Українська земля надзвичайно багата на духовні святині, де бодай хоч раз у житті мріє побувати віруюча людина. Одна з таких святинь – Марійський духовний центр у селі Зарваниця на Тернопільщині, яку ще називають найбільшою святинею Української грекокатолицької церкви або ж українським Люрдом. Чудотворна ікона Зарваницької Божої Матері, чудотворна ікона Розіп’ятого Спасителя, мощівник з мощами перших християнських мучеників, СвятоТроїцький монастир Студійського уставу, мощі пратулинських мучеників, Хресна дорога Господа Ісуса Христа і купель з цілющою водою з джерела св. Анни – це те заради чого мільйони прочан, в тому числі і сокальчани, вже вісім років поспіль приїжджають на це благодатна місце.
Адже з усіх святих куточків України Зарваниця збирає щороку найбільше прочан, кількість яких уже нераз сягала й двох мільйонів паломників! Проща до Зарваниці – це не лише дорога покаяння для кожного окремого християнина. Вона об’єднує людей в єдину молитовну спільноту, дарує відчуття підтримки.
Потрапивши у Зарваницю, відразу розумієш: місце це особливе й благодатне, як кажуть, обране Богом, вражає своєю надзвичайною красою. Власне, за легендою, ще в XIII столітті у мальовничий куток Тернопільщини доля привела монаха, який тікав зі спустошеного татарами Києва. Він йшов дуже довго і, знесилений, заснув у лісі. Уві сні йому об’явилась Богородиця. Монах упав перед Нею на коліна, а коли прокинувся, то побачив неймовірну красу природи і джерело, над яким стояла ікона Божої Матері з Дитям Ісусом на руках. Омився він водою з чудотворного джерела, і рани його загоїлися. Відтак вирішив, що врятоване життя слід присвятити Богові. Назвав це святе місце – Зарваниця, від слова «зарвав», тобто, «похилив» (сон). Згодом тут збудував капличку і розмістив у ній образ Божої Матері. Уже сторіччями на цьому благодатному місці прочани просять ласки Божої Матері, п’ють воду з цілющого джерела, і стають свідками дивовижних чуд. Вони приходять сюди аби віднайти спокій душі, зцілитися духовно і тілесно.
Про Зарваницю складені легенди, з нею пов’язані долі багатьох людей. Як свідчить історія, церква і монастир були спалені татарами, але ікона чудом уціліла. Її перенесли в нову дерев’яну церкву в центрі села Зарваниця. Але й ця церква згоріла, від неї зберігся лише кам’яний хрест.
У другій половині XVIII століття власник села – граф Мйончонський спорудив четвертий з часів заснування Зарваниці храм. У нього й перенесли чудотворну ікону Матері Божої з Ісусом на руках. У 1867 р. папа Пій ІХ надав іконі Зарваницької Богоматері відпустового значення. Біля святого джерела селяни вимурували каплицю.
А в 1922ому митрополит УГКЦ Андрей Шептицький подарував 90 гектарів землі й частину лісу для побудови студитського монастиря у Зарваниці.
Християни шанують нині це місце, вони йдуть до святині, йдуть за спасінням і зціленням, за зміцненням у вірі, за надією та її втіленням, щоби навчитися любити і прощати.
Керуючись покликом душі, п’ятдесят сокальчан взяли участь у прощі до Зарваницького духовного центру, помолилися за мирне небо над Україною та мир, здоров’я та злагоду своїх родин. Цю поїздку, як і вісім попередніх, організувала кредитна спілка «Вигода». Нашим духовним наставником у ній був отець Андрій Дутчак.
Дякую всім, хто долучився до прощі у Зарваницю. Є прочани, які з нами їздять щороку, і щоразу отримують щось нове для себе, бо християнська святиня відкривається кожному порізному, але щоразу вражає своєю величчю та красою. Вона розбудовується, нині на завершенні будівництва копія Гробу Господнього.
Проща до Зарваниці допомогла нам укріпити силу і віру жити за Божими заповідями. Після спільної молитви кожен відкрив своє серце Богоматері, приступаючи до її Чудотворного образу, з подякою і мольбою. Трохи втомленими фізично ми повернулись до Сокаля, проте духовно та морально піднесеними та щасливими.
Жанна ЖУРАВІНСЬКА, керуюча Сокальської філії КС «Вигода».
