Минулого тижня (21 квітня) відкрито та освячено меморіальну дошку в пам’ять про Героя Сокальщини, що загинув, захищаючи Україну, в зоні АТО – Романа Галаса. Роман народився 1 грудня 1975 року в Сокалі. Закінчив СШ №1 зі золотою медаллю. Навчався на географічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка. Після одруження переїхав у Млинів, працював у Луцьку на заводі. Під час четвертої хвилі мобілізації у лютому 2015 року призваний до служби. На жаль, його офіцерський шлях виявилася коротким. 8 серпня 2015 р. під час бойових дій поблизу Артемівська командир взводу 16го окремого мотопіхотного батальйону, старший лейтенант, уродженець Сокаля, 39річний Роман Галас загинув. 11 серпня поховали Романа Галаса на новому цвинтарі у Сокалі поряд з двома іншими сокальськими Героями, які полягли у зоні проведення АТО, Віктором Сиваком та Романом Лагном.
Роман Галас проживав у селі Млинів, що на Рівненщині, у Сокалі – мешкають батьки.
На подвір’ї гімназії імені Олега Романіва зібралися учні, родичі, друзі загиблого, прийшли віддати честь Герою й жителі Сокаля.
Бойові побратими Романа – Володимир Доляницький і Микола Журавльов – зняли полотно з меморіальної плити. А священики з храму св. ап. Петра і Павла Ярослав Кащук, Ярослав Валюх, Андрій Дутчак, Михайло Ментух освятили меморіальну дошку, що увіковічнює пам’ять про Героя Романа Галаса, і разом з присутніми помолилися за упокій душі полеглого воїна.
Митрофорний протоієрей о. Ярослав Кащук, зокрема, сказав:
– Ми прийшли вшанувати сина, чоловіка, батька, який віддав своє життя за єдність і свободу України. Роман вартий нашої пам’яті, нашої пошани і любові. Молимося, щоб ця його жертва не була даремною, і свято віримо, що так воно й буде. Господь обдарує Україну миром, щоб не страждали батьки та діти…
Присутні вшанували світлу пам’ять Романа хвилиною мовчання. Біля меморіальної дошки поклали квіти, запалили лампадки.
«Це вже третя меморіальна плита, третя пара очей щодня зустрічає нових учнів. Віктор Сивак, Валентин Приход, Роман Галас. Кожен у свій час щоранку піднімався стертими сходами у знайомі класи, тут минали найкращі та юнацькі роки, формувалися характери. Звідси йшли у світ, розлучаючись із друзями та вчителями», – зазначила ведуча цього заходу Галина Тимчишин.
Класний керівник Марія Назарук з болем у серці та жалем звернулася до усіх присутніх та однокласників словами про Романа, який ріс розумним і допитливим, серйозно ставився до навчання, любив всі предмети, бо вважав їх потрібними у повсякденному житті. Його цікавила історія України, він її знав не зі шкільних підручників, а з різних джерел, які вишукував сам. А ще дуже багато читав. Знав багато про Бога, вірив у Нього, був відкритим для Нього і для людей. В нашій школі катехизацію вів отець Петро, і Роман з ним постійно спілкувався. Робив все з великою відповідальністю. Був доброзичливим до вчителів, старших, друзів, ніколи не відмовлявся допомогти однокласникам… І як прийшов час захищати Україну, Роман сказав: «Хто, як не я?» Він не міг поступити інакше, бо любив Україну. Нехай пам’ять про нього залишаться в наших серцях, а його коротке життя буде прикладом для наступних поколінь.
Ровесниця Галина Федаш зазначила, що увіковічнюючи пам’ять дорогого однокласника, її переповнюють подвійні відчуття. З однієї сторони – це почуття гордості за те, що мали можливість навчатися поряд з такою людиною. Роман був дуже добрим, толерантним, вихованим, гідним та надзвичайно мудрим. А скільки тепла, добра вклали в нього його батьки! За це їм велика шана і подяка. А з іншої сторони – всіх переповнює почуття великого жалю і смутку. Бо не так би мали зустрічатися однокласники. Обірвалося життя Романа, обірвалося на півслові, на півдумці. Скільки добрих справ він ще міг би був зробити. Але сепаратистська куля і війна забрали його життя. Герої не помирають. Герої залишаються жити у наших серцях, у нашій пам’яті та наших думках.
«Трагедія родини Галаса – це трагедія нашого міста, трагедія держави. Саме тому колектив гімназії, яку очолює Любов Омеляш, ініціював і спільно з випускниками 1993 року та сучасними гімназистами реалізував задум про встановлення пам’ятної дошки на приміщенні, щоб увічнити пам’ять про нашого випускника» – підкреслила Галина Тимчишин.
Ексголова Сокальської РДА Олег Пелих сказав, що важко бачити сльози рідних, які пройшли ще й бюрократію. Адже треба було доводити, що Роман загинув. Тож пам’ятаймо, що життя Героя не пройшло даром. Вдячний йому, що обороняв рідну землю від агресора, зупинив його.
Болить зранена душа близьких за цими молодими людьми, які мужньо захищали суверенність рідної землі, віддали за неї життя, і лишається тільки пам’ять:
Я схиляю чоло перед Богом і вами,
Україно й родино, що шукаєте шлях із мороку безнадії,
Перед тими, хто вірить у майбутнє Вкраїни,
Перед тими, хто в пеклі війни залишив усі мрії!
У заході взяли участь головний редактор газети «Трибуна», голова правління закарпатської «Просвіти» Павло Федака, депутат Ужгородської районної ради Роланд Цебер, в. о. голови Ужгородської філії «Асоціації інвалідів АТО» Руслан Ференці, представники Закарпатського ОМВК, ректор Рівненського інституту підвищення кваліфікації, колишній очільник Млинівської РДА Алла Черній.
Герої не вмирають! Вони тут з нами на землі! Лише тихенькотихенько сплять їхні душі на небі. І спостерігають за нами. Бо немає правди на землі – вона на небі. Ми плачемо, вони теж плачуть. Їхні душі горять героїчним жовтоблакитним полум’ям! Полум’ям віри в те, що жертва їхня – недаремна!
Про трагічну історію загибелі Романа Галаса розповів побратим Микола Журавльов, котрий знав його з червня 2015 року:
– Це була дуже шляхетна людина, патріот нашої Української держави. Роман стійко обороняв свій взводний опорний пункт, який знаходився біля населеного пункту Зайцево. Так трапилося, що мобільна група, яку я очолював, була в цьому селі. І я бачив, як чітко віддавав накази старший лейтенант Роман Галас. Шкода, що так трапилося, десь вбачаю і свою провину, може цього не треба було починати – ворушити це осине гніздо, яке в тому напрямку було. Між опорним пунктом і до бандформувань десь чотириста метрів. Трошки далі – окупована Горлівка. Кожної ночі з 21 години літали безпілотні літальні апарати, які вели розвідку на нашій території. І з 22 до другої години ночі їхнього перемир’я, яке вони підписали у Мінську, не було: били з усіх видів озброєння… Роман стійко стояв на нашій українській землі. І 8 серпня 2015 року, коли я вже вийшов з війни, а не з зони АТО, проходив реабілітацію, мені подзвонив командир батальйону і розповів про ту сумну звістку.
Лікуватися уже не міг, тому що знав стaршого лейтенанта Галаса, який допомагав моїй мобільній групі у боротьбі із контрабандою, яка на той час йшла. Він віддав своє життя за нашу рідну незалежну Україну… Дякую директору гімназії та всім небайдужим людям, які вирішили відкрити меморіальні дошки військовослужбовцям, котрі загинули на війні. Тому що не можна дати загинути їм двічі: перший раз – коли в них влучила куля чи осколок, другий – це коли ми про них забудемо. А час іде. Деякі думають, що «моя хата скраю, і так воно пройде». Але цього не повинно бути. Молодь повинна пам’ятати цю війну… Дуже багато крові українців пролито. Але Україна – єдина. Хотів би щоб в Сокалі був споруджений пам’ятник чи меморіал загиблим військовослужбовцям (назвав прізвища чотирьох людей, завдяки яким відкрито меморіал в Ужгороді). Влада цього не зробила, а ми – зробили. Ми пам’ятаємо: 22 чоловіки загинуло тільки з Ужгорода. Треба всюди проводити урочисті заходи. А не те щоб в кабаках спиватися, бо цього хоче агресор, щоб була тут наркоманія, алкоголізм. Якщо ми цього недопустимо, то Україна процвітатиме, це стовідсотково, адже ми – сильна нація.
Павло Федака розповів про всі бюрократичні перепитії відновлення доброго імені Романа Галаса. Тодішній прем’єрміністр Арсеній Яценюк відіграв дуже важливу роль – він дав доручення створити відомчу комісію, до якої увійшли представники Генеральної прокуратури, Військової служби правопорядку, Судовомедичної експертизи, Служби безпеки України, Микола Журавльов і деякі інші військовопосадові особи, які могли б дати відповідні роз’яснення. У підсумку проведене розслідування, у ході якого виявлено дуже багато фотоматеріалів з місця інциденту і згодом обставини загибелі (підриву) перекваліфікували. Тому чорноту з бойового офіцера Романа Галаса знято.
Дружина Романа – Ірина, мама Олександра висловили подяку підполковнику Миколі Журавльову, Павлу Федаці за вагомий внесок у боротьбі за встановлення безпосередніх причин загибелі Романа Галаса. А вчителям, учням, усім сокальчанам – за пам’ять про чоловіка, батька і сина.
Холодний смуток душу охопив,
Дощем заплакав… Свічка догорає…
Він недожив, недоростив, недолюбив…
Та праведна душа не помирає…
Вона у небі… Там і правда…
І сам Господь вже їх оберігає.
Щодня учнів, перехожих зустрічатимуть і проводжатимуть Герої з меморіальних таблиць. Вони нагадуватимуть кожному, що випускники школи поклали свої життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні. Допоки ми живі – житиме й пам’ять про наших Героїв! На завершення Соломія Міщій виконала пісню «Молитва до неба». А рідні, близькі, друзі побували на могилі Романа Галаса, поклали квіти.
Василь СОРОЧУК.
Фото автора.
