З «Реве та стогне Дніпр широкий» та поеми «Причинна» розпочинається «Кобзар» Великого Тараса. З цих слів розпочалося й Шевченківське свято «Свіча, запалена від серця» у селі Волиця. Вже давно у нас так гучно й велично не лунала пісня! До сорока учасників хору віком від 13 до 88 років зумів організувати регент Ігор Гуль. Окрім хорових, лунали й пісні у виконанні жіночих і чоловічого гуртів: «Плавай, плавай лебедоньку», «Не на шовкових пелюшках», «Ой люлі, люлі, моя дитино», «Вітер з гаєм розмовляє», «Ревутьстогнуть горихвилі», «Встає хмара зза лиману». Особливо сподобалася слухачам хорова пісня «Ой, маю, маю я оченята». Щиро аплодували й солісту Миколі Процю за сольне виконання пісні «Зоре моя вечірняя…» та сестричкам Вікторії та Антонюк Христинці за пісню «Портрет Кобзаря».
Вплітали у вінок пам’яті славетному поетові слова вдячності юні читці Юля Трибух, Єлизавета Антонюк, Оля Осика, Катруся і Вадим Рурки. Ведучі Наталія Антонюк та Оленка Ляшук донесли до глядачів величну і водночас гірку правду життя поета. Родина Миколи Пшика (батько – в ролі діда Івана, дочка Оля Савка – в ролі матері й онук Святослав у ролі Тарасика), Олег Білик (батько Григорій), Аліна Савка (дочка Катерина), Микола Латинник (чумак) відтворили картини щасливого Тарасового дитинства. Роль Тарасикових братиків і сестричок виконали Софійка Шайнога, Ліля Кормило, Назар Пирський, Аліна Савка. Теплим промінчиком у долі Тараса була сусідська дівчина Оксана Коваленко. Михайло Ващук та Оля Буря відтворили сценку зустрічі молодих у саду.
І ось на сцені з’являється зрілий Тарас (Михайло Ващук) та Доля (Наталя Чоп), які показали найщасливішу мить у житті поета – викуп з кріпацтва! Яскравою сторінкою в українській драматургії є п’єса Тараса Шевченка «Назар Стодоля». Aматори поставили на сільській сцені уривок з неї. Ролі виконували: Хома Кичатий – Омелян Ващук, його дочка Галя – Стефанія Антонюк, ключниця Стеха – Світлана Антонюк, Назар Стодоля – Микола Проць, його товариш Гнат – Микола Латинник, старости – Петро Білик і Михайло Манчур.
Краса української мови, свята культура, звичаї, жива гра акторів не залишили байдужим жодного глядача. Хотілося б, щоб сучасне суспільство перейняло ту чистоту взаємин, вірну дружбу, відданість, справжнє кохання, про яке так мріяв Тарас.
В кінці свята на сцену вийшов Шевченко зі свічкою в руках, і діти запалили свої свічки від Тарасової, щоб пам’ятати про нього, щоб так любити, щоб так горіти, як він!
Мені ж, як постановнику свята, було цікаво і приємно працювати з дітьми і з дорослими. Такої віддачі, такого бажання творити не відчувала ніколи. Дякую громаді за довіру і за той паросток творчості, що проріс завдяки нашим спільним зусиллям. Сподіваюсь, що наше родинне свято знайде своє продовження…
Наталія ІВАНЧИНА, вчитель української мови і літератури Волицької ЗШ ІІІІ ст.
