Головна Культура Віктор Матю­к з Карова – один з подвижників національного відродження

Віктор Матю­к з Карова – один з подвижників національного відродження

Світлина справа відтво­рює над­гробний пам’ятник Вікто­рові Матюку споруд­жений у 1937 році. Автори відомі скульптори: А Пав­лось і А. Коверко.
Світлина справа відтво­рює над­гробний пам’ятник Вікто­рові Матюку споруд­жений у 1937 році. Автори відомі скульптори: А Пав­лось і А. Коверко.

Доброю традицією, ще від початку нашого відрод­жен­ня, стало у селі Карові, що на Сокальщині, святку­ван­ня пам’яті відомого укра­­­­їн­ського композитора, священника Віктора Матю­ка, який тут прожив значну частину свого життя і похо­ва­ний.

Належав композитор до тієї верстви галицької (світ­сь­кої і церковної) творчої інте­лігенції, яка в часи національного відродження другої половини XIX і пер­шої половини XX століття, спрямувала свою культур­ну і релігійну діяльність в єдине русло – національне відродження Галичини.

Ціла когорта тодішніх свя­щенників-композиторів: І. Лаврівський, М. Вербиць­кий, П. Бажанський, С. Во­робкевич та ін. в умовах ку­ль­турного занепаду галиць­кого суспільства, поглинан­ня української культури па­ну­ючою тоді польською ку­ль­турою, усвідомили, що ви­к­о­нуючи, як до цього часу, лише церковно-служ­бові чини, не можливо від­родити національно-куль­турне життя в Галичині, її дальше чекає духовний за­не­пад, асиміляція. І ось ці сподвижники національ­ного відродження зуміли знайти шлях до національ­ного утвердження. Усвідо­мивши українську духовні­сть як цілісну сутність, що скла­дається з двох розга­лу­жень релігійної і світської культури, яка має корені ще в дохристиянській добі, вони, поряд з церковною твор­чістю, приступили і до популяризації надбань на­родної культури, показав­ши приниженому галича­ни­ну глибини його віковіч­ної предківської духовності, його страждальну і героїчну історію, його обряди, зви­чаї, і його найбільший скарб – народну пісню.

Серед цієї когорти, у та­кому напрямку, плідно пра­цював і отець Віктор Матюк (1852 – 1912 рр.) – компози­тор, активний громадський і культурний діяч, творча і громадська діяльність яко­го може послужити і нині прик­ладом умілого при­ще­п­лення народних духовних скарбів у церковну діяль­ність і відродження на цьо­му ґрунті української самобутності.

Творча і громадська ді­яль­ність Віктора Матюка досить широка – це музичні обробки народних пісень, створення власних музич­них творів, організація на­род­них хорів, випуск у світ першого у Галичині об’єм­ного пісенного збірника «Бо­ян», написання навча­ль­них музичних посібників і інших збірників народних і релігійних пісень та музич­них творів. І все це активно впроваджувалось в життя галицького суспільства. А ще треба згадати, що пара­лельно з музичною діяль­ністю, він активно займався і громадською, серед іншо­го і народною лікувальною практикою. Також Віктор Матюк активно відроджу­вав у селі забуті народні тра­диції, серед них вели­кодні обрядові хороводи – веснівки, гагілки (у Карові їх називали «голубка»). Зав­жди у Великодні свята, отець Віктор Матюк разом із своїми дітьми скликав на сільський майдан, чи біля цер­кви молодь і разом, взявшись за руки, відрод­жували уже тут забуті давні традиційні великодні хоро­води. Це було так багато­людно, так урочисто (зі спо­гадів старожилів, учасників тих дійств), що дух захоп­лювало, не хотілося розхо­дитись до пізньої ночі. По­ди­витись на ті небачені ча­рівні пісенні дійства при­їз­дили люди з усіх навко­лишніх сіл.

Так коротко кількома ряд­ками можна охопити той довгий, важкий і величний шлях національного відрод­­ження, яким ступав впро­­довж свого творчого жит­тя і отець Віктор Матюк.

На жаль, сьогоднішні ве­ликодні свята у багатьох нинішніх селах, де не впро­ваджуються народні тра­диції, стають творчо збід­неними, безбарвними, зат­ра­чаючи ту віками витво­рену самобутню природу українського Великодня – небесне і земне воскресін­ня. Закінчив свою земну до­­рогу Віктор Матюк 8 квіт­ня 1912 р., у Великодній по­не­ділок, і карівчани, дот­ри­­муючись церковної тра­ди­ції, кожного року вшано­­вують його па­м’ять саме в цей святковий день.

Степан ІВАСЕЙКО.

Світлина справа відтво­рює над­гробний пам’ятник Вікто­рові Матюку споруд­жений у 1937 році. Автори відомі скульптори: А Пав­лось і А. Коверко. У 1946 р. над цим пам’ятником позну­щалися совєтські «визво­лителі»: пострілами розби­ли йому голову. У першій половині 1960-х р. його від реставрував скульптор Є. Дзиндра.