосередньо причетна тамтешня влада. Леся Низова вважає визначною історичною подією – рішення сесії Городоцької районної ради щодо проголошення 2017го, ювілейного від дня народження Поета, року Роком Івана Низового на Городоччині, а сприяли цьому, на її думку, «особисті людські якості голови Городоцької районної ради Володимира Михайловича Більовського і голови Городоцької районної державної адміністрації Володимира Васильовича Ременяка, зокрема, їхня любов і повага до щирого українського слова, а також обізнаність з кращими зразками вітчизняної літератури, що дало їм змогу оцінити поетичний талант козака Луганського». Не залишились осторонь і освітяни, і відділ культури та інші небайдужі люди.
Патріотичні, пророчі за своїм змістом поезії Івана Низового талановито й надзвичайно емоційно декламували директори шкіл, методисти методичного кабінету відділу освіти Городоцької РДА, вчителі… Звучали пісні на слова Івана Низового, зворушуючи слухачів у залі до сліз… Також усіх присутніх своїм професійним і потужним співом вразив місцевий гурт «Передзвони».
Видавець, поет, член НСПУ, давній друг І. Низового Володимир Шовкошитний поділився незабутніми спогадами, а також повідомив про майбутню презентацію на Городоччині першого тому п’ятитомного зібрання вибраних творів Івана Низового.
Виступив перед присутніми і голова Львівської організації НСПУ Ігор Гургула, у котрого власне бачення творчості письменникапровидцяпатріота.
Також на вечоріконцерті було презентовано майбутню читанку для малят, яка міститиме вірші Івана Низового й ілюстрації до них, створені талановитими учнями шкіл Городоччини. І цю читанку, переконана Леся Низова, має побачити вся Україна.
Крім того, гостями концерту й нагородження лауреатів були депутати облради, співробітники РДА, депутати райради, керівництво міськради, керівництво відділу освіти, директори Малої академії мистецтв, учителі й директори шкіл Городоччини, учні, працівники відділу культури, мешканці Городоччини, гості й друзі зі Львова, Соснівки та інших міст Львівщини.
По завершенні дійства донька видатного поета Леся Низова подякувала всім, хто долучився протягом трьох років, і, зокрема, протягом 2017 року, до вшанування пам’яті митця, популяризації його доробку, відзначення Року Івана Низового на Городоччині
До слова, упродовж останніх трьох років приклад Городоччини і Білопілля уже спонукав до вивчення спадщини Івана Низового краян Львова, Сум, Рівного, Острога, Ковеля, Запоріжжя, Нетішина, Ірпеня, Одеси, та інших міст і містечок України. Хочеться вірити, що й Сокальщина займе гідне місце в цьому списку. Треба також підкреслити, що 11 травня 2017 року рішенням Львівської обласної ради цей рік було оголошено Роком Івана Низового на Львівщині.
«За життя поет був українським голосом Луганщини, адже там жив і творив, відколи переїхав сюди у 60х роках з Львівщини, тримав небо правди і духовності. Він присвятив своє життя боротьбі за українську Україну. Та, на жаль, через непохитну проукраїнську позицію, його принциповість і чесність не тільки книги поета, видані однодумцями, не потрапили до широкого кола читачів, не тільки його Слово, звернене до краян протягом майже півстоліття в численних виступах, не було почуте, навіть ім’я Івана Низового було невідоме більшості співвітчизників», – розповідають очевидці.
Натомість, тепер упевнено можна сказати, що Іван Низовий тріумфально повертається з небуття і забуття до своїх читачів.
Адже його правдивого потужного Слова потребує вся Україна, особливо нині, у час війни на сході нашої держави.
Прах Івана Низового покоїться (чи, радше, непокоїться) на окупованій території (його самотню могилу доглядають небайдужі люди). І в цьому є певний символізм: поет і після смерті залишився тримати українське небо над Луганськом, бо воно таки українське. Принаймні, мусить таким бути! А донька Леся, разом з мамою (дружиною письменника), дбайливо зібравши найдорожчий скарб – літературну спадщину свого батька (рукописи, книги) змушена була переїхати. Цій тендітній, але мужній жінці вистачає духу й енергії, незважаючи на негаразди, проблеми з житлом тощо, красиво і достойно популяризувати творчість Івана Низового і на Городоччині, де оселилася, і в інших містах і містечках Галичини. Та й не лише Галичини… І їй це, хоч і з титанічними зусиллями, добре вдається.
«Як ми могли досі жити без поезії Івана Низового?» – вигукують вдячні читачі. Упродовж вечора пам’яті Поета я не раз чула цю фразу… І себе ловила на цьому стані подиву…
Отож, мабуть, настав час і Сокальщині почути могутній неповторний тембр «Будівничого України», поетапророка Івана Низового, що, як зазначено в біографічних нотатках, «уособлює в собі Соборність України, яку він утвердив не тільки в своєму Слові, але й власним життям, протистоячи спочатку комунобільшовицькій системі, а згодом – зграї московських лакеїв, що «господарювали» на Донбасі. Доля подарувала Івану Низовому великий талант – любити людей і любити Україну».
Тож читаймо Івана Низового, пізнаваймо його нелегкий життєпис і багатющу творчу спадщину, набираймось мужності й наснаги на щодень – від Людини кришталевочистої совісті, Поетаправдолюба, який у найтяжчі часи випробувань сказав, як відрізав:
«Ніхто й ніщо не похитне Моєї віри в Україну».
Любов БЕНЕДИШИН,•поетеса, лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Івана Низового.
* * *
Відродись, Україно, не лишень хрестами
На могилах козацьких посеред степів,
А й всіма віковими,
В найглибших глибинах,
Пластами,
Що ховають в собі
Незліченність
Народних
Скарбів.
Піднімись, Україно,
Здіймись над світами,
І не тільки світам,
А й собі доведи,
Що не покритка ти,
Упосліджена геть «москалями»
Й байстрюками пропита в нестямнім розгулі
Біди!
Українься, Вкраїно…
1990
* * *
Я досі не знав,
Що свобода голодна і гола
І коштує дешево так,
Що ніхто й не цінує її.
Кручусяверчуся
В сильці нерозривного кола,
Душа моя квола,
Замовкли у ній солов’ї.
А як же співали!
Будили невільну країну –
Мою Україну,
Що спала предовгі віки,
А нині – що з нею?
Хто пісню її солов’їну
Зробив безголосою
І за які срібняки?
Шукаюпитаю,
Якого ж я родународу…
Дрібніє життя,
Порожнішають днів колоски.
О, де ви зарили
Ту справжню – неложну – свободу,
Мої запорозькі,
Мої низові козаки?
1993
* * *
Не здолать московіту праматірню РусьУкраїну
Ні мечем, ні вогнем – її кров калиновотерпка
Від аорти Дніпра та й по кожній по жилці московській
Розлилась і тече, і пече, мов жаска кропива!
Проросла многохресно по суздалях і магаданах
Наша кровкропива –
Незчисленне вкраїнство навік
Обжило не лише цвинтарі, табори і в’язниці,
А й усе, що своїм називають «брати» москалі.
1994
* * *
Ще не час нам сушити весла,
Воздавати богам хвали:
Україна для нас воскресла,
Але рани не зажили.
Ще не час нам одичні строфи
Проголошувать круг стола:
Україна зійшла з Голгофи,
Та від неї не відійшла.
1995
