Головна Культура Усі українські президен­ти народилися не у Великий піст. Усі шестеро

Усі українські президен­ти народилися не у Великий піст. Усі шестеро

ПІСНЕ ЖИТТЯ

Якось, не минулого літа і не п’ять років тому, а давніше, ми вибрали­ся до лісу на гриби. Або «вирвали­ся», тому, що у віці трохи більше, ніж тридцять, це дуже важко здій­снити.

Дружина, діти маленькі. Хо­четься ж без них однією компанією. Та й не заради грибів власне і їдеться. Головне сам процес. У цей момент читач мав би розуміюче підтакнути. Одне слово, назбирали всі і багатенько. Окрім мене. Доро­гою додому один з приятелів поди­вившись у мій кошик кинув гостре словечко: «Що грибочків так мало набрав? Ти що, у піст народився?». Усі зареготали, мовляв, то ми так, щоб підбадьорити трохи. Усі ж добре знали, що я народився саме у Великий піст і від цього факту ніде не сховаєшся. З цим треба жити. Живу ось, не дуже й нарікаю. Не тільки я, таких добра шоста частина людства. У цей момент народжені у піст мали б загострити свою увагу і прицмокнути: «цікаво, цікаво»…

А хробачок, що глибоко сидить тихенько у підсвідомості, точить з приводу оцього пісного життя. Такий манюній-манюній, а точить. Бо виглядає все парадоксально несправедливо – якщо у Великий піст народився, то все неодмінно має шкереберть іти чи що? Ні, яс­на річ. Просто є гарна нагода зна­ходити у цьому виправдання. Логіки жодної, а така людина картає себе при кожній нагоді. «Всім пре­мію до професійного свята дали, а мене обминули. Я ж в піст наро­джений, можна й «зекономити». Чи відпустку у листопаді. У тоталі­затор ось програв. І ще безліч-безліч чи. Гірше, якщо з роботи потурили. У наш буремний час це не рідкість. Кому жалітися, у кого розради просити? Мотивувати усе пісним життям недоречно. Та й, очевидно, гріх.

Зараз я висловлю одну парадок­сальну річ. Усі українські президен­ти народилися не у Великий піст. Усі шестеро. У цей момент читач мав би зупинитися, зосередитися і подумки порахувати на пальцях до шести, згадуючи кожного нашо­го найвищого достойника. Декого, чи усіх міцненьким словечком. Справді. Три останні Голови Вер­ховної Ради також у «нормальний час» народжені. Перебираю на­родних депутатів від Сокальщини, і також не знаходжу… Хоча, ні – є сл. п. Козярський Богдан Іванович, май­же в один день зі мною появив­ся на світ Божий. Оце так! То як тоді позбутися отого «пісного жит­тя», що шлейфом тягнеться через роки. У Президенти, спікери і депу­тати, виявляється, не можна, уро­дини гідно справити – зась. В умовний будень кожен тобі дорікне: «що ти з пісним обличчям хо­диш?..» Німа сцена, нульові емоції і підвищене серцебиття натомість.

Таке враження, що й Україна «помічена» цим незбагненним пісним життям, як тавром якимсь. Стільки років борсається-борсаєть­ся, а щасливого берега все не вид­но. Не буду вдаватися до епітетів і порівнянь. Достатньо й одного речення. Зрештою, кожен може відкинути газету і поміркувати осо­бисто. Добру жменю заспокійливих випити при цьому. У піст нервува­тися не гоже, тож залишаймося оптимістами. Попри все.

Життєвий годинник калатає. Рік за роком. Знову Великий піст, знову день народження. Чергове. Не таке яскраве, як тоді, коли грибів не приніс. То все непотрібна метушня, он сонечко кличе, гладить лагідно обличчя: «не спи, березневий день довгий-довгий, тебе чекає чимало корисних справ». Воно розумне, не допитується, що в тебе на душі. Хоч вона і просить Свята. Не мож­на. Бо Великий піст. До цього треба прагнути. Очищуватися. У кожного це індивідуальне. Не хочу і не буду вдаватися до церковних канонів стосовно цього. Вони дуже лояльні стали. Читач у цей момент мав би вчергове зосередитись на якийсь час і прорікти щось своє сокровен­не. На кшталт: «добра нагода пого­ворити про це зі священником»…

Років з двадцять тому поцікавив­ся у відомого гумориста Гриця Дра­пака з Тернополя, який у березні виступав у Червонограді, чи дореч­но якось зменшити яскраві веселі шоу під час Великого посту. На що отримав просту й зрозумілу відпо­відь: «усе що стосується професій­ної діяльності людини не можна обмежувати». Щось подібне мені казали й інші достойники. Все за­лежить від споживача, є запит, не­одмінно буде й пропозиція. Незалежно від дати. А значить народже­ному у піст можна й потрібно ски­нути з себе пута упередженості і поринути у світ невідомості і споку­си. Агов, читачу! Що скажеш? Бачу що задумався і мовчиш. А коли так, то раджу хоча б телевізор не вмикати без потреби. Не тільки у дні суворого стримання, а й кожно­го дня. Багато свідомих українців давно відмовились від «ящика». І не шкодують про це.

Великий піст – час випробування і час сподівання. Очікування світло­го величного! Так є, так має бути для кожного з нас. Незалежно від дня народження.

Олег ЛЕСЬКІВ.