На «новому» цвинтарі у Сокалі освятили пам’ят­ний знак «Дзвін Пам’яті»

«ДЗВІН ПАМ’ЯТІ» У ПАМ’ЯТЬ ПРО НАШИХ ЗАХИСНИКІВ-АНГЕЛІВ

На «новому» цвинтарі у Сокалі, 15 березня, поруч з Алеєю Слави, на якій спочивають Герої – Захисники України, освятили пам’ят­ний знак «Дзвін Пам’яті». Ініціатива споруд­ження цього пам’ятного знаку належить народному депута­ту України Михайлу БОНДАРУ. Балки на опори для дзвону – це бампер від машини «Урал» , яка потрапила під ворожий обстріл та уламки ме­талу, привезені з Ізюма, Дружківки та Констян­­тинів­ки.

На заході з освячення дзвону священники Ярослав Кащук, Михайло Назар і Володимир Жар­ський від­правили панахиду за полеглими Героями.

Підготували пам’ятне віче вчителі та слухачі Сокальської Малої академії наук учнівської молоді імені Ігоря Богачевського. Ве­дучі Дмитро Дещиця, учень 11 класу Сокальської ЗШ І-ІІІ ст. №4 та Вікторія Теслюк, учениця 10 кла­су Сокальського ліцею №1 імені Олега Романіва. Вони, зокрема, наголосили, що «сьо­годні ми в глибокій скорботі схиляємо голови і ко­лі­на перед пам’яттю тих наших Героїв, котрі несли прапор боротьби за Україну!»

Присутні виконали Славень та хвилиною мов­чан­ня вшанували всіх загиблих у війні, яку розпочала росія проти України.

Зі словами вдячності та підтримки родин, які втратили найцінніше у боротьбі з ворогом – синів – о. Ярос­­лав КАЩУК сказав:

– Зібралися знову на жалібну і сумну подію в пам’ять про загиблих Героїв. Від того часу коли розпочалася війна, понад десять років тому, то вся Україна, як та Велика п’ятниця Великодня, плаче і ридає за погиблими воїнами. Разом з матерями і батьками, разом з дітьми-сиротами, разом всім людом. І не мож­на потішити того плачу, бо Їх немає. Ні­чим не загоєний і не заспо­коєний жаль. Особ­ливо коли приходимо на цвинтар на їхні мо­гили, то та могила стає рідніша, як наш дім. Тут, у мовчанні і молитві єднаймося з Ними, згадуймо все прожите життя від маленьку аж до того часу, коли Їх хоронили. Згадуємо прожиті роки, і ще більший жаль і печаль, і не можна заспокоїтися. І так цей тягар несемо все життя. Тягар смутку, камінь на душі. Після Великодньої п’ятниці завжди є Великдень – Воскресіння. Бо Ісус Христос каже не тільки жін­кам, чи апостолам, чи своїм виб­раним: «Не затримуйтеся. Ідіть далі, ідіть у Га­лілею, ідіть до світла». Так само і нам, не треба затримува­тися біля гробу. Тільки треба йти далі. Так само як ті наші Герої. Вони не затримувалися, а йшли у бій, за перемогу. І свято вірили, що перемога прийде. І тому не треба тут ні печалі, ні жалю. “Жи­ве лиш той, хто не живе для себе, хто іншим дарує життя”. Вони дали життя нам усім. Так, дали життя, бо в Сокалі ніхто не стріляє, бом­би не падають. І ми ще вільні. Але якою жер­твою, якою ціною. І тому, як пам’ять за загиблими Героями, споруд­жено цей Дзвін. Це атрибут християнства. З давніх-давен дзвін кликав як тривога. По всьому світі дзвони ставлять там, де найбільше мучеників. Двадцять років тому посвячував дзвін на Майданеку, де загинув наш священник Омелян Ковч. Як чути дзвін, то хрис­тияни хрестяться, бо він відганяє злу силу і дає нам пам’ять, щоб ми не забули Героїв… Па­м’ятаймо про родини загиблих. Є така оповідь. Коли мама Героя молиться на могилі, приходить журналіст і каже: “Я вам зроблю фото”. У відповідь: «Сину не роби, бо я така страшна, зап­лакана» «Ні, я вам зроблю від серця, щоб ви добре вийшли». Все потрібно робити від серця. Так як матері. І так само наша Батьківщина – Украї­на – потребує, щоб ми від серця любили її, як ті Герої, які віддали найкраще і найдорожче – своє життя…

Священники освятили “Дзвін Пам’яті”. Під його зву­ки ведучі зачитали прізвища загиблих і по­мер­­лих від ран Героїв. Їх сімдесят два. Пішли у зас­віти найкращі сини… Ті, кому б творити Украї­ну, продовжувати рід український, бути нашим май­бутнім. Натомість, вони стають нашою істо­рією…Не забудемо! Не пробачимо!

Далі слово мали:

Михайло БОНДАР,

народний депутат України:

– Сьогодні – День добровольця. І ті дівчата, і хлоп­ці добровільно пішли захищати Батьківщину, зна­ючи про небезпеку, що можуть втратити жит­тя. Але номером один у них було: захист України, захист суверенітету. Зачитували прізвища за­гиблих Героїв, багатьох не знав, можливо пере­сікався з ними. Але багатьох знав, починаючи з Майдану – Юра, Роман, ще один Роман. Тоді по­чалася боротьба, тих хлопців я знав. І дуже хоті­лося, щоб не забували за них, за їхній подвиг. Не забували їхні родини. Щоб мешканці нашої громади пам’ятали тих хлопців, які віддали життя. Дуже дякую всім, хто долучився до створення цього Дзвону Пам’яті: проектантам, всім, хто допоміг матеріально, хто встановлював цю конструкцію. Низький уклін вам. Приходячи сюди, дзвонячи у цей Дзвін, впевнений, що кожен пам’ятатиме наших хлопців-Героїв, які віддали життя за кожного з нас, за всю Україну. Шана їм, низький уклін родинам. Ми переможемо обов’яз­ково!

Андрій ДЯЧЕНКО,

начальник Червоноградської районної військової держадміністрації:

– Найперше дякую Михайлу Леонтійовичу за його жертовність. А також усім добровольцям, які зорганізувалися і стали на захист держави, незважаючи ні на що. Це було викликом усього сус­пільства, всіх нас. Цей дзвін не тільки як пам’ять, а як відлуння тих сердець, які віддали своє життя за волю у боротьбі за Україну. І цей дзвін нагадуватиме, що боротьба продов­жується, і це для нас дуже важливо. Нас всіх мають об’єд­нувати: Віра в Бога, любов до України і прагнення перемогти росію у тій страшній війні. Тому що поки буде існувати росія, завжди буде небезпека для України.

Сергій КАСЯН,

Сокальський міський голова:

– Цей Дзвін Пам’яті – пам’ять за всіх за­гиб­лих Героїв у російсько-українській війні. За тих добровольців, які, не рахуючись ні з чим, зали­шили сім’ї, і пішли відстоювати на­шу незалеж­ність, нашу державу. 56 Героїв нашої громади віддали життя за Україну. На жаль, сьогодні отримали тра­гічну звістку: героїчно загинув на Донеч­чині, у Покров­ському районі, біля насе­леного пункту Нєдєльське, мешка­нець села Горбків, 1998 року народ­ження, мо­лодий хло­пець Трохимчук Ва­силь Володи­миро­вич. Сьогодні схиля­ємо голови перед всіма загиблими Героями, хто похо­ваний тут, і всіх, хто загинув.

Від родин загиб­лих Героїв Аліна ЛУТЧИН сказала: «Дякую всім, хто до­лу­чився до ство­рен­ня цього пам’ятного знаку, зокрема пану Михайлу і нашій вла­ді. А також духовним слу­жителям, які моляться за наших воїнів, що пам’я­тають про нас, підтри­му­ють родини. Дякую всім. Не забуваймо наших Героїв».

Микола ПАСЬКО,

доброволець, перший заступник Сокальського міського голови:

– Мені тяжко говорити, тому що коли отець бив у дзвін, я згадував прізвища тих хлопців, які вже ніколи не повер­нуться до своїх родин, до своїх сімей. Мав честь служити у 103 бригаді Територіальної оборони, яка з перших днів почала формувати у свої ряди добровольців. Мав честь служити з такими людьми, перед якими схиляю голову, тому що є ті, що не втекли, а з перших днів повернулися з-за кордону, зали­шили свої родини, своїх дітей, і пішли боронити Україну. Хочу низько вклонитися родинам тих хлопців, які вже не вернуться. Вклонитися ма­терям, дру­жинам, батькам своїх побратимів, які теж ле­жать під Прапором. Я вам дякую. Коли били у дзвони, згадував про тих хлоп­ців, яких ще не можуть при­везти і поховати, тіла яких ле­жать ще на полі бою, їх не можу­ть звідти дістати, тому що позиції були захоплені ворогом. Але сьогодні стою тут, дивлюся на цей дзвін, за який дякую Михайлу Леонтійовичу, і дивлюсь в цей символ України, символ наших воїнів. Тому що ці балки, при­везені теж з-під обстрілу, така си­ла була удару, що їх викри­вило, порвало. А серед тих балок висить дзвін, який блищить, як ду­ші наших хлопців. Перекона­ний, так, як ми в свій час бр­­али за приклад воїнів ОУН-УПА, які від­дали своє життя, вони воювали в багато гірших умовах, не мали тої підтримки, яку маємо ми. Але вони воювали за Україну. І Україна зараз є. Я переконаний, що ті хлопці, які віддали своє життя, віддали його недаремно. Віддали за кожного з нас і за май­бутнє покоління. За своїх дітей, за своїх внуків. Переконаний: Україна буде, тому що вона вже настільки омита кров’ю, настільки ця наша земля багато­страж­дальна, вона мусить залишитись, бо має Боже покровительство. Війна змінила кожного з нас. І ця трагедія, яка живе в багатьох людях, теж змінила кожного з нас. Але дає можливість сьо­годні ціною життів найкращих наших воїнів об’єд­натися і робити ту Україну, за яку вони загинули.

Від імені всієї громади Сокальщини де­путат міської ради, директор МАН Світлана Мусій подякувала за встановлення дзвона, як символу пам’яті: родинам наших загиблих Героїв; Михайлу Бондару; Віталію Гри­сю­ку; Тарасу Панасу; Сергію Юкову; Ярос­лаву Войтовичу; Василю Царю; Любомиру Лолі; Ігорю Біляєву; Андрію Біляєву; Богдану Скопику; Святославу Добрянському; Володимиру Смалю; архітектору Вік­тору Штикалу; Володи­миру Коваль­чуку; працівникам Сокаль­ської міської ради; колективу житлово-комуналь­ного господарства та всім небайдужим українцям. Кожному, хто прийшов роз­ділити пам’ять про Героїв.

Тож нехай цей символічний дзвін якнай­швид­ше сповістить про ПЕРЕМОГУ і наші Захисники повернуться додому!

Василь СОРОЧУК.

Фото автора.