Головна Військо ВІКТОР СИВАК УОСОБЛЮВАВ ДОБРО

ВІКТОР СИВАК УОСОБЛЮВАВ ДОБРО

23
0
Віктор Сивак

19 червня минає три роки, відколи на війні загинув наш однокласник, тоді лише 21річний Віктор Сивак.

Юний солдат, розвідник розвідувального відділення штабного батальйону 24ої окремої механізованої бригади оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України, у бою між Ямполем і Закітним, захищаючи нас, віддав найцінніше – життя.

Тепер на цьому місці задля вічної дієвої пам’яті стоїть, зведений побратимами, меморіал.

На вході нашої альмаматері Сокальської гімназії ім. Олега Романіва також встановлена пам’ятна дошка.

І у наших серцях назавжди залишаються світлі спогади про дорогого однокласника Віктора. Для нас він є прикладом вільної, свобідної людини, що яскраво було виражено ще в дитячі шкільні роки. Надзвичайно легкий у поведінці, впевнений, самобутній, простий, безпосередній. Він завжди знав, що йому потрібно для формування своєї особистості. Вітя міг недовчити задані параграфи, але зачитувався художньою літературою, часто зовсім не для нашого віку. І не переставав читати ніколи. Мав великі енциклопедичні знання. На уроках історії, географії розповідав не сухий матеріал із підручників, а значно більше – і ми заслуховувалися його відповідями. Він любив пізнавати – вчити те, що його цікавило і що вважав важливим – у цьому й свобода, нешкільна дорослість.

Ми не пам’ятаємо, щоб Вітя колинебудь когось із нас образив. Тому заливалися слізьми, коли на поминальному обіді його мама просила вибачення за сина, якщо кому завдав болю. Бо вибачитися, мабуть, не встигли лише ми. Так, він любив жартувати, сказати щось іронічно, але це завжди були слова, наповнені добротою, любов’ю, а тому не могли образити. Він поважав нас.

Коли бачив нечесність, то запитував, чому вчинено саме так, навіть учителів. І пізніше сама дирекція школи охарактеризує його, як того, хто мав загострене відчуття справедливості.
Він вірив у нас, вболівав за нас. У випускному альбомі перечитуємо час від часу побажання від Віті: «Думаю і надіюся, що в тебе все буде добре… У тому, що ти поступиш куди хочеш і гарно вивчишся, я й не сумніваюся». Пізніше в уже університетські роки, бувало, давав дівчатам поради щодо вчинків їхніх хлопців, бо ми були йому небайдужі.

Завжди усміхнений, веселий, життєрадісний – здається, він вмів жити та цінувати життя. І навіть могло здатися, що був безтурботний. Та насправді він часто думав, і думав глибоко. Навчаючись в Одесі в Політехнічному національному університеті, у дощ виходив на берег моря та спостерігав, роздумував.

Він не шукав комфорту. Ще коли в Україні не було війни, хотів служити у французькому легіоні. Спершу вступив на контрактну службу в Збройні Сили України, у січні…, а вже в червні наш клас зібрала трагічна подія… попрощатися.
Пройшло три роки, та у батьків рана не загоїться ніколи.

Сумуємо разом з вами. Дякуємо за сина. Спасибі, що, як і Вітя, вболіваєте за кожного з нас. Завжди розпитуєте про наші справи, долі, вислуховуєте, даєте поради. Ви – дуже прості та доступні, щирі в спілкуванні. З вами ніколи не відчуваємо різниці поколінь. Хоча горе залишило відбиток у ваших очах, але вам вдається завжди залишатися молодими душею. Дякуємо також за приклад сім’ї.

Старатимемося Віктора пам’ятати дієво, керуючись словами військового капелана:

«Ці хлопці уособлювали любов, добро. Їх не стало. Тому тепер кожен з нас відповідальний за те, щоб добра у світі не меншало, і кожен повинен робити його більше, ніж раніше: і за себе, і за того хлопця, який не повернувся з бою.
Мусимо мати діяльну пам’ять про них. Тобто робити все для того, щоб їхні мрії про нову Україну здійснилися. Це має бути мотивуючим фактором. Виснажилися, болить, впали, але піднялися і – вперед. Хто сказав, що вже всі можливості вичерпано? Одноманітність людину втомлює, але любімо – і тоді будемо мислити творчо, знайдеться чимало шляхів і способів».

Назавжди у наших серцях!

Однокласники, класний керівник (випуск Сокальської гімназії 2009 р.)