ВИШИТЕ ДИВО ЛЮБОВІ КОВАЛЬЧУК
Це вишиті серветки, рушники, образи, сукні, спідниці, костюми, сумки, сорочки жіночі та чоловічі. Через карантин, аби більше сокальчан могли ознайомитися з творчістю майстрині, частину експонатів 23 серпня винесли на вулицю. Тож вишивки та оригінальний одяг, до речі, на жодному з них візерунки не повторюються, привертали увагу не тільки шанувальників, але й перехожих.
Приємно, що вишивання, яке ще недавно вважалося забутим і немодним заняттям, нині знову стало улюбленим хобі багатьох жінок. Одні вважають за краще вишивати картини, інші – прикрашають вишивкою сумочки або одяг, треті – вишивають тільки ікони. п. Любов каже, що любить вишивати все, і час від часу пробує щось нове для себе.
Свою першу роботу – серветку, яку вона береже й до сьогодні, вишила в 12 років. Інтерес до рукоділля прищепила їй сусідка Михайлина Міщій, яка була доброю рукодільницею. Дівчина часто приходила до неї, любила дивитися, як вишиває на полотні красиві орнаменти. Саме вона, вважає п. Любов, привила їй любов до рукоділля та навчила вишивати хрестиком. Спершу вишивала серветки, рушники, доріжки. Вони й прикрашають оселю майстрині та створюють домашній затишок. Потім вишивала сорочки та спробувала прикрашати вишивкою повсякденний і святковий одяг. Сподобалося. Тож на свята щоразу дивувала рідних та знайомих новим вбранням, яке оздоблювала вишивкою. Не раз помічала захоплюючі погляди оточуючих. Нині у її гардеробі 20 власних вишиванок. Не одну вишила донькам, внучкам та друзям.
«Однак улюблених робіт не маю, бо обожнюю всі. Продавати їх рука не піднімається», – говорить Любов Ковальчук.
Їй до душі й картини. Зокрема, значимим вважає для себе образ Ісуса Христа. Коли була в гостях у братової в Польщі, побачила вишитий нею образ, він запав у душу. Попросила у неї схему, і хоч було важко вишивати з паперу, таки його вишила.
– Голка з нитками та полотно зі мною завжди. Зроблю кілька хрестиків – і стає легше, – каже вишивальниця. – Отримую від цього задоволення. Можу за вишивкою цілими днями просидіти, а буває – пару хвилин на день. Навіть, коли працювала лаборантом на заводі хімволокна, під час обідньої перерви завжди робила декілька хрестиків. За 27 років, що трудилася, вишила чимало. Брала свою чарівну голку (сміється – авт.) навіть в Ізраїль, куди поїхала на роботу, коли закрили хімзавод. «Я давно мріяла про жовте плаття, вишите коричневими нитками. Колись у крамницях важко було придбати нитки та полотно, а тут мені пощастило. Хоч вже збиралася їхати за кордон, купила, за ніч – скроїла і забрала з собою. Саме ця вишивка допомогла мені у перші місяці відволіктися від хвилювань, та стала «моїми ліками» від туги за рідними. Коли вислала подругам фото вишитого плаття, вони дивувались, що й на заробітках я маю час займатися улюбленою справою. Насправді моє хобі стало відрадою на чужині, допомогою при тяжких життєвих обставинах, в які потрапила», – згадує майстриня.
Жінка дорожить своїми роботами, вони наче частинка її душі. І досі п. Любові прикро, що поки її не було, хтось забрав відшивати два рушники – один з калиною, інший – з цвітом каштана – так і не віддав. Коли дізналася про це, навіть заплакала, вишивки для неї цінні, бо вклала багато праці.
– Вишивання – це приємне дозвілля, – продовжує пані Любов, – під час якого можна відволіктися від побуту і зануритися в зовсім інший вимір реальності, де панує натхнення та гармонія. Воно заспокоює, приносить відчуття щастя і умиротворення, розслабляє після напруженої роботи, знімає втому, що накопичилася за день. Бо без захоплень, вважаю, людина не може почувати себе щасливою.
п. Любов вишиває хрестиком, низинкою, бісером, використовує автентичні візерунки зі старих сорочок, зокрема сокальських. З гордістю майстриня показує роботи, над якими працювала півтора роки. Це блузка та сумочка, вишиті сокальським орнаментом чорним по білому. Костюм своєю вишуканістю та красою привертає всіх увагу. Тут вишиті не тільки рукави та перед, але й спинка. До речі, майстриня любить, коли є багато вишиття. Дехто констатує, що її вишивки густо зашиті. На що пані Люба каже, що в кожного свій смак, а їй подобається, коли багато вишивки на полотні. Наче живі, виглядають жовтогарячі соняхи та китиці червоної калини на інших виробах. Майстриня гарно добирає кольори. Вражає витонченістю й костюм з ніжно-бузковими квітами, вишитий малесенькими хрестиками на марлі.
– Скільки праці, скільки терпіння потрібно, щоб вишити сорочку чи такий костюм, – каже народна майстриня Любов Ковалько зі Сокаля, яка прийшла привітати колегу з виставкою та подивитися на її творчий доробок. Зацікавили її картини-образи, бо також вишиває ікони, а позаторік у цьому ж музеї була виставка її робіт.
– Вишиті роботи Любові Ковальчук, – розповідає директор музею «Людина. Земля. Всесвіт» Наталія Покотюк, – варті уваги, вражають майстерністю виконання та своєю вишуканістю. Майстриня по-новому подає автентичні узори сокальської вишивки. Наш музей зберігає, досліджує та популяризує як твори образотворчого, так і декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема, української вишивки, що має давні традиції. Уже другий рік у рамках проєкту «Від автентики до сучасності» ми знайомимо сокальців та наших гостей з неординарними особистостями, талановитими митцями та майстринями Сокальщини та Прибужжя. Окрім робіт знаних митців, в музеї експонуються роботи майстрів-аматорів, зокрема Любові Ковалько, Тетяни Золотоверхової, до них впевнено можна віднести й Любов Ковальчук.
Пані Наталія також розповіла, що напередодні відкриття артвиставки вишиванок майстрині, у музеї відбулася літературно-музична година «Найдорожча і єдина – моя рідна Україна» з поетесою Надією Матвіїв-Тарановою та юною бандуристкою, ученицею Сокальської дитячої школи мистецтв ім. Віктора Матюка Даринкою Ямовою. На жаль, через адаптивний карантин у нас була обмежена кількість відвідувачів. Але дітям було цікаво, вони читали вірші про Україну, а також пані Надії.
– Усі ці заходи, – продовжує п. Наталія, – приурочені Дню Державного прапора та Дню незалежності та є присвятою пам’яті дирек-тору музею та митцю Анатолію Покотюку, який над усе любив Україну, намагався відобразити у своїх творах її історію. Триває експозиція його творчих робіт.
Микола Лисенко – праправнук Тараса Шевченка, приїхав з Черкащини вшанувати пам’ять свого побратима Анатолія Покотюка, він не приховував захоплення роботами сокальської вишивальниці. Каже, що своїми «золотими руками», які створюють такі вишукані вироби, Любов Ковальчук прославляє Україну та вірить, що ця жінка ще створить не одне вишите диво для себе та України. Він урочисто вручив вишивальниці грамоту від Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка за популяризацію вишивки, сприяння відродження духовної спадщини минулого.
М. Лисенко зазначив, що завжди з радістю приїжджає на Сокальщину, вважає, що музей «Людина. Земля. Всесвіт», мабуть, такий єдиний у світі. Тож його треба берегти, підтримувати творчих людей, які тут працюють, дбають про духовне, намагаються зберегти мистецько-культурні традиції краю. Прикро, що пішов у засвіти неординарна особистість, талановитий митець, патріот Анатолій Покотюк.
– Для мене є значимим, що виставка моїх творчих робіт відкрилася у День Державного прапора та День незалежності, – каже пані Люба. – Анатолія Покотюка вважаю своїм хрещеним батьком. Він завжди підтримував мене, заохочував зробити виставку власних вишитих робіт. Але все якось не було часу. Тож у пам’ять про нього вирішила зробити цю виставку. Де б не була, завжди з гордістю говорила, що я – українка й народилася на Україні. А коли ізраїльтяни побачили мої вишивки, дивувалися, невже голкою та нитками можна створити таку красу? Просили навчити, однак ні в кого не вистачало терпіння, щоб бодай закінчити маленьку серветку. Це, мабуть, в українок закладено генетично, бо який ще народ має такі чудові вишиті обереги. Вокальний ансамбль «Краяни» (керівник Оксана Сумбаєва) та юна бандуристка Даринка Ямова виконали пісні та музичні твори, які любив Анатолій Покотюк.
Охочі долучитися до світу прекрасного, можуть завітати до музею щодня, крім понеділка, з 11 до 17 години.
Любов ПУЗИЧ. Фото автора.
