ЩАСТЯ, ПОМНОЖЕНЕ НА ДВА
Минулої неділі ми відзначили День матері. Мама. Це слово, яке для багатьох було першим у житті. Ми говорили його, коли раділи, коли боялись, коли вагались. Мама – це ще й ангел-охоронець, завжди оберігає від неприємностей, переживань і проблем. Вона більше, ніж будь-хто, радіє успіхам дітей, розуміє, підтримує їх і з глибоким болем переживає невдачі. Підтримує нас своєю молитвою, любов’ю, теплом, ніжністю і добротою. На жаль, що вони значать для нас ми усвідомлюємо лише коли втрачаємо…
Мимоволі, йдучи по вулиці, мою увагу привернула молода мама, яка везла сина у візочку. Дитя щось сказало і потягнуло ручки до неньки. Вродлива, кароока молода жінка взяла його на руки і ніжно обійняла. Враз поряд почулось: «Мамо! Мамочко!». Підбігла маленька донечка-дошкільнятко, вручила неньці букетик маргариток та пригорнулася…
Обличчя жінки сяяло ніжністю та добротою… Так і замилувалась ними. Недарма в народі кажуть: найдорожче намисто жінки – це руки дитини, які її обіймають. Мабуть, це і є материнське щастя. Промайнуло в голові, що попри все найбільш безцінний подарунок від Бога – це материнство.
Невдовзі розговорилась з жінкою, щасливою мамою виявилася сокальчанка Наталія Бурко. Вона мама двох діток – Алінки та Давидка. За професією перукар, але зараз у декретній відпустці.
– Бути мамою для мене – це найбільше щастя, яке може відчути жінка, – вважає вона. – Переконана, що скільки б років не пройшло, а кожна мама пам’ятає ті перші хвилини довгожданої зустрічі зі своєю дитиною. У мене це щастя помножене на два, бо маю доньку Аліночку, їй шість років, а молодшому, Давидкові, лише рочок. Вони щодня наповнюють моє життя яскравими фарбами! Ти радієш, коли твої діти сказали перші слова та зробили перші кроки, коли збираєш доньку в дитсадок чи коли бачиш сина, який тихенько посапує у ліжечку… І вмить забуваєш усі неприємності, коли діти тебе обіймають і кажуть «люблю»…
Наталія Бурко каже: «Щаслива, бо поряд чоловік та діти. У кожного з нас родина – це найдорожчі люди, які нас оточують. І коли вони поруч та у безпеці – це справжнє щастя. Війна навчила це цінувати».
Чоловік Наталії – Володимир був в АТО, потім працював за кордоном, а коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, повернувся додому, пішов добровольцем на фронт. Він не міг більше залишатись на чужині, коли його рідні у небезпеці, a ворог обстрілює українські міста та села. Воював у різних гарячих точках. Чотири місяці тому отримав поранення в руку і нині проходить реабілітацію вдома. Cеред близьких серцю людей: батьків, дітей та під опікою коханої дружини, легше відновлювати сили. Володимир сказав: «Mої крила, моє щастя – це сім’я! Це добре усвідомив ще в АТО. На фронті миттєво переосмислюєш життєві цінності, і розумієш, що найважливіше – це сім’я. Українські захисники захищають свою землю, свої родини, щоб їхні діти і внуки могли жити у незалежній Україні і говорити рідною мовою, знали свою історію, своє коріння… Ми знаємо за що воюємо і це додає нам сили і відваги».
– Люди бажають так багато, – каже п. Наталія. – Я ж бажаю одного… Щоб ми перемогли, а діти росли щасливими під мирним небом України.
Любов ПУЗИЧ.
