Минуло чимало років, як 25 листопада 1947 року р. московсько-большевицькі кадебісти познущалися над учнями 9-10 класів Тартаківської школи, в якій я була ученицею. Це відбулося на празник св. Йосафата в с. Спасів. Однокласник Степан Гупало (в 1948 р. його засудили на 25 років концтаборів) запросив учнів 910х класів Тартаківської школи до себе в гості.
Не забудеться, як вся молодь під керівництвом Переспівського диригента Василя Гоя за столом співала українські народні пісні. Під час виконання «Взяв би я бандуру та й заграв, що знав» ввірвалися в хату кадебісти. Вивели всіх на двір і четвірками попровадили до Перв’ятич в першу хату зліва до Петра Дещиці (тепер в ній живе Ю. Атаманюк) та й закрили в льосі.
Добре, що гіршого не придумали. Льох малий, ледве помістились. Але й там ненависні не закрили нам рота. Всю ніч ми співали. А рано нас відпустили і ми пішли до Тартаківської школи.
Ось як комуністичні сатрапи ненавиділи українські пісні, які є нашою душею! Хай сучасна молодь знає, як в такій тоталітарній державі ми любили своє рідне слово, українську пісню, хоч нас переслідували.
Та ми не мирилися з режимом душителів громадських свобод, залишилися осердям правдивої українськостi, оборонцями національної ідеї, через що багато учнів Тартаківської школи (і не тільки) відсиділо по 25 і більше років в більшовицьких тюрмах, концтаборах. І не зламали їх тоталітарна система, комуністичні катівні й табори. Хай це буде прикладом нашій сучасній молоді, майбутньому поколінню.
Марія КОРОЛЬ (ШЕВЧУК),
голова осередку НРУ сіл Волиця і Комарів.
