ПІСНЕ ЖИТТЯ
Якось, не минулого літа і не п’ять років тому, а давніше, ми вибралися до лісу на гриби. Або «вирвалися», тому, що у віці трохи більше, ніж тридцять, це дуже важко здійснити.
Дружина, діти маленькі. Хочеться ж без них однією компанією. Та й не заради грибів власне і їдеться. Головне сам процес. У цей момент читач мав би розуміюче підтакнути. Одне слово, назбирали всі і багатенько. Окрім мене. Дорогою додому один з приятелів подивившись у мій кошик кинув гостре словечко: «Що грибочків так мало набрав? Ти що, у піст народився?». Усі зареготали, мовляв, то ми так, щоб підбадьорити трохи. Усі ж добре знали, що я народився саме у Великий піст і від цього факту ніде не сховаєшся. З цим треба жити. Живу ось, не дуже й нарікаю. Не тільки я, таких добра шоста частина людства. У цей момент народжені у піст мали б загострити свою увагу і прицмокнути: «цікаво, цікаво»…
А хробачок, що глибоко сидить тихенько у підсвідомості, точить з приводу оцього пісного життя. Такий манюній-манюній, а точить. Бо виглядає все парадоксально несправедливо – якщо у Великий піст народився, то все неодмінно має шкереберть іти чи що? Ні, ясна річ. Просто є гарна нагода знаходити у цьому виправдання. Логіки жодної, а така людина картає себе при кожній нагоді. «Всім премію до професійного свята дали, а мене обминули. Я ж в піст народжений, можна й «зекономити». Чи відпустку у листопаді. У тоталізатор ось програв. І ще безліч-безліч чи. Гірше, якщо з роботи потурили. У наш буремний час це не рідкість. Кому жалітися, у кого розради просити? Мотивувати усе пісним життям недоречно. Та й, очевидно, гріх.
Зараз я висловлю одну парадоксальну річ. Усі українські президенти народилися не у Великий піст. Усі шестеро. У цей момент читач мав би зупинитися, зосередитися і подумки порахувати на пальцях до шести, згадуючи кожного нашого найвищого достойника. Декого, чи усіх міцненьким словечком. Справді. Три останні Голови Верховної Ради також у «нормальний час» народжені. Перебираю народних депутатів від Сокальщини, і також не знаходжу… Хоча, ні – є сл. п. Козярський Богдан Іванович, майже в один день зі мною появився на світ Божий. Оце так! То як тоді позбутися отого «пісного життя», що шлейфом тягнеться через роки. У Президенти, спікери і депутати, виявляється, не можна, уродини гідно справити – зась. В умовний будень кожен тобі дорікне: «що ти з пісним обличчям ходиш?..» Німа сцена, нульові емоції і підвищене серцебиття натомість.
Таке враження, що й Україна «помічена» цим незбагненним пісним життям, як тавром якимсь. Стільки років борсається-борсається, а щасливого берега все не видно. Не буду вдаватися до епітетів і порівнянь. Достатньо й одного речення. Зрештою, кожен може відкинути газету і поміркувати особисто. Добру жменю заспокійливих випити при цьому. У піст нервуватися не гоже, тож залишаймося оптимістами. Попри все.
Життєвий годинник калатає. Рік за роком. Знову Великий піст, знову день народження. Чергове. Не таке яскраве, як тоді, коли грибів не приніс. То все непотрібна метушня, он сонечко кличе, гладить лагідно обличчя: «не спи, березневий день довгий-довгий, тебе чекає чимало корисних справ». Воно розумне, не допитується, що в тебе на душі. Хоч вона і просить Свята. Не можна. Бо Великий піст. До цього треба прагнути. Очищуватися. У кожного це індивідуальне. Не хочу і не буду вдаватися до церковних канонів стосовно цього. Вони дуже лояльні стали. Читач у цей момент мав би вчергове зосередитись на якийсь час і прорікти щось своє сокровенне. На кшталт: «добра нагода поговорити про це зі священником»…
Років з двадцять тому поцікавився у відомого гумориста Гриця Драпака з Тернополя, який у березні виступав у Червонограді, чи доречно якось зменшити яскраві веселі шоу під час Великого посту. На що отримав просту й зрозумілу відповідь: «усе що стосується професійної діяльності людини не можна обмежувати». Щось подібне мені казали й інші достойники. Все залежить від споживача, є запит, неодмінно буде й пропозиція. Незалежно від дати. А значить народженому у піст можна й потрібно скинути з себе пута упередженості і поринути у світ невідомості і спокуси. Агов, читачу! Що скажеш? Бачу що задумався і мовчиш. А коли так, то раджу хоча б телевізор не вмикати без потреби. Не тільки у дні суворого стримання, а й кожного дня. Багато свідомих українців давно відмовились від «ящика». І не шкодують про це.
Великий піст – час випробування і час сподівання. Очікування світлого величного! Так є, так має бути для кожного з нас. Незалежно від дня народження.
Олег ЛЕСЬКІВ.