Останнім часом струмок нашого творчого життя, з об’єктивних і суб’єктивних причин, дещо сповільнився. Тож ми дуже раді, що одного передсерпневого дня одній неймовірно харизматичній жінці прийшла думка запросити членів літературно-мистецького об’єднання «Колос» долучитись до чудового мистецького дійства біля Тартаківського палацу. Маю на увазі волонтерку, членкиню громадської організації «Спадщина.UA» Катерину Дулиш, яка спільно з однодумцями докладає чимало зусиль, щоб привернути увагу громадськості до проблем цього архітектурного шедевру, врятувати палац від природнього руйнування. Отримавши від нас згоду, невдовзі пані Катерина опублікувала на сайті громади запрошення на «Поетичний калейдоскоп»: «Відкрийте для себе неосяжне, геніальне та величне! Доробки, які торкають найпотаємніші струни душі та серця! Поезія, яка надихає творити, переживати, відчувати та мріяти! Безкінечний калейдоскоп слів, який подумки переносить у світ власних історій та спогадів!» З вдячністю за таке щире і щедре представлення, ми, прихопивши з собою примірники альманаху «Соколиний край», власні видані книжки та нотатники з новими віршами, вирушили у Тартаків, на мистецьке рандеву. Їхали з хвилюванням і зацікавленням, адже більшість із нас ще не бували в цьому сакральному місці… З Добрячина прибули Ганна Кузьмак та Надія Самсін, Лідія Гій-Шишка – з Войславичів, автор цих рядків – зі Сокаля. Невдовзі долучився до нас уродженець Тартакова, нині мешканець Боб’ятина Володимир Полянчук. Облаштувавши виставковий стелаж з нашим творчим набутком: кілька чисел альманаху, поетичні збірки Любові Бенедишин («Літа проминальна літургія», «Шлях до Воскресіння», «Дарунок Сізіфа»), Володимира Полянчука («Мріється Україна», «І журавлі, і небо»), Ганни Кузьмак («Дорога до себе»), Надії Самсін («Мереживо душі») та іншими збірками, – ми змогли вповні насолодитись довколишньою красою та величчю палацу, яка вперто проступає крізь «шрами» та «рани» напівзруйнованої будівлі. Розбуялий парк шелестів нам про щось своє, сокровенне, стіни палацу навіювали своє… Лиш ставай і з завмиранням серця вслухайся, відчувай… Благо, в нас часу на це було достатньо. Адже початок літературного заходу довелось відстрочити на кілька годин, – доки не з’явились перші охочі до поетичного слова. Тож ми встигли і про історію палацу та його мешканців дізнатись, і цікавих світлин біля тематичних фотозон наробити, і смачними яблуками з саду Володимира Павловича поласувати, і смаколиками й кавою, запропонованими організаторкою, пригоститись. А Ганна Кузьмак, усамітнившись під вербичкою, навіть створила кілька поетичних експромтів, які згодом зачитала учасникам «поетичного калейдоскопу» та слухачам. Натхненню сприяли й проникливі ніжні мелодії, які занурювали в хвилі роздумів, підносили до небес…
А заки дійство ще не почалось, після розлогої змістовної розповіді юного екскурсовода Богдана Козійчука, Володимир Полянчук провів нам свою екскурсію: наче лабіринтами його незабутніх спогадів, ми мандрували колишніми кімнатами та коридорами палацу. Адже ці стіни бачили нашого колегу молодим і закоханим: тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною… Старожили Тартакова ще пам’ятають, як тут кипіло шкільне життя, сповнене мрій і сподівань… А нині не один сучасник, мабуть, запитує в себе, в часу, в Бога – чому така сумна доля в цієї будівлі? Чому так мало цікавимось своєю історією?… І ось нарешті передпокій палацу Урбанських готовий до літературного дійства.
Ведуча й організаторка п. Катерина Дулиш запросила до мікрофона Почесного голову ЛМО «Колос», історика, краєзнавця Володимира Полянчука, який розповів трішки про себе, про своє бачення ситуації з палацом і прочитав кілька віршів, присвячених Тартакову та колишньому Тартаківцю (це стерте з мапи село досі болить поету). Далі слово мала голова ЛМО, авторка цих рядків, Любов Бенедишин, яка зауважила, що відчула нині в цих стінах присутність любові. А ще зізналась, наскільки вражена непростою долею непересічної особистості – Марії Урбанської. Присутні з цікавістю послухали нового вірша, присвяченого останній власниці палацу:
ЛЮБОВ ЖИВЕ…
Марії-Ружі Урбанській
Просіяти зоряне і зоровЕ:
В любові натура не панська –
Вона ж бо і досі відкрито живе
під небом палацу Урбанських.
У неї тут спогади: всім дати лад!
І мрію мережити – звичка:
Ось-ось біля входу (чи, може, вже над)
Знайома зупиниться бричка.
І пані всміхнеться, така як була,
І ступить на землю шляхетно.
Спитає в любові: «Ну, як ти жила?
Чи скрізь почувалась причетно?
Спасибі, що пам’ять про все бережеш,
І світло впускаєш у вікна.
Ці стіни втомились від тиші, авжеж…»
…І раптом, спрозорівши, зникне.
Лиш вітер шукатиме слід від коліс
І Ружі парфюм – у повітрі.
І час, що здавалось, байдужий до сліз,
Торкнеться любові: «На… витри…»
Опісля надали слово відповідальному секретареві Лідії Гій-Шишці. Поетка готує до друку власну збірку. На цій зустрічі вона прочитала кілька нових поезій, зачарувала присутніх глибиною думки і розмаїтістю образів, метафор. Далі жартівливими рядками, влучними експромтами, патріотичним настроєм доповнила «поетичний калейдоскоп» Ганна Кузьмак, член Української асоціації письменників, одна з найстарших і найдосвідченіших представників «Колосу». Зацікавила присутніх і ніжна, легітна, мереживна поезія Надії Самсін. Кожне слово, почуття, емоція – невибагливо прості, зрозумілі, тож торкають найпотаємніші струни серця. Гадаю, нікого не залишив байдужим і виступ Оксани Блащук, родом з с. Завишень. Вона прочитала кілька неординарних поезій зі своєї збірки «Оголено». Нам теж було приємно ближче познайомитись з пані Оксаною. На завершення пролунали вірші наймолодшого з присутніх авторів – Богдана Козійчука. До речі, в нашому останньому числі «Соколиного краю» юнак представляє «молоде зерня Колосу». Окрім власної поезії, він представив слухачам вірш переможниці Міжнародного літературного конкурсу ім. Марії Урбанської Галини Хохонь, який надрукований в однойменному альманасі. Авторка в поетичних рядках зуміла передати настрій сучасного споглядальника, відтворила не лише історичну канву долі родини Урбанських, а й зафіксувала архітектурні особливості палацу. Тож «поетичний калейдоскоп» у Тартакові справді був розмаїтим, різнобарвним, переливався непересічними віршованими візерунками. Шкода лише, що слухачів було не так багато, як би нам хотілося. Народ почав збиратися надвечір, коли почала спадати серпнева спека і відпустили сільські нагальні клопоти. Попереду, за насиченою програмою заходів, на гостей чекало ще багато цікавого: концерт музичних та співочих колективів, костюмовані сценки тощо… А ми залишили «під небом палацу Урбанських» частинку своєї душі і власні книги – для благодійного поетичного аукціону. Нехай і вони послужать добрій справі – порятунку цієї архітектурної й історичної пам’ятки від метастазів байдужості та руйнування.
Любов БЕНЕДИШИН,
голова ЛМО «Колос», членкиня Національної спілки письменників України.
