Головна Історія Степан Бандера – символ нації. Частина третя

Степан Бандера – символ нації. Частина третя

74
0
Степан Бандера
Степан Бандера

(Закінчення. Поч. в №№ 13, 45 від 5 та 12 січня).
Степан Бандера та його товариші перетворили Варшавський процес на форум пропаганди ідеї національновизвольної боротьби. Вони звинувачували Польщу в знущанні над українським народом. Бандера був прикладом для інших підсудних. Своїми демонстративними виступами надихав їх на активний спротив. За спогадами прокурора Владислава Желенського, він почав свій виступ такою заявою: «Як український громадянин, не підлягаю польським законам», – і це накинув своїм товаришам. Було видно, що він їхній провідник, і вони слухають його у всьому. За це (заяви) Бандеру силою вивели із залу суду. Від нього била невичерпна енергія та фантастична сила». На самому суді Желенський із неприхованим подивом говоритиме: «Бандера, цей просто дітвакмолодик, який має заледве 23 роки життя, він тримає в своїх руках владу крайового коменданта ОУН, владу над життям і смертю багатьох людей. Вірити не хочеться, що цей дрібний малий хлопчина, з цим дрібненьким личком, може двигати на своїх немічних плечах тягар такої відповідальности…»
Вирок – смертну кару (через амністію замінено на довічне ув’язнення) – Степан Бандера та Микола Лебедь сприйняли вигуком: «Хай живе Україна!».
Логічним продовженням Варшавського став Львівський процес (25 травня26 червня 1936 р.). З першого дня процесу Бандера та інші підсудні (23 чоловік) у своїх виступах почали викривати злочини польської влади щодо України й українців. На відміну від Варшавського процесу, на Львівському польська влада визнала право підсудних говорити українською мовою.
Коли на початку процесу заарештованих питали про громадянство, вони заявляли: «Українське». Степан Бандера, крім цього, на запитання про його ставлення до військової служби відповів: «Я є членом Української військової організації».
Містична сила цього молодого чоловіка проявилася в унікальному епізоді судового засідання Львівського процесу: «На самому початку процесу останнім до зали ввели Степана Бандеру. Коли він появився, всі підсудні встали з місць і привітали провідника: «Слава Україні!». За підсудними піднялися адвокати і глядачі, а за ними – судді, присяжні, журналісти й усі поліційні функціонери різних рангів. Ось як описав цю подію адвокат С. Шухевич: «Вони якось механічно попідносилися в переконанні, що на залю увійшов суд або якийсь високий польський достойник. У цей спосіб ціла заля – як один муж – піднялася, щоб пошанувати молоденького Бандеру, коли той входив на залю. «Пане, пане, – говорив я опісля до судового радника Тиньки, – ви дивуєтеся, що український нарід слухає Бандеру; коли ви самі віддаєте йому такі гонори: всі стаєте, коли він входить на залю судової розправи».
Під час Варшавського та Львівського процесів авторитет і популярність Степана Бандери зросли настільки, що народ почав складати пісні й легенди про нього. Своїм ставлення до себе й ворогів Степан Бандера заслужив непохитну шану українського суспільства, а серед членів ОУН та УПА здобув позиції безконкуренційного Провідника на майбутнє.
Не менш важливий епізод про містичну силу Степана Бандери залишив його сповідник у тюрмі отець Кладочний: «Був побожний, релігійний, сповідався, приступав до святого Причастя….Від него била сила волі і устремління поставити на свойому. Якщо є іберменш (надлюдина), то він власне був такої рідкісної породи – іберменш, і він був тим, який ставив Україну понад усе».
За час понад п’ятирічного ув’язнення (13 вересня 1939 року у воєнному хаосі втікає з тюрми) провів 3 протестових голодування по 9, 13 і 16 днів.
У лютому 1940 року після ідеологічних конфліктів із А. Мельником (зокрема, орієнтація останнього на зв’язки з Німеччиною) створено Революційний Провід ОУН на чолі з С. Бандерою, з якого згодом виросла УПА. 3 квітня 1941 року в Кракові на Другому Великому Зборі ОУН С. Бандеру одноголосно обрано Головою Проводу.
30 червня 1941 року у Львові проголошено Акт відновлення Української Держави. С. Бандера був співавтором тексту, ініціатором його оприлюднення та взяв на себе відповідальність за його суть перед німецькою окупаційною владою. Як вислід – 5 липня 1941 року арешт і нацистський концтабір Заксенгавзен до 27 вересня 1944 року.
Через відмову Степана Бандери від співпраці з нацистами його близькі родичі загинули мученицькою смертю. У концтаборі Авшвіц (Освенцім) було закатовано братів Бандери – Василя (21 липня 1942 року) та Олександра (кінець липня 1942 року). У Херсоні в 1942 р. гестапо розстріляло брата Богдана, а у Львівській в’язниці – брата Степанової дружини. НКВД, як і нацисти, чинив розправу над рідними Бандери: 10 липня 1941 року в Києві розстріляли батька Бандери отця Андрія, а двох сестер – Володимиру й Оксану – вивезли в сибірські концтабори.
1945 року С. Бандеру разом з Р. Шухевичем та Я. Стецьком обрано до Бюра Проводу ОУН. На вимогу Проводу і задля безпеки життя С. Бандера виїздить за кордон, аби розбудовувати закордонні частини ОУН, зокрема, їхню військову спроможність для боротьби у Краю.
Особливістю закордонного життя Бандери стала його активна публіцистична діяльність як теоретика революційного націоналістичного руху. Після бурхливої мілітарної діяльности і викрешування себе на сталь у польськонімецьких тюрмах перо у сильних руках цього чоловіка явило нам правду про глибинно інтимні людські, національні, релігійні і державницькі цінності. Ще далеко не все опубліковано з його теоретичної спадщини, однак збірник праць «Перспективи української революції» (Дрогобич, 1998) – це достатнє відображення його гармонійного внутрішнього життя.
Пошановуючи Бандеру, більшість так і не усвідомлює, що гідне пошанування – це насамперед, запровадження у своєму повсякденному житті тих ідей і цінностей, за які змагав ціле своє життя С. Бандера та організований ним націоналістичний рух. Бо складається враження, і так воно є насправді, на словах кожен любить Бандеру, шанує його, кожного року 1 січня несе квіти до його монумента, але в середині, в душі, ідеї Бандери для нього чужі, а отже він «бандерівець» мертвий. Бо мовлячи Біблійними категоріями віра без діл – мертва.
Тоді запитання – для чого Бандері наші урочисті пошанування, без продовження його чину? Лицемірство!!! Ми повинні усвідомити, що квіти, ритуальні промови та нудні сірі обличчя бюрократів у вишиванках перед пам’ятником Бандери викликають у нього огиду. Бандеру, а в його постаті весь національновизвольний рух українців, не можна купити. Бандера не продається. Йому не потрібні рейтинги, тренди і бренди. Їм – сильним та одиноким потрібно однеєдине, і вони цього вимагають від нас – продовження їхнього незламного та безстрашного чину.
С. Бандера – яскравий представник філософії ідеалізму, що на противагу матеріалізмові визнає первинність ідеї, духу, відчуття, свідомости; С. Бандера – це надпотужний практик революційного ідеалізму, що на початку ХХ століття зійшовся у смертельному двобої з революційним большевицьким матеріалізмом. Тепер на зміну матеріалістичному большевизмові прийшов прагматичний лібералізм – набагато вишуканіший, у демотолерантних шатах супротивник безкомпромісового ідеалістичного націоналізму, що весь час потребує духових зусиль людини над собою, а то і жертв, на відміну від лібералізму – де можна все. Бо мораль відносна, або за Бандерою, «практична мораль».
Бандера не губить у політичному русі найголовнішого – Людини. Бо не інтереси керують політичними змаганнями, а передусім найвищі людські цінності: Правда, Свобода, Любов і Ненависть. Звідси і сентенція Провідника, що: «Основна частина боротьби революційної організації з ворогом – це і є боротьба за душу людини».
Сьогодні боротьба за українську душу триває повсюдно: на сході України у війні з московською ордою; на мовному фронті за збереження і розвиток української мови; у війні з хабарництвом, запроданством, шароварщиною та всебічним пристосуванством і зрадництвом сучасних «хрунівугодовців», які як на дешевій ярмарці торгують національною ідеєю та національними інтересами української нації.
А теперішня реальність – найкраще підтверджує наскрізне політичне пристосуванство та політичне запроданство. Для всіх політичних пристосуванців Бандера пропонує красиву метафору: «Ідейносвітоглядові переконання, політичне кредо, послідовність у життєвому прямуванні, особиста честь, гідність і добре ім’я – це не чоботи, які можна почистити, а то й викинути, замінявши новими». Ідея не річ, нею не обміняєшся; ідея – душа – нею житимеш.
Його ім’я стало називним ще за його життя. Всю Українську націю оскаженілі окупанти різних мастей назвали «бандерівцями», як колись називали «мазепинцями» та «петлюрівцями». Образливе в устах польських, московських та німецьких загарбників ім’я українці піднесли на прапор національновизвольної боротьби.
Усе своє життя Степан Бандера керувався Декалогом українського націоналіста, першою точкою якого є «Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї». Він згинув у боротьбі за Націю, але приклад його безкомпромісного Чину надихав цілі покоління українців на змагання до волі.
Слава Нації!!! Смерть ворогам!!!
Тарас СТАРОДУБ, політолог-міжнародник.