Друга половина літа і осінь 1944-го позначені активною боротьбою загонів УПА з російськими загарбниками, які на той час розпочали терористичний розгул в західній Україні, залучаючи до цього значні військові сили.
Серед багатьох боїв того часу – це бій біля Пирятина, про який складена пісня «Кам’янка Пирятин», бої біля Хлівчан, Магерова, і один з великих боїв – це бій в місцевості Перехрестя, що знаходиться в півтора кілометра на захід від тодішнього села Іваньки. Відбувся він 29 серпня 1944 р., на другий день після спалення населеного пункту.
Ті ж ворожі загони що 28 серпня знищили село, на другий день зранку знову зі стріляниною вдерлися на пожарища і не заставши людей, увійшли в ліс і розгорнули загальну облаву з метою знищення як іваньківського населення, так і повстанських загонів.
Треба сказати, що в Іваньках, до його спалення і навколо в лісі, перебувало кілька повстанських сотень – курінь «Галайда», командир Дмитро Пелип, «ЕМ», «Євшан», а в садибі лісничівки був розміщений штаб ВО «Буг», шеф штабу Мирослав Онишкевич«Богдан», «Лютий», «Орест». Тож вони в час підходу окупантів до села, з метою його спалення, відійшли в західному від Іваньків напрямку, і там в лісовій місцевості, що називається Перехрестя, зайняли свою бойову позицію. Очевидно вони сподівалися зіткнення і до нього приготувались.
А загальна картина бою була така. Велике більшовицьке угруповання у кількості 10 тисяч солдат, що шукало в той час по всіх тутешніх теренах повстанські загони, охопило широку територію – від села Гійче з півдня і до карівських полів з півночі, оточуючи весь лісовий масив, що тягнувся між цими селами. Одна частина просувалась з північної сторони лісу, карівським полем, друга частина посувалась південною стороною по дорозі Мости – РаваРуська. Обидві обстрілювали ліс з північної і південної сторін (від Карова і Гійча), з артилерії. Третя середня, йшла лісом, що, як було вище згадано, пройшовши спалене село і увійшовши в глибину лісу, просуваючись в сторону урочища Перехрестя, де і натрапила на опір повстанців, які тут уже їх чекали. Добре захищена каналами, річкою і старими деревами, місцевість була вдало вибрана для проведення бою. Саме тут і зосередився повстанський курінь.
Бій почався зранку масивним гарматним обстрілом по всьому лісу. Перший живий наступ був в напрямку, де дислокувалась чота Коваленка. Вона успішно відбила його. Згодом почався бій по всій лінії оборони, де були сотні Беркута, Перемоги і Куліша. Впродовж дня наступ повторювався десять разів. Всі їх було успішно відбито. Десятий був під самий вечір. Повстанці, знаючи тактику ворога, його сподівались. Курінний «ЕМ», підбадьорюючи бійців на наступний бій, повідомив, що після нього будемо непомітно залишати позиції. Так і сталось. Успішно відбивши ворога, вночі повстанці непомітно відійшли зі своїх позицій, подавшись (Перемога і Куліш) у східні сторони, а Беркут на північ, за ріку Солокію. Це відбулося 29 серпня 1944 р. Наступного дня, більшовики, не маючи інформації про рух повстанських загонів, знову навмання почали обстріл з двох протилежних (Карів – Гійче) сторін по опустілих повстанських позиціях, обшукуючи весь лісовий масив між Гійчем і Каровом.
Архівні джерела стверджують, що у тому бою загинуло біля п’яти сотень більшовицьких солдатів. Наші втратили чотирнадцять убитих, чотири тяжко і сім легко ранених. Серед них загинули «Сокіл» і «Зірка» з с. Забір’я. Усі вбиті похоронені в тепер оновленій іваньківській братській могилі біля новоспорудженої каплиці. Серед них Ванько Григорій і Боднарчук Микола з Карова, Курило Федір з Остобіжа (нині Острівок), Петрашкевич Степан з Домашева. Усі решта – невідомі. У цій братській могилі і навколо неї похоронено біля сімнадцяти повстанців.
Про цей бій описано в книзі «Літопис УПА» т. 12, с. 415.
«А що ж мирні іваньківчани, які зійшлись на свої пожарища? Почувши приближення нападників, більшість нас, уже під свистом куль, скрилися в лісі в північносхідній стороні лісу, недалеко дібровського присілка Пільце.
Сидимо тихо у багні (матері з дітьми), чекаємо смерті, всюди по лісі, близько і дальше, падають, розриваються тяжкі заряди, а там на захід, за якихось півторадва кілометри йде шалений бій. Таким було те триденне наше укриття, з якого ми, дякувати Богові, вийшли живими».
Отака доля моєї іваньківської землі, опалена вогнем, порита кулями, засіяна трупами, полита сльозами і насамкінець, уже тепер, поросла чагарниками і лісом, ховаючи свою мирну, хліборобську багатовікову історію і останню трагічну сторінку свого буття у глибокі сховища лісової тиші…
У неділю, 25 серпня, о 15:00, в місцевості Перехрестя відбудеться посвята новозбудованого пам’ятного знаку в пам’ять цього бою.
Їхати туди треба через Іваньки (Карів – Іваньки, Гійче – Іваньки), повернувши в Іваньках біля пам’ятного знаку штабу УПА в західну сторону. Правда, їхати не дуже комфортно, але згадаймо життя повстанців, їхні життєві і бойові умови і розділімо з ними ці труднощі хоча би півтора кілометровою подорожжю.
Слава Україні! Слава Нації!
Степан ІВАСЕЙКО.
