Громадський активіст, а нині захисник України сокальчанин Юрій КОВАЛИК побував вдома у відпустці, а минулого понеділка повернувся до побратимів з батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького. Разом з ними він брав участь в бойових діях в районі проведення АТО. Нині їх доля звела знову, і знову вони воюють проти того ж самого ворога – російського агресора.
В інтерв’ю сокальчанин розповів, що спонукало його піти до війська, наскільки змінилось його життя та чим займається підрозділ, в якому він служить. Про це та інше далі…
– Пане Юрію, коли вирішили для себе, що підете до війська?
– Ще у 2014 році, коли рашисти почали захоплювати Крим. Був в АТО. У 2016 році демобілізовали. У мирному житті працював водієм-далекобійником у Європі. З початком повномасштабного вторгнення рашистського загарбника, не вагаючись, зв’язався з побратимами нашого батальйону імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького. Домовились про зібрання у Києві в частині. 27 лютого 2022-ого вже був у столиці та отримав зброю. По-іншому бути й не могло. Наш батальйон складався з 80 відсотків хлопців, котрі були в ньому з 2014-ого. Ми один одного знали, тож нам було набагато легше.
– Пане Юрію, в Сокалі Вас знають як громадського активіста, правдолюбця, патріота… Ці риси характеру допомагають чи шкодять під час служби?
– По різному бувало, все залежить від командування. Є такі командири, котрі розуміють критику, дослуховуються до порад, до думки інших. А є навпаки, що можуть вигадувати різні покарання. Але наш підрозділ, як один кулак. Ми один за одного горою, а проти 25 хлопців нічого зробити не зможуть. Ми знаємо точно, що далі «нуля» не пошлють.
– На якому напрямку фронту обороняли Україну? Як нині виглядає ситуація?
– Наш батальйон з перших днів брав участь у боях за місто Київ. Потім був схід, Студенок, Ярова, Соснове, Білогорівка, Кремінна… На жаль, у цих боях загинуло багато побратимів. Пам’ять про них та їхні подвиги буде жити вічно. На початках було дуже важко. Наша артилерія практично не працювала, не вистачало боєприпасів, зараз ситуація покращилась, хоча і москалі вибрали для себе пріоритетні напрямки
і зібрали на них більше сил.
– Чи забезпечені наші захисники продуктами, амуніцією, чи мають достатньо зброї та боєприпасів? У чому відчувають потребу?
– Продуктами забезпечені. Це тушонка, крупи, картопля, але це ще треба мати, де приготувати. Під кулями на «нулі» багато не наготуєш. Але наші сокальчани-волонтери неймовірні. Разом з побратимами щиро дякуємо їм за це. Ми практично завжди мали готову їжу, яку треба було тільки розігріти.
Амуніція практично також на волонтерах. Завдячуючи їм маємо тепловізори, автомобілі, квадрокоптери, планшети, генератори, старлінки…
Зброя і боєприпаси є, але не в такій кількості, в якій би хотілося. На мою думку, зараз йде накопичення озброєння для майбутнього контрнаступу. Щодо потреб, то вони є у всьому, чим допомагають волонтери. Щось десь згоріло, чи підбили, чи вийшло з ладу. Це війна…
– Пане Юрію, як рік повномасштабної війни змінив особисті погляди та життєві цінності?
– За цей важкий рік зрозумів, що найцінніше – це людське життя. Бо дуже важко втрачати побратимів, які з тобою пліч-о-пліч нищили ворога. Надзвичайно приємно бачити вдячні обличчя українців у визволених селах чи містах. А найголовніше – це щасливе майбутнє наших дітей. Маю велику підтримку своїх найрідніших – дітей та батьків. Донька Анастасія приїздила до мене у зону бойових дій. Вся в тата.
– Чи на воєнних дорогах зустрічали земляків?
– Звичайно, що зустрічав, неодноразово. Зустрічі були короткими, але приємними.
– Чим будете займатися після нашої перемоги?
– Перш за все, поїду на море. Відпочину, а далі візьмуся за свою улюблену справу. Буду подорожувати і працювати, можливо навіть і в США.
– Сокаль та сокальці, як і усі міста України та українці стали надійним тилом для ЗСУ. Як на Вашу думку, змінилося наше місто після повномасштабного вторгнення? Яким бачите його розвиток в майбутньому?
– Як змінилось місто? А ніяк… Як був Сокаль містом у ямі, так і залишився. На днях прочитав у фейсбуці допис одного депутата про збір коштів для озеленення центру Сокаля. На мою думку, це недобрий жарт. У Сокаль потрібно залучати інвесторів. Це і робочі місця, і дохід у бюджет громади. Без залучення інвесторів, наше місто в майбутньому може перетворитись на смт.
Але зараз це ще не на часі… Спершу потрібно перемогти ворога. Вірю, перемога не за горами. Нині український народ відстоює себе як націю, бореться за право бути і жити… Ми захищаємо свою землю, свою свободу, свою державу. Це усвідомлюють усі, навіть діти. І усі, чим можуть і як можуть, підтримують ЗСУ і вірять у них. І це дає українським захисникам велику мотивацію, бо ми знаємо, що воюємо за своє щасливе завтра, за майбутнє своїх дітей…
У перші місяці повномасштабного вторгнення, коли ми деокуповували населені пункти під Києвом, друзі та волонтери кинули клич про збір коштів для придбання автомобіля для нашого підрозділу… Без авто на «нулі» дуже важко. Кошти зібрали дуже швидко. Принагідно, хочу подякувати всім волонтерам, сокальчанам, друзям з-за кордону за допомогу та підтримку.
– Дякую за розмову. Низький уклін Вам та усім нашим українським захисникам, які боронять рідну землю та захищають кожного з нас. Слава Україні!
Розмову записала Любов ПУЗИЧ.