У Народному домі с. Боб’ятин нещодавно гостинно прийняли Духовну місію подружжя Нелі і Марка Вайнскот, які прибули з США. В залі зібрались і дорослі, і діти, а то й цілі родини. Настоятель церкви Пресвятої Трійці с. Боб’ятин о. Петро Палюх відкрив і благословив цей захід, говорячи про величезне значення духовності для людини і всього суспільства, особливо в наш час. Почалося дійство з молитви за Україну.
Коли слово було надане історикукраєзнавцю, голові місцевої «Просвіти», він, в першу чергу, зосередив увагу на постаті патріота України, члена ОУНУПА, учасника похідних груп ОУН«Північ» Миколи Мартинюка (Марцинюка), організаційний псевдонім «Еней», ім’я якого носить наша сільська бібліотека і на фасаді Народного дому в його честь встановлена меморіальна таблиця, а в школі започатковано волейбольний турнір його пам’яті. Це було доречно, адже серед численного зібрання була присутня поважна гостя – Неля Вайнскот, старша дочка Миколи Мартинюка, якому цього року виповнилося б 102 роки. З поважних причин 100річчя його народин не змогли відзначити, тож пошанування нинішньої дати теж вельми актуальне, бо відзначаємо 75річчя утворення УПА і 100річчя проголошення державності України.
Час минув швидко… Народилось нове покоління вже у незалежній Україні. Не кожному відома глибинна історія села, тому присутні дослухались до виголошених слів про життєвий шлях нашого землякапатріота у вже минулому ХХ ст.
Народився Микола Марцинюк (таке його спражнє прізвище) 16 грудня 1915 р. в с. Боб’ятин. Ще в школі проявляв нахил до журналістики, дописував часто до львівських часописів, а також до тижневика «Голос знад Бугу», що виходив у Сокалі, під псевдонімом «Агасфер». За підпільну діяльність проти польської влади не оминув арештів і два роки тюрми. Він став членом ОУН, учасником низки організаційних вишколів. На початку Другої світової війни перейшов «лінію Керзона» і опинився на еміграції. Після закінчення педкурсів почав працювати вчителем в школах Володавщини. З нападом Німеччини на СРСР Микола одержав доручення проводу ОУН влитись у похідну групу ОУН«Північ» під проводом Дмитра МиронаОрлика і Миколи Климишина. Проводив освідомлюючу, культурну і політичну діяльність на теренах Житомирщини і Полтавщини, а в деяких випадках на Києвщині і Дніпропетровщині. Вів щоденникові записи, які після його смерті вийшли окремою книжкою «Спогади з підпілля».
Наприкінці серпня 1943 року, повернувся на рідні терени, стає членом повітового проводу ОУН Сокальщини та референтом інформації та вишколу, займається збором матеріалів та організацією книгозбірень для криївок ОУНУПА. У квітні 1945 року опинився в Баварії і поринув у видання нелегальних журналів ОУН – «Наш шлях» і «Самостійник», згодом редагував журнал «Юнацький шлях» у Проводі юнацтва 34 ОУН. В подальшому став редактором журналу «Авангард»– офіціозу Центрального Комітету спілки Української Молоді (СУМ), опісля входив до керівних органів Товариства Студіюючої молоді ім. М. Міхновського (ТУСМ). В 1952 р. переїжджає в Америку. Виїзджаючи за океан М. Марцинюк, поміняв своє прізвище на Микола Кравчук. Цим прибраним прізвищем він користувався аж до отримання статусу американського громадянина у 1984 році і тоді лише перейшов на прізвище Мартинюк. В 1961 р. закінчує університетські студії у Мічіганському університеті в ЕнніАрбор, здобувши науковий ступінь магістра бібліотекознавчих наук. У цьому ж році влаштувався бібліотекарем слов’янських і східнослов’янських матеріалів у бібліотеці Індіанського університету в Блумінгтоні (штат Індіана), куди переїхав разом з сім’єю.
Найбільший вклад для історії нашого краю зробив М. Мартинюк, ставши головою редакційної колегії історикомемуарного збірника «Надбужанщина», який охоплює терени Сокальщини, Белзчини, Радехівщини, Камінеччини, Холмщини і Підляшшя. Він мав на меті в спогадах, нарисах і розповідях культурноосвітніх діячів, священиків, вчителів, економістів, кооператорів, науковців, в’язнів ворожих тюрм, підпільників, вояків українських армій та інших, щоб зберегти світлі імена від забуття, задокументувати здобутки їхньої жертовної праці і змагань та передати пам’ять про них майбутнім поколінням. ІІІІ томи вийшли у США відповідно у 1986, 1989, 1994 роках, загальним обсягом 2645 сторінок, включаючи в себе понад 256 авторів. Третього тому «Надбужанщини» Микола Мартинюк не встиг побачити, бо 11 січня 1994 р. відійшов у вічність. ІV том «Надбужанщини» (головний редактор Олег Романів) вийшов вже в Україні в 2004 р.
Сім’я Мартинюків виховала трійко дітей: дочок Нелю, Любу і сина Левка. Дружина Зеновія (з дому Чехут) пережила свого чоловік на 23 роки. Вона не раз бувала в Боб’ятині, відвідувала родину, цікавилась життям громади, офірувала на церкву. 17 червня 2017 р. на 92 році життя Зеновія Мартинюк відійшла у кращі світи. Присутні в залі хвилиною мовчання вшанували пам’ять добродійки. Неля Вайнскот подякувала громаді села, що береже добру пам’ять про їхніх батьків. Опісля оповіла про мету і завдання місії. Немає кращого покликання як служіння Богу – призналась вона… Почалась колективна молитва. Дійство згодом переплелося віршами, духовними та патріотичними піснями, які натхненно виконували Ольга Джус, Марія Мартинюк, Галина Микитишин, Надія Пацула, Олеся Семенюк. З неослабним інтересом був переглянутий фільм «Ісус» за мотивами Євангелія від Марка. У проведенні місії також брали участь Олександр Вакалюк, який працює у Всесвітній місії «Україна для Христа» і Сергій Андрієвський – партнер місійних звершень Нелі і Марка Вайнскот, а побували вони вже в багатьох місцях: Дагестані, Казахстані, Татарстані, об’їздили всю Волинь, відвідали Львів, Дубляни. І ось тепер наше село… Всім присутнім місіонери подарували Біблії в перекладі проф. Івана Огієнка, видану «Українським Біблійним товариством» в Києві. Гості мали змогу ознайомитись із сільською бібліотекою, яка носить ім’я М. Мартинюка, сфотографуватись на пам’ять, відвідати численну родину. На другий день місіонери мали ще зустріч із школярами місцевої школи. Учні мали змогу подивитись дитячий фільм про Ісуса Христа, поспілкуватись з місіонерами з рук яких, крім дитячих Біблій і місійних книжочок, одержали футбольний м’яч і канцтовари. Такі зустрічі не забудуться, вони посилають віру в Бога, любов до отчого краю.
Володимир ПОЛЯНЧУК, голова Боб’ятинського осередку Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка.
