Волонтерський рух Перв’ятич: найнеобхідніше – захисникам

Ніщо так не об’єднує лю­дей, як біда… Сьогодні вона на всіх одна… Війна… Просто слово. П’ять літер. Але скіль­ки асоціацій пробуджує в нас воно! Біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими лю­дьми, ненависть та любов…

Ще чотири місяці тому ми не могли собі уявити, що на нашу Батьківщину прийде війна. Люди об’єдналися проти російського агресора і ведуть боротьбу на всіх фронтах.

Від першого дня повно­ма­с­штабного вторгнення росій­ської федерації в Україну, при­ватний підприємець Юрій Микитюк з Перв’ятич разом з односельчанами теж актив­но включилися у волонтер­сь­к­у діяльність для допомоги Зб­ро­йним силам України та громадянам, евакуйованим з територій нашої держави, де проходять бойові дії.

З перших днів війни було організовано волонтерський пункт з прийому, сортування та роздачі гуманітарної до­помоги. Сюди усі бажаючі жи­телі громади, наші зем­ляки з-за кордону приносили і передавали продукти хар­чу­вання, засоби гігієни, ме­дикаменти, одяг, теплі речі та необхідні господарські то­вари. Водночас, мобілізувавши всі сили, жіночки-во­лонтери виконували і нині це роблять: випікають кондитерські вироби, ліплять варе­ники та ще багато різних важливих і потрібних справ. Пан Юрій організовує всю роботу, доставляє і надає сам необхідні для цього бо­рошно, цукор, м’ясо та ін.

– Початок повномасш­таб­ного вторгнення рф в Украї­ну, багатьох наших співвіт­чизників застав на роботах в інших державах, зокрема, і в Польщі. Чимало українців виїжджали за кордон з діть­ми, бо вже після перших днів війни, пережили страхіття, –сказав Юрій Ми­китюк. – Бага­то наших людей почали ор­га­нізову­вати гума­ні­тарні вантажі з Польщі. Се­ред них і мій зять Іван, який займаєть­ся бізнесом, й уже на­лагодив контакти з поль­ськими дру­зя­ми. І я також товаришую з багатьма. До­лу­чилися й українці з Австрії, Німеччини, Фінляндії. Ми зве­р­нулися до них про до­помогу. Були дні, що до п’яти фур привозили продукти хар­чування, засоби гігієни, ліки, одяг… Всі хотіли бути ко­рисними для своєї держа­ви, а не сидіти, склав­ши ру­ки, споглядаючи що буде. Ад­же потреба зали­шається в усьому. А ще зус­трічали і допомагали укра­їнцям, які прибували з те­риторії, де про­ходили бойові дії. Я най­няв людину, щоб займалася моєю роботою, сам же почав волонтерити.

Команда волонтерського пункту за цей час увійшла в ритм роботи, як сказав Юрій, «у колію», щодо допомоги і вій­­ську, і переселенцям. Він показав кімнати, в яких ще чимало різного одягу, засобів гігієни, дитячих іграшок. Ста­ло трохи менше, бо роздали за призначенням, а раніше було дуже багато «закиданих речами» кабінетів.

Спочатку забезпечили усіх переселенців, приїжджали з усього району. Передавали все необхідне у БФ «Карітас»-Сокаль, довантажували бу­си, котрі прямували до на­ших воїнів.

Чимало переселенців (бу­ли з Київської області) повер­нулося додому, то нині допо­­­магаємо більше людям з інва­лідністю з тимчасово оку­пованих територій.

Юрій, ніяковіючи, зазна­чив, що «не вмів робити цієї роботи, і, можливо, ще нині не все виходить», але ста­рається, щоб конкретна пе­редача була доставлена до адресата, який її потребує. Бо знає, як буває, на жаль, щось «може загубитися до­ро­гою». А це дуже болісно. Сьогодні, в основному, пере­дають посилки через Укр­пошту. Але і «воюємо». Ось через «Експресо» відправили у Чернігів посилку, яка йшла сім днів, а вже 21 день там лежить, бо не можуть її дос­тавити.

До речі, через волонтер­сь­кий пункт понад тисячу людей отримали допомогу. І всі вдячні за таку турботу. Дехто телефонує, вислов­лює слова подяки. Сьо­годні, для прикладу, був дзві­нок з Харківської області. В себе вдома родина Микитю­ків прийняла дев’ятеро тим­часового переміщених осіб з Київщини (Ірпінь), яких зус­тріли випадково. Також теле­фонували і дякували за все, а, головне, не могли пові­рити, що виділили хату, не взявши за це ніяких коштів. Ті телефонували родичам на Донеччину, а вони не по­вірили в це. Так що бачимо, є люди різні. Мав місце один випадок: прийняли, догоди­ли, а ті поїхали, навіть не по­дякували. Ми, звичайно, на них не ображаємося, зна­ємо, що люди можуть пере­бувати в різних стресових ситуаціях.

І продовжив:

– Хлопцям (а їх більше сім­десяти), які з нашої округи (Спасів, Княже, Боб’ятин, Горбків, Поториця, Тартаків, Жвирка, Сокаль, Лучиці, Ле­щатів, навіть й Червоноград) через військкомат, йшли до війська, ми видавали (зви­чай­но, якщо кому було це потрібно) спальні мішки, за­соби гігієни, сухопродукти, одяг. Наші дівчата були і вдень, і вночі, все пакували, відправляли. Нині з багатьма Захисниками підтримуємо контакти, адже вони на пе­редовій, і якщо щось необ­хідно, передаємо їм посилки. Одним словом, повністю пе­реключилися на Збройні сили України.

– Сьогодні люди не мають вже такої можливості нада­вати допомогу (йде 127 день вій­ни – 30 червня), як раніше. І тому, щоб «не сидіти без ро­боти», почали випікати пе­чиво. Закупили дві електро­пічки, одну – позичили. По 4-5 дівчат виходять регулярно по змінах (3-4), – продовжив Юрій Микитюк. – Стараємося залучати всіх, щоб знали, що допомагають нашим воїнам виборювати Перемогу. Про­шу їх потрохи залучати й ді­тей, щоб вчилися також ви­пікати сухе печиво. Думали і про булочки, але тут з логіс­тикою трохи тяжче. Але налагодилася робота з варе­никами. Відразу їх варимо, сортуємо по відрах і відправ­ляємо хлопцям на фронт. Ми контактуємо з волонтерами зі Сокаля: з «Карітасу» (Ма­р’яною Яремчук), з Іриною Батьковою, Христиною Ча­па­­ріною. Передаємо їм, а во­ни далі. Дізнаємося, що ма­шину відправляють на пере­дову, і ми все свіженьке пе­редаємо. Днями, крім варе­ників і печива, Захисникам передали півтора тисячі яєць, які приносили люди. А колектив Комунального зак­ладу дош­кільної освіти (ке­рівник Лариса Кова­ль­­чук) спільно з жите­лями готували обі­ди та ве­чері для пра­цівників райвійськ­комату.

Борошно на печиво надає сам приватний підприємець, а також ТОВ «Перв’я­тичі-Агроком» (Роман Вараниця), яйця, сметану – жителі Пер­в’ятич і Спасова. А руками прекрасних панянок виготов­ляються пе­чива, ліпляться вареники та ви­конуються ін­ші роботи. Богдана Саган­ська, На­талія Бачало, Ірина Бі­лець­ка, Анастасія Лизун, Зо­ряна Михайлишин, Євге­нія Оксе­нюк, Надія Леван­дов­ська, Галина Лизун, Галина Мики­тюк, Світлана Мармаш, Оль­га Новосад, Тетяна Ста­ш­ке­вич, Лариса Семенюк, Тетя­на Віра, Софія Дещиця за зміну випікають до 30 кг печива, ліплять 70 кг варе­ників.

Активно допомагали у будь-яку годину доби при на­вантаженні та розвантаженні автомобілів Тарас Віра, Ва­силь Курило, Іван Бабіга, Богдан Семенюк, Андрій Саганський, Петро Бачало, Тарас Грабовий, Олег Де­щиця.

Сьогодні, як ніколи, ми по­винні бути хоробрими і силь­ними, розуміти, що лише в єд­ності і згуртованості укра­їн­ський народ переможе во­рога. Українські солдати вис­тоять, якщо вся країна буде допомагати їм.

І тому приватний підпри­ємець Юрій Микитюк спільно з однодумцями й надалі продовжують свою волон­терську діяльність (до речі, вони купили й автомобіль, десять тисяч гривень дав п. Юрій, вносили кошти й дів­чата). Адже знають, що лише спільними зусиллями наших Захисників та сильним во­лон­терським рухом наша кра­ї­­на досягне Перемоги над російським агресором!

Тому всіляко допомагають Збройним силам України, аби їхній бойовий дух не згасав, а снаги побороти ра­шистів ви­стачало їм на всіх.

Як сказала п. Ірина Біле­цька, зять якої на фронті з початку війни, «ми переда­ємо смаколики військовим і молимося за їхні життя, не­хай береже Бог їх та нашу Україну». А Захисники дяку­ють колективу волонтерсь­кого пункту, що долучився до ку­лінарного фронту. В єд­нос­ті сила на­роду!

Василь СОРОЧУК.

Фото автора та Юрія Микитюка.