Головна Культура В Сокальській бібліотеці відбулася творча зустріч

В Сокальській бібліотеці відбулася творча зустріч

«ЗЕМЛЯ ТРИМАЄТЬСЯ НА ТРЬОХ КИТАХ: ЛЮДЯНІСТЬ, ДОБРОТА І ВІРНІСТЬ»

Ці поетичні рядки Володимира Шовкошитного стали лейтмотивом творчої зустрічі з ним, яка відбулася в Сокальській центральній публічній бібліотеці. Сокальці мали змогу поспілкуватися з неординарною особистістю – поетом, прозаїком, публіцистом, громад­ським, політичним, державним діячем, а також – видавцем.

Представила столичного гостя директор бібліотеки Христина Дасюк, яка відзначила непересічний вклад п. Володимира в україн­ську історію та культуру, популяризацію книг, зокрема українських, серед молоді. В. Шов­кошитний один з тих, хто творив історію України. Його життя сповнене надзвичайних подій, що співпадають по значенню з основними віхами в житті України: керівник групи ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, організатор і учасник перепоховання борців за волю України Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина, народний депутат України першого скликання. А в минулому – геофізик, інже­нер-теплоенергетик, доктор філософії в галузі політології, співавтор Декларації про Суверенітет України, Акту проголошення незалежності України та Конституції України, президент Міжнародної організації «Союз Чорнобиль» (1990–2003), один із засновни­ків Української екологічної асоціації «Зеле­ний світ», активний учасник всіх Майданів.

Володимир Шовкошитний – автор 5 збірок поезій, кількох прозових книг: «Тяжкий хрест», «Герої народжуються на могилах героїв», «Мерехтіння зникань, «Кров – свята», музичних альбомів: «Фантомний біль», «Занедбаний рай», «Барди Чорно­биля», співавтор сценаріїв фільмів: «Поріг» (1988), «Просвітлої дороги свічка чорна» (1989), «Чорнобиль, трагедія і надія»(1996), «Хрест» (1996), «Я українець». Він є заснов­ником і директором видавництва «Україн­ський пріоритет», назва якого не просто слова, а основне гасло діяльності, має в пріоритеті пропаганду саме української кни­ги, українського автора, української історії.

«Український пріоритет» видав понад двісті книг прози, поезії, публіцистики, науко­вої літератури. Серед авторів – сім лауреатів Шевченківської премії та сім номінантів на неї, які представляють всю Україну: від Ужгорода до Каховки, від Чернігова до Одеси, від Львова до Харкова. Також у ви­давництві друкуються автори з Канади, США, Іспанії та Швеції.

Христина Дасюк наголосила, що й сам бібліотечний гість є володарем багатьох відзнак.

Спілкуючись з читачами, письменник роз­повів про свою творчість і про найяскравіші епізоди з життя. Перша збірка його поезій «Эхо апреля» вийшла в 1987 р. російською мовою. Зараз він пише лише українською. У вірші «Я – укра­їнець» автор взиває: «Прости мені, прапра­діде-козаче,// Прости мені, мій споконвічний краю,// За те, що на чужинській мові плачу, // Об тім, що мови рідної не знаю».

Як керівник видавництва «Український пріоритет», п. Володимир робить дуже важ­ливу справу: торує шлях до читача для бага­тьох відомих і починаючих авторів. Геог­рафія його подорожей Україною дуже широка. Тільки в рамках останньої поїздки він побував у Нововолинську, Сокалі, Черво­нограді, Золочеві, Миколаєві. Зокрема, зус­тріч у головній книгозбірні району стала присвятою новинкам видавничої діяльності. В. Шовкошитний представив як свої автор­ські книжки, так і відкрив імена вже знаних й незнаних творчих особистостей: «Коли і скільки заплатили Іуді Іскаріоту» (Ігор Мель­ниченко); «Тексти та їх інтерпретація» (Ліна Костенко); власні – «Якщо ім’я тобі Людина» та «Чорнобиль. Я бачив»; «Рюрик», «Ас­кольд» та «Олег – імператор русів» Леся Качковського, «Меч Арея» та «Яр» Івана Білика та інші.

Книжкові новинки від Шовкошитного зав­жди цікаві, показують минувшину або сьо­годення з особливого ракурсу, спонукають до роздумів, націлюють на позитив, пропагу­ють українство, підкреслюючи могутність і силу духу нашої Великої нації. Однією з таких книг є «Яр» Івана Білика.

Після смерті автора легендарний Анатолій Дімаров згадував, що коли у 1958 році Іван Білик показав видавцю свій «Яр», в якому були згадки про Голодомор, каторги, торту­ри, успіхи і помилки Повстанської армії, пар­тизанські стратегії, то він порадив не тільки не друкувати його, а взагалі сховати. Видан­ня такого роману совєтська цензура ніколи б не дозволила, а сам автор мав усі шанси бути заарештованим. Білик дослухався порад видавця і сховав свій «Яр» на довгі 50 років. Таким чином роман зберіг той масштаб, ті ж гостроту і трагічність.

Інша книга Івана Білика «Меч Арея» – один з перших українських бестселерів, з’явився у 1972 році. Цей історичний роман руйнував совєтську концепцію «єд­ності трьох братніх народів» і стверджував, що Київ виник у V сторіччі, а не в ІХ. Книгу одразу ж заборонили, вилучили з бібліотек і знищили. Самого ж Білика за неї цькували кагебісти та ЦК: вимагали публічно відрек­тися від описаних у книзі поглядів.

За весь час «Меч Арея» 17 разів переви­давався в Україні, США, Канаді та Великій Британії.

Пан Володимир наголошував, що відповіді на запитання, які хвилюють українців, варто шукати, зокрема, і в актуальних та патріотич­них книжках видавництва «Український пріоритет».

Автор також зупинився на своїй художньо-документальній повісті «Чорнобиль. Я ба­чив». На його думку, не існує жанрів поза життям, яке, саме по собі, є жанром всеохопним. «Крім «Чорнобиль. Я бачив», немає жодної книги в світі, яка б так детально описала, що відбулося у Чорнобилі:

«Я був єдиним письменником з-поміж інженерів на атомній станції. Із кожним, хто вижив, мав бесіду, навіть професійну дис­кусію: а що відбулося? Знав усіх, хто загинув, до єдиного. Знав результати роботи всіх комісій, які там працювали», – сказав він.

Його книга дає відповідь на головні питан­ня, що постали після Чорнобиля, показує духовний зв’язок героїв, майданівців та учасників АТО, позаяк усі 33 роки після Чорнобиля автор був в епіцентрі українського життя. В пам’ять про аварію на Чорнобильській АЕС, яка зруйнувала долі десятків тисяч місцевих жителів, забрала життя та здоров’я учасників ліквідації аварії, Володи­мир Шовкошитний побудував церкву у рідному селі Світанок Переяслав-Хмель­ницького району Київської області.

Книгою-ключем у своїй творчості автор вважає історичну трилогію «Кров-свята», яка складається з романів: «Хресна путь», «Білий кречет», «Боривітри» й охоплює період з 1904 року до 22 лютого 2014-го. Книги з цієї трилогії – найбільше продаються за всі роки існування видавництва «Укра­їнський пріоритет» (із 2011-го).

«Це з одного боку є гімном Переяслав­щині, бо перша книга повністю про неї і половина третьої також. Це моя спроба на ос­нові історичних документів, на основі життєдіяльності п’яти поколінь людей створити храм української державності без риштувань», – зазначив поет.

На думку В. Шовкошитного, щоб бути ус­пішним і впізнаваним письменником недостатньо лише таланту: «Письменник – це більше, ніж талант. Це неймовірна праця. З 1980 року, коли відчув у собі творчий по­тенціал, я сплю від чотирьох до шести годин. Немає такого районного центру в Україні, де б не був. Це поза тим, що книги ще й пишу, редагую, перекладаю і видаю, що не так просто» …

В. Шовкошитний не вперше приїжджає в Сокаль, підтримує дружні зв’язки з район­ною книгозбірнею, каже, що Сокальщина – це патріотичний край, що для нього, як для українсько-буржуазного націоналіста (таким себе вважає), є знаковим: «Сокальщина зачаровувала мене своїм патріотизмом ще в 90-ті роки минулого століття, коли обрала депутатом першого скликання Верховної Ради Ярослава Кендзьора. Відтоді завжди придивляюся до політиків, що презентують цю територію у парламенті».

Запитую у п. Володимира: хто він в душі більше – поет чи прозаїк? І чую у відповідь: «Я є літератором у широкому розумінні цього слова. Є дві речі, які підтверджують існування Бога – це музика і поезія. Поезія пишеться душею, а проза – розумом. Пишу прозу розумом і талантом, а поезію – духом. Іноді мене пробиває на прозу, іноді на поезію. І починаю писати», бо «у слові – Все­світу магічність і вічна таїна, і вічність – безсмертя нашого зразок».

Видавець наголошує на важливості книги у нашому житті: «Друкована книжка, попри очевидні переваги електронної, й досі про­довжує бути актуальною. Змінюються видав­ничі технології, змінюється і книга. Художня література розвиває уяву читача, докумен­тальні твори знайомлять з досвідом інших людей, наукові видання збагачують знання, розвивають інтелект»…

Письменник переконаний, що українська книга має майбутнє:

– Українська книга, література, поезія сьо­годні переживають ренесанс – відродження, – констатує він. – Є купа талановитих імен, серед яких можна назвати Леся Качковського. Він до знайом­ства зі мною написав дві книжки, а тепер за півтора року видав ще п’ять. Три із них – це трилогія про Русь, яку двічі перевидав. Щорічно у видавництві виходить друком від 50 до 60 новинок. Пандемія лише підтверди­ла, що українці люблять читати. Наше ви­давництво не закрилося, а перейшло пра­цювати в режим-онлайн. Ми не звільнили жодного праців­ника, а, навпаки, ще прийня­ли. Українська книжка нині популярна і це радує.

Володимир Шовкошитний захоплююче розповідав про нові книги та їхніх авторів, вражав своєю ерудицією та майстерністю презентувати твори. Так і хотілось одразу взяти до рук книгу і «зануритись» у її непов­торний світ. Ніхто й не помітив як швидко минув час. Присутні з цікавістю оглянули нові книги, які привіз видавець, охочі могли придбати їх, а також отримати автограф на згадку від автора.

Наостанку голова Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос», поетеса Любов Бенедишин подякува­ла письменнику та видавцю Володимиру Шовкошитному за його невтомну проукраїн­ську діяльність та подарувала на згадку про чудову зустріч останнє число альманаху «Соколиний край» та свою поетичну збірку.

Володимир Шовкошитний є багатогран­ною особистістю, робить дуже багато для України, невтомно несучи рідне слово поміж люди. Однак найбільша його заслуга в тому, що він руйнує радянські міфи та відроджує історичну правду про Україну.

 Любов ПУЗИЧ.

 Фото автора.